У її зовнішності є щось грузинське, а російською ця симпатична панянка спілкується без характерного для іноземців акценту. Якщо спостерігати збоку, не одразу й зрозумієш, що перед тобою француженка, до того ж, корінна парижанка.

Кларісс Броссар нещодавно стала координатором французьких альянсів Посольства Франції в Україні. І одразу в путь, щоб на власні очі побачити, як працюють ці маленькі представництва у різних містах. Під час візиту до Рівного ми зачепили й інші теми.

— Кларісс, нинішній навчальний рік Міністерство освіти і науки разом із Посольством Франції оголосило роком французької в Україні, що означає посилену увагу не лише до вивчення мови, а й популяризацію французької культури.

— Правильно розумієте. Як на мене, мову неодмінно треба прив’язувати до культури народу, тоді це відкриває просто неймовірні можливості для тих, хто її вивчає. Тоді мова стає для вас цілим світом — унікальним і неповторним. До року французької, який нині на екваторі, долучилися посольства інших франкомовних країн.

Було створено інтернет-сайт (francophonie.com.ua), який дає змогу запропонувати власний проект і представити його в Україні. Кожен, хто проводить заходи на підтримку французької мови, може тут зареєструватися. До речі, в березні протягом тижня з кульмінацією 20 березня пройшли Дні франкофонії «Французька мова — потрібна мова».

На рівні французької культурної мережі в Україні, представленої Французьким інститутом та мережею «Альянс франсез» у шести містах та областях, триває запис на мовні курси. Після складного періоду, спричиненого економічною й політичною кризою, із 2015 року кількість тих, хто вивчає мову, зростає. Що стосується мережі «Альянс франсез», своєю метою вважаю підтримувати чудову роботу, яку вона проводить на місцях, надаючи більше можливостей для розвитку викладачів і сучасних методик.

Яскраве свідчення популярності французької культури — захід Gout de France, який відбувся 21 березня одночасно у всій Україні і в якому взяли участь близько 30 рестораторів у різних містах. Вони запропонували відвідувачам французьке меню з чотирьох страв відповідно до французької гастрономічної традиції.

— Ви бездоганно розмовляєте російською. Звідки такі навички у корінної парижанки?

— У школі з 11 років обрала для себе російську як другу іноземну. Тут особливу роль зіграв мій учитель: він давав читати уривки, скажімо, з Достоєвського чи Лермонтова мовою оригіналу. Це й стало імпульсом для майбутньої професії: обрала російську філологію і славістику, яку вивчала в університеті в Парижі.

Французька система вищої освіти доволі гнучка: після отримання диплома першого рівня можна обирати інший університет. Отож на третьому курсі обрала Інститут східних мов та культур (ІНАЛЬКО), де загалом вивчають 100 мов. Із приємністю згадую нашого викладача, до речі, українця Олега Шинкарука, в якого все було чітко й структуровано — тільки вчися.

— Олег Шинкарук? Він рівнянин, і «УК» побував у гостях у нього й у вашому унікальному інституті. Про це йшлося в матеріалі «Українська в центрі Парижа» від 28 листопада 2018-го.

— Я читала публікацію, але не знала, що її готували саме ви. Тому вдячна вам особисто й газеті за популяризацію французької й української культур. І на цьому прикладі ще раз переконуюся, який тісний наш світ. Чи не так?

— У житті так буває: якщо дуже хочете чогось досягти, просто докладіть для цього більше зусиль — і все вийде.

— Мене цікавлять країни, які бурхливо змінюються, переживають кризу власної ідентичності. Тут Європа, зокрема Франція як частина великого мультинаціонального світу, може допомогти, вплинути, підтримати. Але для цього, як на мене, треба бути поряд, щоб відчути український чи, приміром, грузинський народ із середини. Попри мою грузинську зовнішність, яку всі зауважують, у мене немає там жодних родинних зв’язків. Але дуже люблю цю країну — від моменту, коли стажувалася там як політолог у 2009 році. В Україну теж уже встигла закохатися.

— Кларісс, а чим відрізняються українці від росіян?

— Цікаве запитання, над яким часто замислююся. У вас близькі культури, не однакові, але доволі близькі. Великий вплив на психологію і психіку українців має політичний контекст та події останніх п’яти років. Це кажу про позитив. Якщо порівняти українців, якими я бачила їх вісім років тому, коли була в Україні, то люди, особливо молодь, здаються мені вільнішими в діях і думках, і це добре. Звісно, існують складні економічні моменти, але народ об’єднаний у прагненні змінити життя, і це відчуваю. Тому сподіваюся, що Україна зможе вибратися з економічної пастки й дати шанс молоді.

Українська мова, вчити яку для мене дуже цікаво, більше схожа на східнослов’янську, яку теж вивчала. Це для мене асоціація з Києво-Печерською лаврою, з давніми рукописами.

Українцям бажаю головного: не втратити надію. Бо хоч зміни й відчутні, суспільні настрої в Україні не завжди позитивні.

— Ми вже зачекалися на «Французьку весну». Це я про фестиваль, який щороку дивує чимось новеньким. Привідкриєте його завісу?

— Цьогорічна 16-та «Французька весна» розпочалася 29 березня й триватиме місяць. Її головна тематика — кольори. Адже вони дуже важливі в нашому житті, і ми вирішили з ними трохи погратися. Фестиваль відкривається, як завжди, на Софійській площі в Києві 30 березня великим театральним дійством. Це спектакль «Мю». Актори проходять поміж глядачів (ось такий ефект співучасті), зрештою, у ролі акторів — і прості кияни.

Потім у містах, де є «Французькі альянси», відбудуться джазові концерти відомих французьких виконавців, виступлять сучасні клоуни з дуже щемливою пантомімою про кохання: без слів, але з неймовірними емоціями. До речі, це улюблений спектакль глядачів відомого фестивалю в Авіньйоні. І звичайно ж, запропонуємо українцям цікаву кінопрограму.

Цього року хочемо дати більше самостійності альянсам на місцях, тож частину заходів запропонують вони. Скажімо, на Рівненщині «Французька весна» тепер прийде і до районних центрів. А в Рівному здійснять унікальний фотопроект із залученням сучасної бібліотеки, яка є в «Альянс франсез». До речі, дякую невтомному директорові Надії Чумак та її команді за креативність і наполегливість.

Саме тут я ознайомилася з роботою унікального кар’єру нерудних корисних копалин «Технобуд» у Сарненському районі. Це підприємство з французькими інвестиціями постійно підтримує наші заходи. А в Рівному — з неймовірною Надією Косміаді, донькою художника зі світовим ім’ям Георгія Косміаді, яка повернулася з Німеччини до міста юності й повернула спадщину батька. Із талановитим фотохудожником Олександром Харватом, із не менш талановитими братами-близнюками Віктором та Олександром Булигами, авторами кінофестивалю «Місто мрій». Неозброєним оком видно ту важливу роль, яку відіграє наше представництво в освітньому та культурно-мистецькому житті Рівненщини.

Кларісс БРОССАР. Народилася 1986 року в Парижі в сім’ї архітектора-урбаніста та музиканта. Бакалавр-лінгвіст і магістр-політолог: за програмою подвійного диплома закінчила магістратуру МГІМО та Паризького інституту політичних наук. Активно вивчає і любить українську мову. Торік у жовтні обійняла посаду координатора «Французьких альянсів» у Посольстві Франції в Україні.

Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»