Луцький міський голова 
Микола РОМАНЮК

В обласному центрі Волині цього року зробили ремонт дорожнього покриття на 70(!) вулицях — такий темп відновлювальних робіт тут спостерігався вперше за 20 років. І коли твій автомобіль замість звичної ями на виїзді від власного будинку відчуває рівненький асфальт — мимохіть з’являється відчуття задоволення. Воно переростає у тиху радість, коли під колеса стелиться без звичних вибоїн асфальт на десятках інших вулиць. Починаєш розуміти: життя стало трохи краще, а у твоєму рідному місті — дещо комфортніше. І мимоволі згадуєш про тих, хто доклав до цього рук…

Чинну владу у нас взагалі-то хвалити не прийнято. Але якщо свій Луцьк ти справді вважаєш найкращим містом в Україні, то чому не завітати до цієї самої влади і не спитати, як нині живеться місту?

Отож, власкор «Урядового кур’єра» про найголовніші проблеми обласного центру вирішив розпитати міського голову Миколу РОМАНЮКА.

Банкіри банкіру повірили

— Знаю, що у «спадщину» новообраному міському голові при міському бюджеті у 600 мільйонів залишилося від попередника 240 мільйонів гривень боргів… Не страшно було братися за важелі управління?

— З них 40 мільйонів — це кредити у банках, а все інше — борги комунального підприємства… Отож не дивно, що спочатку був детальний аналіз: що можна в першу чергу погашати, що — відтермінувати.

20 мільйонів боргу було в «Ощадбанку» і 20 — у банку «Форум». В останньому ми домовилися про реструктуризацію на цей рік і 10 мільйонів вже віддали… Тут якщо дав слово, його треба тримати — інакше серйозні люди з тобою працювати надалі не будуть!

— Можна сказати, що банкіри банкіру повірили?..

— Ну, певною мірою так…

Щодо боргів, які були з бюджету розвитку — 7 мільйонів — вони спрямовані на різні заходи, що проводилися в комунальних закладах. Це були такі собі передвиборні обіцянки, а звідки віддавати ці борги — незрозуміло… Але з кимось домовилися почекати, із деякими — ще домовляємося. А те, що потрапляє у бюджет розвитку, потихеньку віддаємо. Таким чином тих боргів залишилося лише 1,2 мільйона гривень...

Ще в нас є довгострокові позики — до 50 мільйонів. А ще — по підприємству електротранспорту і водоканалу заборговані серйозні суми...

Але тенденція — до зменшення боргів. За дев’ять місяців ми скоротили їх на 17 мільйонів…

— Що, крім банкірських знань, допомогло врегулювати ці питання?

— Найперше, ми почали працювати над тим, аби наповнити бюджет, а це основне! Адже, коли домовляєшся, потрібно знати, звідки брати гроші.

Тим більше, що рейтинг міста — це вкрай важливо. За ним спостерігають усі зацікавлені. Коли представники Європейського банку реконструкції і розвитку, наприклад, приїжджали до нас на переговори, то самі про нас усе нам і розповіли…

Якщо ж говорити про наповнення бюджету, то одним із джерел, за допомогою яких можна його швидше наповнювати, є продаж майна і оренда земельних ділянок. У Луцьку договори на них укладаються лише через аукціони.

Нині ми серйозно взялися за інвентаризацію землі. А також тими, хто, як належить за законом, у минулі роки не 3% від вартості землі платив у скарбницю, а відбувався лише 1%. А є й такі, що взагалі не платили…

Ну, і, звичайно, у межах 70% бюджет наповнюється за рахунок прибуткового податку з громадян. Тому всіляко сприяємо контролюючим органам у легалізації праці. Цього року в обласному центрі почали легально працювати і не «в конвертах» отримувати зарплату, а отже, і платити податки! — сотні і сотні працівників.

Незабаром стараннями центральної і місцевої влади буде відремонтована і картинна галерея, що розміщена у Луцькому замку — одному із семи архітектурних чудес України. Фото автора  

Бізнес долучається

— Які міський голова бачить плани на найближчу перспективу?

— Усі прекрасно розуміють, що життя в місті має бути забезпечене усім необхідним не в майбутньому, а вже нині. Освіта, медицина, вода, тепло, правопорядок, дороги, транспорт… Люблю, щоб були конкретні речі і справи. Наприклад, цього року відкрили міст через залізничні колії, будівництво якого не могли завершити 14 років...

— Яким чином вдалося зрушити довгобуд?

— Дуже просто. Коли почали говорити про те, де взяти інвестиції, до нас прийшли люди, які захотіли взяти на ринку ділянку землі, — куди й веде цей перехід! А за це — доробити міст. Домовилися: на 20 років цим людям продовжили орендну угоду, а вони — доробили міст. Нині він є власністю міста.

