Моє відрядження на Дніпропетровщину закінчувалося, і я повертався з міста Новомосковська до обласного центру. Але маючи кілька годин до нічного автобуса, вирішив заїхати ще на підприємство «Сантехмонтаж», де директором Ізраїль Цирульников.  2014-го, коли тодішній Дніпропетровськ перетворився на справжню фортецю й фактично призупинив наступ «рускава міра» на південь України, колектив Сантехмонтажу (як і багато інших місцевих заводів) доклав багато зусиль, щоб промислову область сепаратисти не захопили.

По приїзді до Дніпра знайшов у записничку телефон пана Цирульникова і за півгодини стояв на подвір’ї знайомого і водночас ні (все-таки минуло п’ять років) сучасного підприємства. Зовні воно мало змінилося, хіба що на території, заставленій тумбами із квітами, виросли каштани, блакитні ялини, а в цехах з’явилося  нове незвичайне технологічне обладнання для захисту від корозії металевих труб, призначених для тепло- та водопостачання.  Це екструдер для виробництва поліетиленових труб-оболонок, машина для виробництва спірально-навивних труб «СПІРО» діаметром від 100 до 1200 міліметрів, плазмові установки для різання труб та листового металу.

Фото автора

Невикористані кілометри

До речі, доки їхав Дніпром, побачив ремонтні роботи на проспекті Олександра Поля: тут із землі витягували теплоізольовані труби, замість яких планували, мабуть, укладати нові — так звані чорні, що лежали біля траншей.

— Дивуюся такій безгосподарності, — директор виробничого кооперативу «Сантехмонтаж» Ізраїль Цирульников, якому цьогоріч виповниться 86, ніби чекав на моє зауваження. — Жодна економічно міцна країна нині не дозволяє собі закопувати в землю гроші, використовуючи на теплотрасах чорні труби. Американці, приміром, використовують на подібних об’єктах майже 95% захищених труб. Бо в умовах підвищеної корозійної агресивності середовища, речовин, які транспортують усередині, чорні труби часто рвуться, завдаючи багато збитків місцевим комунальникам.

Вони служать менше, ніж теплоізольовані. Але влада Дніпра на це, очевидно, не звертає уваги. Виробничий кооператив «Сантехмонтаж» — одне з чотирьох підприємств України, яке одягає труби в теплоізоляцію, і одне із двох, яке проводить ще й протикорозійне внутрішнє емалювання труб. Але нам, виробникам захищених труб, що служать не менш як 30 років, у міській раді фактично ні з ким говорити. Комунальний заступник міського голови  Дніпра Михайло Лисенко, в якого я був на прийомі, про підприємство ніби нічого й не знає. Хоч «Сантехмонтаж» працює в місті вже 48 років.

До речі, наприкінці 1990-х тодішній український уряд прийняв рішення, згідно з яким було заборонено використовувати незахищені труби в будівництві нових об’єктів житлового та промислового характеру. Бо вони служили в кращому разі 3—5 років і призводили до втрат води під час поривів до 50%. Тож цілюща рідина із трубопроводу потрапляє не до споживача, хоча він за неї платить, а  в каналізацію або просто в ґрунт, перетворюючись на руйнівника споруд та комунікацій у містах. В умовах зростаючого дефіциту води, що актуально вже й для України, таке її каналізаційне використання — злочин.

Тож душа болить, коли бачиш, як, прокладаючи теплотраси, наші міські господарники намагаються зекономити на високоякісних трубах, щоб через 3—5 років мати гарантовану, але вже ремонтну роботу. Її вони зовсім не проводять на магістральних та внутрішньобудинкових трубопроводах, яких в Україні сотні тисяч кілометрів. До слова, якщо за часів СРСР за рік міняли близько 15% зношених комунікацій, то тепер — лише 1%.

Ізраїль Цирульников віддав рідному підприємству більш ніж половину життя. І в тому, що «Сантехмонтаж» випускає металеві труби в сорочках захисту, — насамперед його заслуга

— Наше підприємство, — веде далі Ізраїль Матвійович, — має сучасне обладнання, як-от установка з емалювання труб діаметром 25—219 міліметрів та всіх фасонних частин до них,  спеціальний цех, де в заводських умовах проводять зовнішню теплоізоляцію всіх видів труб із жорстким пінополіуретаном у гідрозахисній оболонці. Усе це будували фактично за власні кошти і для задоволення комунальних потреб міста Дніпропетровська. Але нині працюємо на виживання: відійшли в минуле багатомільйонні замовлення комунальників Дніпропетровської, Полтавської, Донецької, Кіровоградської, Миколаївської та інших областей України. Через те торік, наприклад, підприємство випустило з конвеєра лише 30 кілометрів труб, а могли майже вдвічі більше, повністю задовольнивши комунальні потреби  міста Дніпра. Як це велося за міського голови Миколи Швеця (пізніше він став головою обласної ради) та його комунального заступника Івана Куліченка. а це були будівельники, які знали й розуміли, що трубопроводи — це артерії життєзабезпечення великого міста.

