Правоохоронці захопилися позовами на основі юридичних прогалин для збільшення показників своєї роботи. Але це гальмує розвиток багатьох сіл Чернівецької області і дає змогу скасувати кілька тисяч держактів на приватну власність.

На карті ліс, на місцевості — будинки

У 2009 році одне з найбільших на Буковині село Чудей подало на затвердження Чернівецькій облраді пакет документів, щоб встановити офіційні межі. Це питання депутати кілька разів знімали з розгляду (подейкують, що не поділили земельні ділянки), а через 4 роки у зв’язку зі зміною законодавства «сплавили» його колегам у район.

Сторожинецька райрада чи не першою у країні скористалася новими повноваженнями, навесні 2013 року ухвалила рішення про нові межі 14 населених пунктів, зокрема і Чудея. Землевпорядну документацію, розроблену на замовлення і за чималі кошти сільських рад, погодили всі держслужби разом з управліннями містобудування та земресурсів. Жодна контролююча інстанція не виступила проти.

Сільради на основі довгоочікуваних проектів землеустрою почали виготовляти нову грошову оцінку землі (що істотно збільшувало надходження в бюджет), укладати договори оренди, виділяти ділянки під будівництво і підприємництво. Жителі сіл отримали змогу оформити документи на свої будинки, підвести комунікації, легалізувати користування електроенергією, водою і газом.

Мало не через два роки столичні спеціалісти Державної сільгоспінспекції заявили про порушення вимог законодавства сторожинецькими депутатами і попросили Генпрокуратуру вжити заходів прокурорського реагування. Райпрокуратура звернулася до суду з позовом «скасувати незаконні(!) рішення райради». Головний аргумент: окремі села не мають генпланів забудови, а ті, що мають, не надали копій. Отже, не об∂рунтували, мовляв, необхідності встановлення нових меж. Прокурори обурюються, що село Чудей забрало собі держдороги і 35 гектарів лісу без згоди облавтодору й управління лісового господарства.

— Немає там ніякого лісу, є приватні будинки. Їх наприкінці 1990-х років жителі Чудея звели на законно отриманих земельних ділянках, які у паперах значаться поза межами села, хоч насправді стоять мало не в його центрі, — розповідає начальник юрвідділу Сторожинецької райради Олег Андрійчук. — Затверджена районними депутатами земельна документація дає змогу узгодити адміністративний і майновий стан цього та інших сіл із вимогами чинного законодавства. Проте за логікою прокурорів виходить, що житлову забудову потрібно знести і висадити натомість ліс. Але ж нема жодного документа, який би засвідчив, що ці 35 гектарів перебувають у держвласності й у користуванні лісогосподарських підприємств. Як, скажіть, село могло забрати у держави землі, на яких воно стоїть споконвіків?

Фото з сайту livejournal.com.

Крок до вибуху

До 2002 року землями у межах і за межами населеного пункту розпоряджалися сільські, селищні та міські ради. Межі були умовною лінією, яку малювали на карті від руки і на око. Проте, за словами Олега Андрійчука, сільські ради формували території під індивідуальну житлову забудову на законних засадах: з невитребуваних земельних паїв, земель запасу і загального користування, зокрема вулиць і польових доріг, які, зрозуміло, ніколи не були на балансі облавтодору. Жителі сіл отримали держакти права приватної власності на землю та свідоцтва права приватної власності на нерухоме майно, на ній збудоване.

Земельний кодекс 2002 року ввів поняття населеного пункту. Під час розмежування земель державної й комунальної власності земельні ділянки за його межами набували статусу державних. Тож місцеві ради повинні були зафіксувати адмінкордони своїх міст, сіл і селищ з усіма будівлями та землями резерву для майбутніх забудов. Закон зобов’язував також і державу в особі розпорядників і користувачів її земель визначити на місцевості конкретні ділянки і зареєструвати своє право власності на них.

— Сільські ради через проекти землеустрою прагнуть узаконити межі населених пунктів та розташовані в них земельні наділи в реальній системі координат із подальшим присвоєнням їм кадастрових номерів. Це основа успішної реалізації розпочатої адміністративно-територіальної реформи, яка вимагає   повної інвентаризації земель об’єднаних територіальних громад, зокрема для визначення   їхньої фінспроможності, — зауважує депутат Чернівецької облради Світлана Фочук.

Скасування цих рішень Сторожинецької районної ради перекреслює плани розвитку місцевих громад і вмикає зелене світло судовим процесам з анулювання держактів на право приватної власності. І так в усій країні.  Буковинські правоохоронці вже почали подавати відповідні судові позови, мотивуючи їх тим, що все за межами населених пунктів належить, мовляв, державі. В обласній та ра йонній прокуратурах запевняють, що захищають інтереси держави. Але керівники сільрад та районних органів влади, а особливо громадяни, у яких відбирають законно набуте майно, іншої думки: не можуть інтереси держави суперечити інтересам народу.

— Ми за крок від містобудівного колапсу і соціального вибуху, адже на кону людські статки і долі, розвиток громад, — каже голова Сторожинецької райдерж адміністрації Ярослав Бартош.

Гальмо для адмінреформи

Усі райони області, спостерігаючи за діями прокуратури, зупинили затвердження проектів землеустрою із встановлення меж населених пунктів. Хоч нині майже всім селам і багатьом містам Буковини вкрай потрібен цей документ. Без нього неможливо забезпечити ефективне використання земель, їхній прозорий розподіл, реальні надходження до місцевого бюджету від сплати за землю, об’єктивність її нормативно-грошової оцінки, складення Генплану.

— Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» не дарма дозволяє містам і селам, де менш як 50 тисяч населення, поєднувати генплани забудов з детальними планами територій. Села не спроможні заплатити 200—500 тисяч гривень за його розроблення. Він їм і не потрібен, — зазначає колишній начальник Головного управління Держземагентства у Чернівецькій області Григорій Верденюк.

Згідно з чинним законодавством, саме проекти встановлення зміни меж населених пунктів — єдина документація, яка формує межі міст і сіл у державній системі координат, що дає змогу висувати їх у Державний земельний кадастр. Вони забезпечують ведення повноцінного землеустрою на місцевому рівні. Натомість Генплан потрібен містам і селищам із багатоповерховою забудовою, з підземними комунікаціями, розвиненою інфраструктурою, щоб під час зведення нових об’єктів усе гармонійно поєднати.

«Коли ж прокурори, земельники, архітектори починають вимагати генплани у сіл і хуторів, вони зумисне виводять земельні відносини на території цих населених пунктів за межі правового режиму — так легше потім «домовлятися» з керівниками місцевих рад», — констатує Григорій Верденюк.

 Нині є завірені багатьма печатками проекти детального планування кількох невеличких сіл Герцаївського району, які хочуть ввести у свої межі цілі вулиці новобудов, щоб люди нарешті здали будинки в експлуатацію, отримали адреси та інвентарні справи. Але, за словами Г. Верденюка, архітектор району наполягає лише на Генплані. Це унеможливлює реалізацію в повному обсязі конституційних прав на майно та землю юридичних і фізичних осіб та  громад. І такі приклади — у кожному районі.