Колись довелося бачити гумористичний малюнок: відправляють потяг — з промовами, оркестром, квітами, транспарантами, оплесками численного натовпу… А коліс нема!

Ця картинка постає перед очима, коли бачиш, як останнім часом посилюються аж до істеричних зойків розмови про нагальну потребу якнайскорішого запровадження земельного ринку. Навіть створили такий собі меморандум за скасування мораторію на купівлю-продаж землі.

Мовляв, давай-давай, запускай потяг! А коліс як не було, так і нема… Адже навіть найзавзятіші прихильники купівлі-продажу сільськогосподарських земель не дійшли єдиної думки, який вигляд матиме той ринок, на яких законодавчих підставах діятиме.

Фото Володимира ЗАЇКИ

Законопроектів багато — закону жодного

Щоправда, у Верховній Раді припадають пилом без розгляду і найменшого руху багато законопроектів на цю тему. Ось останні. Є законопроект №5535 від 13.12.2016 (!), поданий групою народних депутатів: Олексій Мушак, Сергій Хлань, Павло Різаненко, Віктор Чумак та інші. Альтернативний законопроект №5535-1 «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» від 28.12.2016 належить депутатові Аркадієві Корнацькому, відомому аграрієві.

Докладно ці законопроекти не аналізуватимемо, бо все одно жоден з них ще не дійшов до розгляду принаймні у першому читанні. Новіший №7112 від 14.09.2017 р. внесли пани Мушак і Хлань, до яких додалися Володимир Ар’єв, Андрій Тетерук, Юрій Береза та інші. Доля його така сама: одержано у Верховній Раді, й потому…

А питання, які слід з’ясувати, дуже важливі. Зокрема йдеться про проблему консолідації земель: брак законодавчої норми щодо цього може спровокувати численні випадки рейдерства. Голова земельного підкомітету аграрного комітету ВРУ народний депутат Олег Кулініч зауважує: «Потрібний механізм, який не дозволить рейдерам розбалансувати діяльність наявних аграрних господарств. Інакше, викупивши земельну ділянку, розташовану посеред поля, рейдер отримає змогу заблокувати чи принаймні значно ускладнити використання всього поля. Свого часу ми не дуже розумно подрібнили земельні масиви на багато ділянок, і разом з відкриттям ринку землі повинні визначити механізм формування нових масивів». Додамо, що саме питання консолідації земель одне з основних у земельному праві розвинених країн.

Крім того, на думку депутата, немає норм, які б убезпечували від масового скуповування сільськогосподарських земель транснаціональними компаніями. У законопроекті №5535 запропоновано дозволити придбавати землі сільськогосподарського призначення юридичним особам, але заборонити юридичній особі мати у власності більш як 33% сільськогосподарських земель району. Але дієвим запобіжним засобом ця норма бути не може. Адже великий холдинг зазвичай складається з менших фірм, і відстежити зв’язки між ними не завжди вдається. Кожна з них прибере під себе 33%, а один відсоток лишається іншим охочим.

Ще один законопроект — урядовий — мали подати ще у липні. Додамо, що, відповідно до меморандуму з МВФ, у травні Верховна Рада повинна була вже ухвалити цей документ. Але на початку липня Прем’єр-міністр Володимир Гройсман повідомив, що уряд і досі працює над документом: «Ми працюємо з фермерами, вестимемо діалог з українським суспільством і пояснюватимемо. Будемо розуміти, що люди говорять, робитимемо з цього висновки».

Покупцем має бути фермер

Деякі положення майбутнього законопроекту вже оприлюднено. Уряд пропонуватиме не продавати землю іноземцям, заборонить продаж великим холдингам. Проте залишається актуальним запитання, яке вже не раз ставили, але чіткої відповіді так і не отримали: йдеться про продаж орної землі. А хто її купить, якщо холдингам не можна, а у простих фермерів на це грошей не вистачить?

