У серпні-вересні 100 років тому на горі Лисоня, що неподалік міста Бережани на Тернопіллі, тривали кровопролитні бої. На герць з російським агресором тоді стали Українські Січові Стрільці, які з початком Першої світової війни створили добровольчий легіон. Вони разом з австро-угорськими загонами в той час зупинили тут наступ противника на місто, завдавши йому значних втрат. Проте й для усусів Лисоня стала стрілецькою Голгофою — чимало з них загинули, зазнали поранень або полону. Цих лицарів української волі пам’ятаємо, шануємо їхню військову доблесть і честь.
Уперше меморіальний курган на Лисоні насипали 1927 року. Тодішній польській владі це не сподобалося, вона забороняла тут зібрання, а її посіпаки неодноразово розкопували могилу-символ, нищили хрест. Совіти теж прагнули стерти з пам’яті українців стрілецьку славу. Не вдалося — дивом у 1970-х роках на горі вберегли поховання від розорювання. А в липні 1989 року на Лисоні зібралося велелюдне віче, вперше замайоріли синьо-жовті прапори. Через рік — теж уперше задзвонили дзвони, відправили панахиду за полеглими Героями.
1994 року увись піднявся 14-метровий пам’ятник січовикам у вигляді хреста, а на мармурових плитах викарбували імена полеглих. На меморіал жертвували і жителі Бережанщини, і українці світу. Нині його реконструюють, адже у вересні на державному рівні вшановуватимуть 100-річчя боїв Українських Січових Стрільців на Лисоні.
Свого часу бережанський підприємець Володимир Рокицький спорудив на Лисоні ще й капличку для богослужінь. Але, на превеликий жаль, пішов у засвіти, так і не встигнувши розписати її. Нині тут працюють знані іконописці — заслужені художники України Богдан Ткачик і Микола Шевчук, а також митці Олег Шупляк, Михайло Дирбавка та Богдан Бринський. Вони з доброго серця відгукнулися на поклик місцевої влади розмалювати церквицю. І хоч усі мають власний почерк, це не заважає їм у колективній роботі. Композицію оформлення каплиці запропонував Богдан Ткачик.
Баню каплички вже вінчає козацький хрест, який використовували й Українські Січові Стрільці. «Нам поможе Святий Юрій ще й Пречиста Мати», — рядки цієї відомої пісні, яку дуже любили усуси, одразу згадалися мені в капличці.
Певна річ, що ікона св. Юрія-Переможця, покровителя січовиків, посіла в ній почесне місце. Одначе голова дракона, з яким він бореться, чимось нагадала образ теперішнього кремлівського керівника-агресора. Ліворуч від св. Юрія — ікона ще одного небесного воїна архістратига Михаїла. Із великомучеників обрали св. Степана та св. Йосафата. По обидва боки вхідних дверей вірян зустрічатимуть образи св. Ольги та рівноапостольного св. Володимира.
У кожній церкві обов’язково мають бути ікони євангелістів Луки, Івана, Матвія та Марка. Тож художники від цієї традиції не відійшли. Малюють і Духа Святого та нерукотворний образ Ісуса. Центральна стіна каплиці поєднує ікони святих з портретами лицарів українства. Усі вони — під покровом Божої Матері. Домінанта світської частини — лірник, який оспівує нашу історію. Біля нього поклали писанки та кетяг калини — символи воскресіння України.
Угору від народного співця піднімаються струни-східці до пам’ятника на горі Лисоня. По обидва боки від лірника — портрети, що символізують княжу добу, козаччину та Гетьманську державу, патріотичний порив Українських Січових Стрільців та УПА. Створили й узагальнений образ сучасного українського воїна, який тримає синьо-жовтий прапор з тризубом.
Олександр Філь народився в Бережанах. З початком агресії він чи не одразу вирушив на схід у складі аеромобільного десантного батальйону. Юнакові було лише 19 років, він поліг на Луганщині. Тепер дивитиметься на вірян з портрета, написаного в капличці. Поруч з ним художники зобразили митрополита Андрея Шептицького, кардинала Йосифа Сліпого, письменника Івана Франка. На протилежному боці плеяду славетних українців представляють Тарас Шевченко, Петро Сагайдачний, Петро Могила.
Примітно, що з’явилися на стіні січової церквиці й портрети воїнів Небесної Сотні Сергія Нігояна та Устима Голоднюка. Сергій триматиме дерев’яний щит з тризубом, продірявлений-посічений кулями під час Революції гідності. Згори ж дивитимуться ще й очі Майдану. Як розповідає Богдан Ткачик, такі намальовані очі носив у дні народного спротиву його друг художник Олександр Мельник, двічі їх пробили гумовими кулями.
А ось івано-франківський митець Богдан Бринський, розписуючи каплицю, не знімає із себе кулона-тризуба в обрамленні калини. Таким пам’ятним знаком вінницькі волонтери нагороджували захисників донецького аеропорту. Пан Богдан твердить, що цю відзнаку розробив сто років тому його рідний дядько скульптор Михайло Бринський для Українських Січових Стрільців. Мала вона бути чотирьох ступенів, але проект митцю так і не вдалося втілити. Зате 1921 року він став автором пам’ятника усусам і воякам Української Галицької армії в м. Яблонне (нині Чехія).
Каплиця на горі Лисоня — це теж своєрідний пам’ятник січовим стрільцям.
Ми в Google+