«Забави у княжому місті» — фестиваль, який відчуває тисячолітній дух. Місту Теребовля, що на Тернопіллі, — понад 900 років від літописної згадки. І в другій половині ХІ — на початку ХІІ ст. воно було столицею та вотчиною князя Василька з роду Ростислава. Володіння ж тодішнього Теребовлянського князівства розкинулися на землі Південно-Східної Галичини, Буковини та Поділля. Майже 20 років тому в райцентрі князю Васильку спорудили пам’ятник. 2009 року започаткували велике регіональне мистецьке дійство, на яке одразу активно стали приїжджати художні колективи та виконавці з різних областей країни.
Цього року за усталеною традицією фестиваль стартував від пам’ятника князеві Васильку. Після невеликої офіційної частини учасники заходу на чолі з мажоретками й духовим оркестром розпочали середмістям театралізовану урочисту ходу на Замкову гору. Фортеця у часи Василькового князювання була дерев’яною. Кам’яну твердиню, фрагменти якої залишилися донині, звели в 1630-х роках. Власне, на одному з входів до середини замку учасників і гостей «Забав у княжому місті» нинішнього липня зустрічав зі своїми гриднями (дружинниками) Василько Ростиславич, образ якого втілив народний артист України В’ячеслав Хім’як. Відтак він з’явився і на замковому співочому полі, де тримав палку та яскраву промову, в якій, зокрема, зазначив, що «треба стать за рідний край на ворогів». В унісон йому голова Тернопільської облдержадміністрації нагадав, що понад триста жителів Теребовлі та району брали чи беруть участь в АТО. Кільком з них в урочистій обстановці вручив державні відзнаки. І нагадав, що зараз у колишньому княжому місті, де не раз гриміла ратна слава, відновлюють військову частину.
Наслідувати князя Василька маємо і в його прагненні єдності. Ми повинні бути монолітні, у тому числі й у творчому прориві, бо без культури немає нації, переконана голова оргкомітету фестивалю, начальник відділу культури, туризму, спорту та охорони здоров’я Теребовлянської райдержадміністрації Оксана Лучка. Душа її раділа, що на «Забави у княжому місті» приїхали аматори сцени не лише з різних районів Тернопілля, а й з Буковини, Запорізької, Миколаївської, Вінницької областей. Граблі, ложки, рогач, гребінь, відра з коромислом — ці традиційні речі побуту українця в руках учасників фольклорного ансамблю «Богатиряни» із Запорізької області видавали прекрасні музичні звуки, додавали колориту та самобутності. Цей колектив прибув на фестиваль до Теребовлі вдруге. Як, зрештою, і зразковий дитячий етнографічно-фольклорний ансамбль «Ізвораш» («Струмочок») з буковинського села Робча. Хлопчики й дівчатка в українській пісні розповіли про зозулю, а в румунських — про клич дощу, храм і, звісно, про красуню. Патріотичним твором «Де ж наша слава?» розпочав свій виступ тернопільський гурт «Пшеничне перевесло». Іскрометними танцями потішив молодіжний хореографічний ансамбль «Радість» з міста Очаків, що на Миколаївщині. А відкрила велику концертну фестивальну програму відома ось уже понад півстоліття Струсівська заслужена капела бандуристів України «Кобзар».
Фестиваль, що ввібрав у себе давноминулі часи та сьогодення, звісно, запросив й учасників історичних клубів. Тарас Леземезюк каже, що його «Збаразький гарнізон» займається реконструкцією старовинних боїв, битв, фехтуванням на сокирах, булавах, одно- та дворучних мечах. У їхніх лавах побачите русичів-ратників, вікінгів, середньовічних рицарів. Серед хлопців, які майстерно, вправлялися із старовинною зброєю, дивно було зустріти й дівчину. Аліна Дячина мовить, що вперше побачила покази клубу на Дні її рідного міста. Захотілося й самій влитися до строю одержимих давниною. Згодом почала тренуватися. Між іншим перший свій показовий бій вона стійко витримала саме на цьогорічних «Забавах у княжому місті».
Значна замкова територія дозволила також подбати організаторам фестивалю про облаштування містечка народних майстрів. Намети, ятки виставили й сільські ради та об’єднані громади району.
Ми в Google+