Фраза про перший млинець, що виходить глевким, доволі заяложена. Тож приємно було пересвідчитися, що її не доведеться вживати, розповідаючи про перший повнометражний український анімаційний фільм, знятий у форматі 3D. Тим більше, що пропікався цей млинець цілих 9 років.

Робота над мультфільмом «Микита Кожум’яка» мала кількарічні перерви, зумовлені кризовими явищами в економіці та браком виробничого досвіду. Підтримка Держкіно — 4 мільйони гривень — була доволі скромною на тлі загального бюджету — 4 мільйони, але доларів.

Режисер мультфільму Манук Депоян хоче, щоб глядачі бачили у героях себе. Ілюстрація з сайту rozumnadytyna.com

Проект, по суті, пережив кілька рестартів та принципових змін у команді. Та, попри всі перипетії, стрічка виявилася цілісною і, як то кажуть, драйвовою. Весела казкова історія за мотивами української народної казки, де головним героєм стає не кремезний Кирило Кожум’яка, і навіть не його старший син Богдан, що вдався у батька, а звичайний 12-річний Микита. «Найголовніше, щоб дітлахи, котрі дивляться фільм, бачили в героях самих себе, — пояснює задумку режисер стрічки Манук Депоян. — Коли розпочалася робота над «Микитою», вже вийшли й мали успіх російські мультики про Альошу Поповича, Добриню Нікітіча та Іллю Муромця. І тут ми зі своїм богатирем. Але в нас вийшла зовсім інша історія.

Сергій Сивохо, котрий озвучив у мультфільмі Змія, головну сюжетну відмінність від російського богатирського циклу вбачає в тому, що «там фільми про героїв, що вже відбулися, а тут головний персонаж жодними особливими здібностями не наділений, але дружба допомагає творити справжні дива!»

З-поміж інших відмінностей української стрічки, в тому числі від західних казкових мультиків, я б зауважив зовсім невелику кількість жартівливих анахронізмів. Крім «діжкоболу» на початку мультику, якось і не пригадаю спроб вживити елементи сучасності в казкову атмосферу абстрактної давнини. І це я записав би у плюс.

Трішки недоречними видавалися спроби дещо вестернізувати українську казку. Ну звідки, скажімо, в українського кажана могло взятися ім’я Едді? Та й те, що скороченням від «Роксолани» могло б бути «Ромкі», здається малоймовірним. Ці реверанси в бік західного глядача зумовлені адаптацією до зарубіжного ринку.

Так, мультик є продукцією, орієнтованою на експорт. Його вже закупили 15 країн. У Японії українське аніме покажуть у січні наступного року, а поки що персонажів вчать говорити японською. Від успіху на світовому ринку залежатиме, чи матиме продовження історія кмітливого українського хлопчика.

На допрем’єрному показі в Одесі, котрий відбувся навіть днем раніше, ніж у Києві, автори фільму намагалися відстежити першу реакцію глядацької зали, визначити, що у стрічці виявилося для глядача смішним, а що — зворушливим. Завдання ускладнювало те, що в залі майже не було представників цільової групи — ймовірних ровесників головного героя.

Втім, поплювавши через плече, щоб не зурочити, припускаю, що мультик публіці сподобається. Хоч нині глядача таким форматом не здивуєш. «Для мене важливо не те, що він перший 3D-анімаційний, — каже Манук Депоян, — важливо, щоб він сподобався глядачеві, щоб він показав дітлахам, наскільки важливими є сила духу і кмітливість».

Втім, гадаю, що нині для українського мультиплікаційного кінематографа значно важливіше довести свою здатність продукувати витребуваний глядачем і ринком продукт, ніж змагатися за якісь творчі та технологічні пріоритети. Своя, але всім зрозуміла казка, цілком спроможна стати тут доброю заявкою на успіх.