Десятки років проблему поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) в Україні не розв’язують. Передовсім тому, що немає необхідних фінансових ресурсів: бюджетних коштів не спрямовують у цю сферу, інвестицій не залучають. Бізнесові структури також не зацікавлені ризикувати своїми коштами. Утім, проблема не зникне й за багато років, якщо не буде запроваджено системи, за якою працюють багато країн світу.

За принципом розширеної відповідальності

А зрушити з місця можна за допомогою принципу розширеної відповідальності виробника (імпортера) продукції (товарів), за якого виробники й імпортери товарів мають відповідати (зокрема й фінансово) за утилізацію відходів, які утворюються в результаті використання (зношення) продукції, власниками якої були згадані виробники (імпортери).

Для цього потрібно зробити кілька кроків. Зокрема змінами до чинного Закону «Про відходи» запровадити в Україні з 1 січня 2019 року принцип розширеної відповідальності виробника (імпортера) продукції (товарів); уповноважити Кабінет Міністрів затвердити Перелік продукції (товарів), на які поширюється принцип розширеної відповідальності виробника (імпортера), та ставки утилізаційної плати. До переліку необхідно внести не тільки продукцію в упаковці, саму упаковку і тару, а й електро-, електропобутові товари, мастила, гумові шини, транспортні засоби, дитячі іграшки й інші вироби, що з часом перетворюються у відходи. Проблему слід вирішувати комплексно.

Також потрібно створити спеціальний фонд або іншого оператора, на рахунок якого мають надходити й акумулюватися кошти від усіх виробників (імпортерів) продукції (товарів) згідно із затвердженим переліком. Спеціальний фонд чи інший оператор має бути єдиним у державі і неприбутковим. Порядок використання коштів фонду (оператора) слід затвердити, визначивши їх цільове спрямування з урахуванням рішення науково-технічної ради, створеної з представників міністерств і відповідних фахівців.

Для координації всієї роботи також треба створити Агентство з питань використання відходів як центральний орган з відповідними правами і обов’язками, утримання апарату якого здійснювати за рахунок коштів спеціального фонду (оператора). За такою системою буде ефективно й раціонально використано кошти, буде створено і впроваджено сучасну передову технологію утилізації ТПВ з відповідною матеріально-технічною базою, яка відповідатиме вимогам ЄС.

Сучасна технологія доступна

Розміщення ТПВ на полігонах (сміттєзвалищах) вкрай небажане з багатьох причин. Побутові відходи — на 100 відсотків матеріальні або енергетичні ресурси, і їх необхідно використовувати на основі сучасних технологій.

Найоптимальніший метод у поводженні з ТПВ для України на сучасному етапі — утилізація відходів на сортувально-піролізному комплексі (СПК), який складається із сортувальної напівавтоматичної лінії і високотемпературної піролізної установки. Робота методу полягає ось у чому.

Перевізники, які працюють за договорами із власниками відходів, забирають їх у місцях утворення (житловий сектор, підприємства торгівлі, готелі, санаторії, інші установи) і доставляють на сортувальну лінію, де відбирають метал (чорний і кольоровий), скло, кераміку — тобто те, що не горить. Ці вторинні ресурси продають: чорний метал — металургійним комбінатам; кольоровий — алюмінієвому комбінату; скло — склозаводам; кераміку подрібнюють і використовують як будівельний матеріал.

Решту відходів спрямовують на розташовану поряд піролізну установку, де за високої температури (1000—1200°C) ТПВ згорає майже повністю. До того ж в СПК відбувається розпад шкідливих речовин, зокрема медичних відходів.

Комплекс безпечний і повністю відповідає санітарним і екологічним нормам. Реалізація заходів комплексної системи сортування й утилізації відходів неодмінно дає позитивний результат, а це зниження екологічної і соціальної напруги, ресурсозбереження, і немає потреби в сміттєзвалищах.

СПК бажано розміщати на ділянках сміттєзвалищ, адже його потужності можна використовувати для їх рекультивації. Крім того, це полегшить процедуру погодження проектної документації на створення і введення комплексу в експлуатацію.

Вітчизняні підприємства виготовляють сортувальні лінії й піролізні установки з високою температурою згорання і потужністю до 50000 тонн відходів на рік. Цього цілком достатньо для невеликих міст, а для більших необхідно закуповувати кілька установок.

Стабільна й ефективна робота системи утилізації ТПВ в Україні можлива за умови вирішення обох вказаних питань: запровадження в державі принципу розширеної відповідальності виробника (імпортера) продукції (товарів) і створення відповідної структури з акумуляції коштів і фінансування проектів із сортування та утилізації ТПВ, а також впровадження системних СПК.

Якщо запровадження принципу розширеної відповідальності потребує внесення змін до законодавчого акта і певного часу для цього, то реалізація проектів із впровадження сортувально-піролізних комплексів для багатьох місцевих адміністрацій можлива вже нині, адже обладнання СПК можна придбати за кошти фонду охорони навколишнього природного середовища.

Олександр КУЧЕРЕНКО,
дійсний член Української технологічної академії,
доктор технічних наук,
для «Урядового кур’єра»