Триватиме вона до 26 квітня. На цій виставці представлено понад 200 робіт 120 художників. Її куратор заступник голови правління Національної спілки художників Ігор Волощук сподівається, що вона стане явищем у виставковій царині 2015 року.

У центрі залу відвідувачів зустрічає бронзова фігурка вмонтованого в квадрати естетизованого Казимира Малевича — робота 2014 року скульптора Ігоря Гречаника. Експозиція присвячена 80-м роковинам українсько-польського революціонера живопису і сторіччю його супрематичного «Чорного квадрата», який дав нові виміри візуальним видам мистецтва  на століття занурив у суперечки, що є твором мистецтва, а що — його декларацією. Зазначу, супрематизм у перекладі з латини — найвищий, у нашій ситуації — досконалий вияв абстракціонізму.

Спробуйте зазирнути у «Відчинені двері» Олександра Дубовика. Фото Світлани Скрябіної

Художники представили нестримну палітру своїх бачень і відчуттів. Саме відчуттів, бо моя подруга Мелістана попередила, що не розуміє абстрактного мистецтва. Але студент Тарас Бульба порадив їй не розуміти, а відчувати енергію, яка йде від картини. Це допомагає йому осмислити побачене, бо хоч би яким чуттєвим було мистецтво, воно не тільки делікатно або нав’язливо пропонує вникнути в масштаб конфліктів і примирень кольорів, форм, ліній і площин, грубість чи ніжність дотику творця, а й визначитися у проекції картини на своє життя. А це без втручання розуму — ніяк.

Відкриття виставки відбувалося на тлі інтелектуальних картин патріарха живопису Олександра Дубовика. Він став символом відданості мистецтву, яким його відчуває, незалежно від будь-яких директив і кон’юнктурних затребувань сучасного арт-ринку. В його роботах «Фундаментальна мутація» та «Відчинені двері» символи і знаки метафізують світ у площинах буття і абстрагують побутові речі, наприклад, штирі замку. Ключі до зображеного віднаходить сам глядач у міру бажання та естетичного сприйняття.

Майстри продемонстрували різноманіття технік — від тих, які опанували у фахових вишах, до авторських (наклеювання фарбованих серветок на пласке тло) або більш комфортних для сприйняття, як у Іви Павельчук в картині «Жага».

Особливого значення в абстракціях набуває назва. Якщо одні роботи підказують напрям асоціацій (акрилове «Наближення до безпредметності» Володимира Стецула зі Львова або «Холодно» Олексія Будрія від сіро-синього до гаряче-синьо-фіолетового), то Олексій Малих у відтінках зелено-жовтого з блакитними і чорними прожилками змалював своє відчуття «Затемнення місяця». Інші митці пропонували зображене на поталу глядача, називаючи картину просто, як Володимир Лопарьов, — «Композиція». Або Михайло Гапаєв — «Без назви».

Художники поєднували техніки, як Тарас Корж із Ужгорода в роботі «Острів». Особливо безшабашним було таке поєднання у Юрія Гончаренка в барельєфній роботі «Подорож на жовтогарячій кулі в спеку», де він використав на площині картини набір смальти. Були й декоративні роботи, приміром «Перший гріх» Олександра Белозора: на зеленому тлі — реалістичні яблучка і звиви ліній, що нагадують сперматозоїди.

Деякі роботи нагадували зображення каміння з невластивим йому кольором. Багато картин сполучали абстракцію і фігуратив, що спрощувало сприйняття: деревце на тлі вихору абстракції.

Що таке дисторсія, мені наглядно пояснила Марія Лашкевич біля своєї роботи з аналогічною назвою. Виявляється, це параболічна форма квадрата. Тож від «Чорного квадрата» Малевича, що, на думку Дубовика, увібрав у себе все суще, до параболи квадрата — як повернення на круги своя?

Мене зупинила робота Анатолія Фурлета «Спалений вітряк». Зображення було наче зіткане з хрестиків, у центрі домінував темно-кров’яний хрест — наче передчуття духовної руйнації, адже вітряк не лише будівля. Це символ коловороту життя.

Приємні для ока роботи 2010 року метра живопису Івана Марчука — його холодно-гарячий «Погляд у безмежне». Майстер прокоментував мені виставку: «Такий щасливий час, що кожен робить за своїм покликанням, і ніхто не встановлює, що робити художнику». 

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО для «Урядового кур’єра»