ПІДСУМОК

Завершився IX Міжнародний конкурс молодих піаністів  пам’яті Володимира Горовиця
 

Конкурс, який президент Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів Глен Квок на зустрічі з міністром культури Михайлом Кулиняком назвав «одним з найбільш конкурентоспроможних серед світових музичних конкурсів», розпочався того самого дня, що і Євро-2012. А завершився 23 червня  врученням грошових сум шістьом переможцям у середній групі — Олександрові Кутузову і Костянтинові Ємельянову з Росії, українці Катерині Хом’яковій, росіянам Віктору Маслову та Марії Кустас і китаянці Чум Мань Шань; у старшій — росіянам Олександрові Сінчуку й Миколі Медведєву, Кетеван Чхартішвілі з Грузії, а також Тетяні Шафран, Павлові Качнову і Данилові Саєнку з України. Лауреатів трьох перших премій в обох групах нагороджено золотою, срібною та бронзовою медалями. А з-поміж інших відзнак заманливий приз члена журі, художнього директора Асоціації Анімато (Франція) Маріана Рибіцкі: два москвичі — Олександри Кутузов і Сінчук — виступлять із сольними концертами в залі імені Альфреда Корто в Парижі в грудні цього року, а Павло Качнов з України та Микола Медведєв із Росії — упродовж 2012—2013-го. 

Не кожен птах перелітав через Дніпро за життя Гоголя. І не кожен футбольний фанат з-за кордону випірнав з рекордної річки спожитого смачного й дешевого українського пива, щоб, крім нього, стадіону, фан-зони та вродливих жінок зацікавитися в нашій столиці за час Євро-2012 ще чимось, як ми сподівалися. Навіть з тих 5% уболівальників, котрі, за статистикою УЄФА, симпатизують класичній музиці, півтори сотні метрів від Хрещатика до Національної філармонії України, на ІХ Міжнародний конкурс Горовиця, подолав дуже далеко не кожен…

Лауреатів премій IX Міжнародного конкурсу  молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця (зліва направо) Марію Кустас (Росія, V), Катерину Хомякову (Україна, III), Олександра Кутузова (Росія, I), Віктора Маслова (IV), Костянтина Ємельянова (Росія II), та Аслана Асланова з Азербайджану, удостоєного чпецпризу за виконання твору українського композитора В. Косенка. Фото УНІАН

Хоч голова журі конкурсу Олександр Злотник «принаймні кілька разів людей у футболках «Манчестер-сіті» в Колонному залі ім. М. В. Лисенка бачив, мову іноземну іноді чув».

Аспірант Московської консерваторії ім. П.І. Чайковського Олександр Сінчук — частково українець: діда, уродженця Житомира, доля військового занесла аж до Приморського краю, де в місті Находка й народився його онук, який на своєму першому «дорослому» конкурсі імені С.Рахманінова в Москві отримав першу премію, а три з половиною роки тому побував у США, де грав у знаменитому Карнегі-холі. Це Олександр та його значно молодший тезка Кутузов, студент Московського державного музколеджу ім. Ф. Шопена, найбільш «винні» в тому, що у Києві, за словами пана Злотника, тепер «перемогла російська фортепіанна школа — московська». А найкраще виконання творів українських композиторів, зазначив він, теж в іноземців — Аслана Асланова з Азербайджану і Кетеван Чхартішвілі з Грузії.

Завершився ІХ Міжнародний конкурс пам’яті Володимира Горовиця чудовими виступами лауреатів перших премій у супроводі Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України (диригент Микола Дядюра). Концертом С.Прокоф’єва для фортепіано з оркестром №2 у чотирьох частинах полонив глядачів соліст Олександр Кутузов, концертом П.Чайковського для фортепіано з оркестром №1 у трьох частинах — соліст Олександр Сінчук. Обидва вродливі, з вишуканими фортепіанними манерами, прекрасними, але зовсім різними. Сінчук — з аристократичною поставою, немов вийшов на сцену з таємницею минулих століть, постать Кутузова і його музика дихала загадкою майбутніх...