— Які ще конкретні справи тішать душу міського голови?

— Приємно, що місто відчуло потужну підтримку Кабінету Міністрів України. Спочатку на прохання голови облдержадміністрації Бориса Клімчука на лікування задавненої проблеми — жахливого стану основних доріг і немагістральних міських вулиць — уряд виділив 17 млн грн. А коли в Кабміні переконалися, що вони використовуються ефективно, — додали ще стільки ж. До цих коштів долучили 4 млн із міського бюджету та спонсорський мільйон.

Це дало змогу відремонтувати 68 вулиць, у тому числі на семи з них — провести реконструкцію. На них, до речі, клали такий самий асфальт, що застосовують на міжнародних трасах. Тому і гарантію дорожники дали нам аж на десять років. Почнуть «розсипатися» вулиці — ремонтуватимуть за свій кошт! (Сміється! — Авт.)

— Те, що зроблене за рік у Луцьку, не робилося аж 20 років...

— Так! Душу тішить і те, що до міських справ на суто спонсорських засадах усе частіше вдається залучати великий бізнес. Освітлення на вулиці Лесі Українки, Боженка та інших… Реконструйований Театральний майдан, перекладена бруківка на вулиці Лесі Українки... У Центральному парку культури і відпочинку ми зробили освітлення, поставили 44 лавки, прибрали сухі дерева…

Подібних прикладів чимало. За цим — фінансова підтримка спонсорів — бізнесменів Ігоря Єремеєва, Ігоря Палиці, Степана Івахіва та інших.

Територія колишньої військової частини біля залізничного вокзалу, а це майже 10 га, незабаром перейде до комунальної власності міста. Там буде житловий мікрорайон, а ми натомість видамо житло безквартирним військовослужбовцям…

Усе активніше розгортається й акція «Чистий двір — чиста Україна!». Тут ми наполегливо працюємо зі школами і дитячими садками. Відчувається, що екологічна культура волинян зростає. А щоб підтримати її, закупили 65 євроконтейнерів для збору сміття і майже повністю забезпечили ними всі спальні райони.

Цього року також розпочали будувати 27-му школу — із дитячим садком і з великими спортзалом та басейном. Якщо все буде добре, то до 2014 року ми її закінчимо. Тут теж, користуючись нагодою, хочу подякувати уряду — адже фінансування повністю державне!

Розпочали реконструкцію залізничного вокзалу. Завершуємо і переговори з сільськими радами, після чого межі міста будуть виділені в натурі… А це для міської влади — нові можливості для розвитку.

Директори вулиці не перейменовують…

— Як працюється міському голові, коли політичні розклади у міській раді — непрості?

— Вдалося знайти спільну мову з депутатами різних політичних спрямувань. І вони зрозуміли, що я не збираюся гратися в політику, а хочу щось зробити, довести конкретними справами. Тепер знаходжу прихильників незалежно від їхніх політичних уподобань.

Я поставив собі за мету більше радитися із громадою. Є громадська рада, роботою якої я дуже задоволений.

А рада директорів — це ті люди, які представляють і очолюють найбільші підприємства. Ці люди із серйозним досвідом, тож розуміють, чому туди входять. Місто повинне мати якусь перспективу, а міський голова має знати, що він робить не так. Наприклад, на першому засіданні ради вони багато говорили корисних речей — не про перейменування вулиць, а про нові робочі місця, екологію, розбудову міста, про те саме сміття…

— Які запитання, Миколо Ярославовичу, ви поставили б самі собі на завершення цієї розмови?

— Мабуть, про те, чи не шкодую, що прийшов на цю посаду? І в чому потрібна допомога держави міському голові?

Щодо першого — «ні»!

А друге?... Я задоволений тим, що в державі нині є чітка система управління, і видно, хто є хто. А з іншого боку — децентралізація деяких управлінських і фінансових функцій, вважаю, має бути більшою. Менше питань повинно замикатися «на Києві» і бути більшою довіра до органів місцевого самоврядування.

— Дякую за розмову!

Розпитував
Валерій МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Микола РОМАНЮК. Народився 24 серпня 1958 р. у с. Золочівка Млинівського району Рівненської області. Має дві вищі освіти за спеціальностями «інженер-технолог» та «економіст».

Трудову діяльність розпочав у 1975 р. робітником на Луцькому меблевому комбінаті. 1983 — 1993 рр. — на комсомольській та партійній роботі. 1993 — 2007 рр. очолював Волинське головне регіональне управління ЗАТ КБ «Приватбанк». У грудні 2007 р. призначений головою Волинської обласної державної адміністрації. З квітня до листопада 2010 р. — директор Волинського головного регіонального управління Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк». На виборах 31 жовтня 2010 р. обраний міським головою Луцька. Депутат Волинської обласної ради трьох скликань. Заслужений економіст України. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.