На це в уряду є відповідь: покупцями земель сільськогосподарського призначення мають стати фермери, але для цього їх варто забезпечити довгостроковими доступними кредитами. Ще у квітні перший заступник міністра аграрної політики та продовольства Максим Мартинюк заявив: важливо, щоб єдиними покупцями земель сільськогосподарського призначення стали фермери, аби землі перейшли від тих, хто їх не може обробляти, до тих, хто готовий вести на них сільське господарство. На його думку, крім законопроекту про обіг земель, має бути ще один: про фінансово-кредитну підтримку ринку землі.

«Ми хочемо, щоб фермер купив землю, але йому треба десь узяти гроші. Зі ставками 20% на кредити в банках строком не більш як 5 років банки не спроможні забезпечити фермерів фінансовим ресурсом для купівлі землі», — зазначив перший заступник міністра. На його думку, держава повинна створити кредитно-гарантійну агенцію, яка надаватиме дешеві та довгі кредити: під 3—4% річних у гривнях на 30 років. Отоді можна запроваджувати ринок землі.

Це пропозиція дуже слушна — таким шляхом розпочав свою знамениту реформу Петро Столипін. Та де ж цей законопроект? Адже охочі добратися до української землі вже наступають на п’яти!

Схожу пропозицію має Українська аграрна конфедерація (УАК): створення земельного банку з функцією фінансової структури другого рівня, що спеціалізується на залученні середньо- та довгострокових кредитних ресурсів під заставу землі для кредитування сільського господарства.

Законопроект щодо ринку землі фахівці УАК мають намір внести у вересні. Вони пропонують запровадити пілотний проект з відкриття ринку землі у кількох областях задля виявлення вузьких місць у земельному законодавстві, усунення технічних недоліків щодо обліку земельних ділянок та розроблення процедур з їх запобігання; моніторингу основних тенденцій щодо формування ринкової пропозиції земель, попиту та ціни на землю. УАК також пропонує у міру лібералізації ринку землі скасовувати окремі обмеження, чинні на попередніх етапах.

Що ще під сукном

Для запровадження ринку землі необхідно усунути розбіжності між відомостями у Держгеокадастрі та Державному реєстрі речових прав, а також провести інвентаризацію державних земель. Однак з лютого лежить у парламенті без розгляду законопроект №8049 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний земельний кадастр» щодо розширення переліку осіб, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру та надання відповідної інформації з нього».

Там запропоновано для виявлення порушень державної реєстрації земельних ділянок державними кадастровими реєстраторами, інженерами-землевпорядниками запровадити постійний моніторинг внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Для цього передбачено проведення камеральних (у приміщеннях, де здійснюють реєстрацію) перевірок дій державних кадастрових реєстраторів, а також ухвалення обов’язкових до виконання рішень за підсумками таких перевірок. Хтось скаже, що це не потрібно і всі реєстратори у нас білі й пухнасті?

А ось ще важливий витяг із законопроекту: «Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви перевіряє відповідність документів вимогам законодавства та за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову в державній реєстрації».

Це дуже істотна норма, адже нині державний реєстратор не зобов’язаний перевіряти достовірність поданих йому документів і може переписати об’єкт на нового власника на підставі фільчиної грамоти, щойно написаної на коліні. То чому такий важливий законопроект досі не те що не винесено у залу голосувань парламенту, а навіть не розглянуто в комітетах?

Або: що дає право власності на землю, якщо його ніхто не може гарантувати? Якщо тепер, без ринку, рейдери відбирають землю в аграріїв, то й надалі, з ринком, відбиратимуть так само, якщо не поставити їм перепону.

Такою перепоною міг би стати законопроект №8121 «Про внесення змін до Земельного кодексу України та деяких інших законодавчих актів щодо протидії рейдерству». Щоправда, йому пощастило трохи більше — за чотири місяці таки дійшов до сесійної зали і прийнятий у першому читанні. Але коли відбудеться друге?

Як бачимо, наш земельно-ринковий потяг збираються запускати не те що без коліс — поки що навіть рейок не прокладено. Але давай-давай, рушай!