Допомогла хустинка-амулет?

«Я знайома з Катериною Хомяковою лише два роки, — розповідала мені про свою ученицю її педагог з Київської музичної школи ім. М.В. Лисенка професор Лариса Вакаріна. — Вступати до нас їй порадила Констанція Руцька, яка колись була моєю першою в житті випускницею в Чернівецькому музучилищі, де я викладала в 1965—66 роках після консерваторії. Так із музичної школи в селищі Садгора, яке увійшло кілька років тому до міста Чернівці, Катруся потрапила до мене. Вона тоді грала  п’єси, які потребували дрібної техніки і незначного інтелектуального масштабу.

І ось тепер її бронзова медаль у середній групі Міжнародного конкурсу пам’яті Володимира Горовиця, і те, що вона вже грає «Чакону» Баха — Бузоні, концерт Сен-Санса, три етюди Скрябіна, великий етюд Шопена  — значний стрибок уперед. Вона піднялася до цієї музики.

Катруся — дівчина особлива. Витримала весь Великий піст в інтернаті, де ніхто їй не готував окремо картопельку, квасольку чи інші пісні страви. Та вона нікому й не говорила про це. Вже потім я дізналася, що дівчина ходила тоді дуже голодною, тому в кінці року була настільки стомленою.

Дуже важко було нам перед третім туром конкурсу. Мали три з половиною дні на підготовку. Півдня після другого туру Катерина була  як мертва. Потім виспалися і вона, і я, наступного дня просиділи годин вісім. Я позначила на нотах червоним олівцем те, що конче потрібно їй зробити. На репетиції в неї нічого особливого не виходило. Зате того самого дня ввечері Катруся заграла свій найкращий варіант.

Моя учениця дуже хороша людина, хоч і непроста. Вона стає особистістю. Ми з нею великі друзі. Ось їдемо до неї додому, а звідти вирушимо в подорож: Чернівці — Румунія — Болгарія — Туреччина. Я купила путівки собі й Катрусі. Вона заслужила цю першу закордонну мандрівку».

Брала уроки в доньки Леонтовича

Надзвичайна глядачка усіх трьох турів ІХ конкурсу Горовиця  киянка пані Людмила. Перше її потрясіння — Олександр Кутузов: дитина зіграла такий складний концерт Прокоф’єва, це вражає! 

«Грузинка Кетеван Чхартішвілі  — щось особливе. Грала Концерт Шостаковича, так навіть людина, яка зовсім не знає цього композитора, не відчуває його духу, все одно  збагне трагізм твору, жах війни… Так і росіянин Микола Медведєв передав справжню  тугу за Росією в Рахманінова. А Равель Кетеван у 3-му турі: коли ця дівчина виходить на сцену, вона вся в музиці, їй не важливо — є в залі глядачі чи нема. Найбільше мене вразило, що майже не дивиться на клавіші.

Концерт для фортепіано з оркестром Чайковського я слухала у 50-х роках минулого століття ще у виконанні Вана Кліберна по телебаченню: у нього були такі масивні акорди. А ось Олександр Сінчук прекрасно зіграв у  3-му турі цей твір зовсім інакше, легко, без напруги».

Пані Людмилі пощастило слухати в Києві Анатолія Солов’яненка, Євгенію Мірошниченко, Юрія Гуляєва, Єлизавету Чавдар, навіть Бориса Гмирю за кілька років до його смерті. Колись у Тульчині на Вінниччині її вчила грати на піаніно старша донька Миколи Леонтовича Надія, яка перебивалася з хліба на воду й за місяць брала з учнів за свої уроки стільки грошей, скільки в 1947 році коштувала одна буханка. Коли була восьмикласницею, у містечко вперше приїхав з Вінниці симфонічний оркестр. На  концерт повели старшокласників. Усі вони через 15 хвилин повтікали із залу, а Людмила сама сиділа й слухала, як зачарована. І зрозуміла тоді, що схильна до класики.