ПРОБЛЕМА

Від тендерів для бібліотек більше шкоди, ніж користі

Кожному зрозуміло, що вартість книжок у видавця значно нижча, ніж у посередника. Та хоч як це парадоксально, великі бібліотеки змушені здійснювати закупки… всупереч здоровому глузду. Причина до банального проста: вимоги тендерного законодавства.

Книжка буває не лише ощадною…

— Проведення конкурсу на придбання книжок лише одного якогось видавництва — явний нонсенс, адже, крім основного претендента, всі інші будуть підставними, що розцінюватиметься як корупція. А коли на тендер виставляють весь потрібний для поповнення бібліотечних фондів перелік, то жодного видавництва серед претендентів немає. Адже, на відміну від посередників, книговидавці займаються реалізацією лише власної продукції, — роз’яснює ситуацію директор Житомирської обласної наукової бібліотеки Василь Врублевський.

Та, як виявляється, це ще далеко не єдина біда, якою обертається бездумне прирівнювання книжок до решти товарів — від унітазів і письмових столів до автомобілів. Більш того, бібліотека — навіть не книгарня чи навчальний заклад, потреба яких у конкретному виданні обчислюється десятками чи навіть сотнями примірників. Тут усе з точністю до навпаки: сотні найменувань, які закуповуються в одному чи максимум у кількох примірниках. Скласти цей перелік на цілий рік вкрай непросто, бо анонсовані плани видавництв — ще не гарантія виходу обіцяних і не перепона для появи заздалегідь не вказаних книжок. У першому випадку частина бюджетних коштів, виділених на поповнення бібліотечних фондів, залишається «невикористаною». У другому — вже читачі залишаються без навіть вкрай потрібних книжок.

На цьому тлі вже справжньою дрібницею видається «винахід» вітчизняних Остапів Бендерів, які примудряються замість замовлених і оплачених видань у твердій обкладинці завозити до бібліотек «економ-варіанти». Причому ця практика набуває дедалі більшого розмаху, бо особливо популярні видання  часто пропонують у розрахунку на дві «вагові категорії» покупців. А те, що йдеться не лише про ціну книжки, а насамперед про її довговічність, махінаторів аж ніяк не турбує.

У кінцевому підсумку профанується сама ідея тендерних торгів, що мають берегти бюджетні кошти, а натомість стали штучною перепоною для придбання книжок у видавництв. Тим більше що останні надають оптові знижки, які разом із накрутками дістаються… посередникам. Та особливо гірко усвідомлювати, що йдеться не стільки про марнування аж ніяк не зайвих фінансових ресурсів, скільки про пряму шкоду для інтелектуального потенціалу держави. Адже чим бідніші бібліотечні фонди (а під процедуру тендера підпадають великі книгозбірні, основні користувачі в яких — студенти, науковці, висококваліфіковані фахівці), тим більші втрати для всього суспільства. Наочним підтвердженням чого служить ситуація із… самими тендерними закупівлями. Не інакше як ті, для кого «джерело знань» — лише звичайнісінький товар, давно забули дорогу до бібліотек і живуть з переконанням, що в домі має бути тільки одна книжка. І та — ощадна…

Книга для них — не товар. Фото автора  

Прокрустове ложе для періодики

Не найкраще позначаються тендерні вимоги на поповненні бібліотек періодичними виданнями. Виявляється, найвигідніше спрямовувати на цю мету до… 99,9 тис. грн. Причина проста: на закупівлю «товарів» на суму до 100 тис. грн не поширюються вимоги Закону «Про здійснення державних закупівель». Спроба «переступити» цю межу обертається лише додатковими проблемами. Річ у тому, що проведення тендерної процедури потребує майже трьох місяців, а появу «Каталогу закордонних періодичних видань» від завершення передплати на них зазвичай відділяють… два місяці.

Ще одна болюча проблема — визначення переможця тендерних торгів. Нині, крім державної «Укрпошти», на ринку діють кілька приватних конкурентів, які, зрозуміло, пропонують трохи нижчу вартість послуг.

Однак гіркий досвід уже засвідчив, що свої втрати бізнесмени зазвичай перекривають економією на… вчасності доставки періодики. У результаті бібліотеки опинилися перед дилемою: або отримувати навіть щоденні газети раз чи двічі на тиждень, або мати неприємності із контролюючими службами через «нераціональне» використання бюджетних коштів. Нескладно спрогнозувати вибір, від якого потерпають як інтереси відвідувачів бібліотек, так  і самої держави, бо без вкрай потрібних замовлень залишаються поштовики. Між тим саме на них покладено фактично соціальні обов’язки доставки газет і журналів у сільську глибинку, яка не цікава для комерційних структур.

На шляху до Європи — «процедура»?

Для наукових бібліотек, на відміну від загальнодоступних, закордонні періодичні видання — не розкіш. Ідеться як про спеціалізовані журнали, так і про літературно-художні альманахи і громадсько-політичні газети, без яких не обійтися філологам, політологам, культурологам тощо.

Отож цілком виправдана політика захисту вітчизняного інформаційного простору шляхом підвищення цін на закордонні видання стала для наукових книгозбірень, які фінансують із місцевих бюджетів, ще одним каменем спотикання. Так, наприклад, передплата одного номера(!) «товстого» літературного журналу на кшталт «Невы» чи «Нового мира» обходиться у… понад 100 грн!

Більш того, прагнення «огородити» наших читачів від впливу насамперед російських видань на ділі обернулось новою «залізною завісою» на шляху України… в Європу. Зокрема серед періодичних видань, які передплатила Житомирська наукова бібліотека, понад 600 — вітчизняні, 154 — з Росії і лише 4(!) — з країн далекого зарубіжжя. Погодьтеся, що цього замало навіть для потреб учителів іноземних мов, не кажучи вже про студентів і викладачів трьох житомирських університетів. Крім того, в області проживає найбільша на українських теренах польська діаспора, а також чимало етнічних чехів і німців.

Зрозуміло, що ні за умови межі 99,9 тис. грн на передплату періодики, ні за умови астрономічних цін на закордонні видання сподіватись на гідну репрезентацію бібліотеками навіть найближчих сусідів України не доводиться. Отож чи не в наших власних інтересах — вилучення книжок і періодики, які поповнюють бібліотечні фонди, із переліку «товарів», що закуповуються через тендерні процедури? Як і зняття всіх вітчизняних дискримінаційних «накруток» на закордонні періодичні видання, які передплачують спеціалізовані наукові бібліотеки?