Село Острівець, що на Тернопільщині, зростило Україні чимало славетних синів: релігійного діяча Ізидора Борецького, поета й інженера Романа Карпінського, братів Гжицьких (Володимир — видатний письменник, а Степан — біохімік), ученого-еколога Ярослава Гумницького. У цій плеяді — й світлої пам’яті відомий поет, державний та громадський діяч, дипломат, лауреат Шевченківської премії Роман Лубківський. «Він пішов хлопцем з невеличкого села Острівця й потрапив у велике людське море, аби нагадати всім, що є Україна», — так сказав про свого знаменитого батька Данило Лубківський. Він разом з численними делегаціями взяв участь у заходах вшанування пам’яті Романа Лубківського в Острівці.
Учні місцевої школи підготували пісенно-поетичну композицію за віршами Романа Мар’яновича. Сам поет теж тут навчався, а потім часто навідувався, навіть заснував іменну стипендію для відмінників. Тепер тут з’явилася невеличка експозиція, яка розповідає про життєвий і творчий шлях видатного земляка.
У селі відбулася ще одна подія: на фасаді церкви освятили меморіальну дошку Романові Лубківському. Правду кажучи, крім Тараса Шевченка, й не знаю, хто ще з українських поетів удостоювався честі, аби пам’ятний знак увіковічував їхнє ім’я на Божому домі. Автор меморіальної дошки Юрій Олійник викарбував на ній знамениті слова Романа Мар’яновича про те, що на цій землі він і дерево посадив, і викопав колодязь, і синів народив, і склав свою пісню. І ще один важливий поетичний рядок-одкровення: «На цій землі я замислив храм, навіть почав уже будувати». І це не стільки метафора, скільки дійсна праця, яка вимагала від письменника багато емоційних, духовних і фізичних сил. Про це знаю від самого Романа Мар’яновича. П’ять років тому він запросив мене разом з іншими близькими йому людьми до Острівця. Тоді освячували відреставрований хрест, який мав постати на куполі, і вхідні ворота церкви. Доклався до цього особисто Роман Лубківський.
Президенти України присягають на Пересопницькому Євангелії. Знаємо, що таку традицію започаткували завдяки народному депутатові Романові Лубківському. Для нього слово Боже завжди мало велику цінність, було дороговказом.
Незначна група поляків, яка проживала свого часу в селі, споруджувала впродовж 1830-х років костел. У ХХ ст. після приходу в Західну Україну більшовиків цю культову споруду закрили, але, на щастя, не зруйнували. Місцевий колгосп перетворив її на склад, понівечивши розп’яття, кам’яні фігури святих.
На світанку української незалежності її противники зуміли в Галичині розпалити релігійні чвари. Не оминули ці конфлікти й Острівця. Греко-католики залишилися без церкви. Тож 2010 року Роман Лубківський зініціював відновлення тутешньої святині. Втілити цей задум йому стали допомагати односельці, друзі. За життя Романа Лубківського вдалося замінити покрівлю, відреставрувати центральну частину споруди, фасад тощо.
Роман Мар’янович мріяв не лише про відновлення костелу, а й про відкриття тут музею сакральної культури. Кажучи інакше, аби відправляли Богослужіння та працювала водночас постійна експозиція релігійних предметів, які вірянам вдалося зберегти з часів войовничого атеїзму. А родинну реліквію — «дуже добротну копію» образу Теребовельської Матері Божої видатний поет особисто 2012 року подарував храмові.
У Романа Лубківського було ще багато задумів і справ. Але 2015-го його серце перестало битися.
Нинішнього серпня в Острівці в його храмі відправили богослужіння, відтак на фасаді церкви відкрили й освятили меморіальну дошку на честь великого поета й українця. «Це був особливий чоловік, і нашою спільною з ним метою було одне: щоб цей храм ожив», — наголосив парох о. Віталій.
Храм ожив. Завдяки Поетові. А ще кілька років тому тут Роман Лубківський зронив, тепер уже я кажу заповітні, слова: «Треба жити з усміхом, з любов’ю, з розумінням того, що нам відведено дуже мало часу. Але тим, що за цей час встигнемо, ми продовжимо великий час нашої України, нашої держави. І цей час називається ні минущим, ні майбутнім, а історичним часом українського народу».
Ми в Google+