Підприємство має найсучасніше обладнання. Тому його продукція істотно відрізняється від подібної вищою якістю та довговічністю

Корозієстійких пропозицій більшає

Попри таке нерозуміння проблеми комунальниками, виробники тепло-гідроізоляційної продукції намагаються вкладати кошти в інноваційні проєкти: наприклад, підвищення якості пінополіуретанової теплоізоляції, тепловтрати якої становлять лише 2—3%.  Ця теплоізоляція, стверджують фахівці багатьох країн, має високі теплофізичні властивості: вона довговічна, морозостійка, механічно міцна та екологічно безпечна.

А застосування емальованого покриття всередині труби дає змогу на один діаметр знизити переріз трубопроводів, що знижує їх металоємність та вартість. Якщо ж врахувати, що емалеве покриття не утримує на поверхні часточок мікроорганізмів та мінеральних солей і робить переріз труб незмінним, то в такій мережі теплоносій протягом усього терміну експлуатації труб забезпечує постійне навантаження на насосну групу. Це дає змогу економити електроенергію.

Виробничий кооператив «Сантехмонтаж» останніми роками плідно співпрацює з ТОВ «Поліфом» з міста Кам’янського (Дніпродзержинська) Дніпропетровської області. Це підприємство розробило новітню систему теплоізоляції труб з додатком як спінювача компонента метілалю, який значно поліпшує властивості теплоізоляції. В Україні метілаль ніхто більше не випускає. Для виробництва теплоізоляції в нас використовують імпортний циклопентан, який завозять із Європи. Але з цим компонентом працювати потрібно дуже уважно, бо циклопентан вибухо- та пожежонебезпечний, і коштує недешево.  Тож наші підприємства  можуть успішно використовувати вітчизняний метілаль для виготовлення теплоізоляційного одягу для труб.

— Як директор одного з таких підприємств, — Ізраїль Матвійович робить наголос на кожному слові, — я заборонив би використовувати в інженерних мережах труби без захисних покриттів. І це не лише моя думка: фахівці ДП «НДТІ трубної промисловості імені Я. Ю. Осади» запевняють, що захисне покриття труб збереже Україні близько 40 мільярдів гривень на рік. Однак варто рішуче поставити заслін тим хитрунам, які під прикриттям «нам аби дешевше» рік у рік марнують значні державні кошти під час держзакупівель застарілої або навіть імпортної низькоякісної продукції для потреб ЖКГ. А справжній вітчизняний виробник страждає, бо не може наздогнати конкурентів, які, аби реалізувати свій товар, виставляють на нього низькі ціни.

І директор виробничого кооперативу «Сантехмонтаж» показує цифри цін на енергоресурси, які зростають: підприємство вже попередили, що кіловат електроенергії для нього в серпні подорожчає на 56 копійок. Дніпрянам, щоб виготовити метр теплоізольованої труби, потрібно витратити залежно від діаметра від 5 до 15 кіловат. Зросте ціна і на поліетилен, з якого тут вироб­ляють оболонку для труб.  Відповідно й продукція кооперативу подорожчає. Її не зможуть купувати не лише ті комунальники, які звикли жити за принципом «перезимували — і добре», а й добросовісні тепловики.

— А ще ми не повинні забувати про підвищення заробітної плати для працівників, — робить висновок пан Цирульников. — Чистими на підприємстві робітники отримують у середньому по 10 тисяч гривень. Працюємо офіційно, без конвертів. Але якщо хочемо, щоб до нас на роботу йшла молодь, потрібно підвищувати зарплати. До речі, цього року в нас проходили переддипломну практику чотири учні Дніпровського центру професійної освіти. Ми оплачували цю практику й на згадку про це подарували юнакам слюсарні комплекти. Ще й сподівалися, що прийдуть хлопці на підприємство після випуску. Але одразу після випускного троє з учнів написали заяви про анулювання контрактів. Мовляв, у Польщі вони знайшли більш оплачувану роботу.

Уже в автобусі, який віз мене до Києва, я ще раз згадав розмову з Ізраїлем Цирульниковим, а також побачене на проспекті Олександра Поля. Стало прикро за робітників, які витягували з-під землі теплоізольовані труби, і соромно за тих, хто послав їх виконувати цю роботу. А ще пошкодував, що не чули комунальники нашої з Ізраїлем Матвійовичем розмови. Може, хоч прочитають про неї.