Слова відомого світового класика літератури Е. М. Ремарка — найпрекрасніше те місто, в якому людина щаслива, — незаперечні. Та не завжди дорога до тієї місцини проста і без вибоїн. Людина за природою не перекотиполе, а могутній дуб. Тому ой як складно вкорінене дерево перемістити з одного місця на інше. Саме такого не з доброї волі переміщення зазнали наші співгромадяни зі східних областей. Складно сказати, куди не заніс вітер війни донеччан та луганчан. Ось лише в місті Борисполі, що неподалік Києва, офіційно зареєстрованих тимчасово переселених громадян нині налічується понад три тисячі.
Про переселенців, які змушені були тікати від бойових дій і знайшли прихисток у столичному передмісті, розповіла координатор Центру психосоціальної підтримки психолог Валентина Буковська:
— З минулого року в Борисполі розпочав роботу Центр психосоціальної підтримки з надання допомоги переселенцям.
Неформальне спілкування розширює комунікацію
Проект реалізує Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмувальних подій. Такі центри працюють у Маріуполі, Краматорську, Сєверодонецьку, є клуб вихідного дня в Києві.
Ідея створення виникла з перших днів, коли на центральний залізничний вокзал почали прибувати люди з Донбасу. Хтось мав де оселитися, а було багато таких, що у розпачі стояли на платформі, не знаючи, що робити далі. Тоді ми хотіли відкрити центр підтримки в Києві. Та зрозуміли, що тут і без нас вже є кому допомогти втікачам від війни. Потім розглянули як варіант Ірпінь. А спинилися на Борисполі.
За словами Валентини Буковської, пілотний проект допомогли започаткувати Мальтійська служба допомоги України, Malteser International та міністерство закордонних справ Німеччини. Після вдало пройденого піврічного випробувального терміну головні донори проекту надали фінансову підтримку, щоб забезпечити ще на два роки роботу центру.
Головна мета проекту — надання психосоціальної підтримки та психосоціального супроводу тимчасово переміщеним особам зі сходу країни. За основу проекту, розповіла фахівець центру, взяли керівні принципи міжвідомчого постійного комітету з питань психосоціальної підтримки та супроводу, який працює при ООН. А саме вміння надавати психосоціальну допомогу. Крім цього, відвідувачів центру можуть спрямувати до компетентних спеціалістів з тих чи інших питань. Налагоджено мережу взаємодії з організаціями, що займаються працевлаштуванням, медичними, юридичними послугами, шкільною та дошкільною освітою дітей.
— Починалося усе доволі непросто, — згадує Валентина Буковська. — Тимчасово переміщені особи з недовірою реагували на запрошення відвідати центр і познайомитися з такими самими знедоленими. У відповідь звучало непевне «та скільки тут нас, п’ятеро чи шестеро?». І дуже дивувалися, коли чули про понад три тисячі земляків, які оселилися в Борисполі. Поволі діалог налагодився. З понеділка по суботу двері центру відчинені для охочих поспілкуватися. Тут працюють групи психологічної підтримки, можна отримати й індивідуальні психологічні консультації, відвідати різноманітні майстер-класи. Останні дають змогу навчитися вишивати, плести, освоїти техніку декупажу, діляться досвідом майстри з манікюру-педикюру, нарощування нігтів, є кіноклуб, спортивні секції. Є й спільні групи для місцевих школярів і дітей зі сходу. Соціальні педагоги шкіл організовують учнів на спільні заняття в гуртках та святкування Дня Святого Миколая, Нового року.
Підбиваючи підсумки роботи пілотного проекту, виявили, що найнаполегливіші відвідувачі центру отримали змогу заробити. Майстрині продавали вироби на ярмарках та через інтернет. По закінченні курсів з вивчення англійської мови люди знаходили хорошу роботу. Як зауважує психолог, заняття заклали психологічний і матеріальний підмурівок. Бо коли людина зосереджена на якійсь справі, вважайте, відбувається сеанс психотерапії.
Серед відвідувачів центру є старожили з першої хвилі переміщення і зовсім нові, які до останнього сподівалися на відновлення миру на сході, однак були змушені після активізації липневих бойових дій переїхати якнайдалі від вогневих рубежів.
— Люди часом приїжджають без документів і необхідних для повсякденного життя речей. Із трьох сотень постійних відвідувачів кожен має історію, власний сенс у відвідинах центру. Це поліпшення становища завдяки навчанню, стабілізація психологічного стану, отримання гуманітарної та первинної соціальної допомоги.
Стали на рушник далеко від війни
Основний принцип роботи центру — залучення й інтеграція жителів Донбасу в мирне життя. Для цього до співпраці запросили місцеві державні й недержавні організації. Тож усі культурно-масові заходи в місті відбуваються з участю відвідувачів центру. Через спілкування в невимушеній обстановці швидко зав’язуються дружні стосунки. Найбільше, чим хочеться поділитися працівнику центру, — звісно, позитив. Навесні відгуляли весілля дівчини-переселенки і місцевого хлопця. Бюджет у молодят був доволі скромним. Вони навіть збиралися обійтися без урочистостей. Та в центрі вирішили, що таку важливу подію варто відзначити інакше. Усі гуртом готувалися до весілля. Святковий декор виготовили під час майстер-класів, наїдки також готували відвідувачі центру.
— Триває підготовка до другого весілля, — поділилася пані Валентина. — За задумом, кожному з гостей передбачено подаруночок: для чоловіків метелики, для подружок нареченої — браслети. Усе ручної роботи.
Психологічна стратегія виживання
Фахівці вважають, що вимушена зміна місця проживання разом із втратою домівки та звичного способу життя породжує психологічну травму в людини. Наступна травма — вторгнення, вона пов’язана зі зміною формату життя, появою нового оточення. Сказати, наскільки швидко мине такий стан, складно. У кожного цей процес відбувається індивідуально. У цьому сенсі, наполягають психологи, значення має досвід, здобутий від народження. Чи доводилося людині мати схожий досвід навіть у вигляді планового переїзду із квартири на квартиру. Якщо він є, то чи зуміла людина використати його за нинішніх умов. Чи були поруч ті, хто зміг би підтримати і захистити її. Швидкість подолання некомфортного стану залежить від того, як скоро і чи зможе взагалі особа організувати нові умови мешкання та роботи, схожі на попередні. Маленькі чинники впливають на творення повноцінної картини нового життя. Нині серед переселенців зі сходу простежується закономірність: що довше людина залишається на одному місці, то менш імовірна її готовність до переїзду в інше місце.
Серед відвідувачів бориспільського центру психосоціальної підтримки охочих повернутися до своїх домівок 20%. Люди досі прив’язані до того місця. Хоч відвідуючи раз на три-п’ять місяців покинуті оселі, їздять платити за комунальні послуги, донбасівці бачать тамтешні настрої. Однак для багатьох нерухомість залишається чинником, що працює на повернення. Ще 20% змушені повернутися без великого бажання. Прилаштуватися на чужині не вдалося. А ось 60% зі страху перед поверненням про дорогу назад навіть не мріють. Після проходження нового етапу становлення тут вони не мають бажання пережити його знову там. Часто головним аргументом небажання повертатися називають майбутнє дітей. Тут їхні сини й доньки адаптувалися, мають друзів, ходять у садочки і школи. Заради них, кажуть переселенці, варто триматися цього місця.
Ми в Google+