У Києві в грудні відбулася Міжнародна конференція «Як викинути Леніна з голів українців?» Її було організовано спільно з Посольством Франції в Україні, Французьким інститутом в Україні, Українським інститутом національної пам’яті, Європейським форумом для України та Центром досліджень визвольного руху. Дискусію було присвячено подоланню негативного спадку СРСР у суспільних відносинах, державному управлінні, національній пам’яті та економіці України, а також вивченню досвіду трансформації, зокрема люстрації, у країнах колишнього соціалістичного табору.
У професійній розмові взяли участь інтелектуали Франції, Грузії, Естонії, Латвії, Польщі, Росії, України та Чехії. Серед них: Ален Ремі, Посол Франції в Україні, Вітаутас Ландсбергіс, політик, перший президент Литви, Данило Лубківський, заступник міністра закордонних справ України, Стефан Куртуа, директор із дослідницької роботи Національного центру наукових досліджень (Франція), Франсуаз Том, професор новітньої історії університету Париж-Сорбонна (Франція), Йосиф Зісельс, голова Конфедерації єврейських організацій і общин України, Мирослав Попович, директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, Галина Акерман, генеральний секретар Європейського форуму для України (Франція), Александр Вондра, директор Центру трансатлантичних відносин у Школі правових та соціальних досліджень (Чехія), Кшиштоф Становський, голова правління Фонду за міжнародну солідарність (Польща), Тоомас Алаталу, політик, екс-парламентар (Естонія), Лев Гудков, директор Аналітичного центру Юрія Левади (Росія), Торніке ¢ордадзе, професор політології в Інституті перспективних досліджень в галузі національної оборони Франції (Грузія), Мішель Єльчанінов, головний редактор часопису Philosophie Magazine (Франція), Юрій Логуш, президент Київської школи економіки, Юрій Шаповал, керівник Центру історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, Вадим Скуратівський, професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, Оксана Продан, виконавчий директор Центру захисту підприємців (Україна), Наталія Попович, президент консалтингової агенції PRP Group (Україна), Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті, Віталій Портніков, журналіст, Микола Княжицький, голова Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України та інші.
Почавши ніби з такої утилітарної тенденції, що виникла останнім часом на території України, як повалення пам’ятників Леніну, учасники конференції побачили її причини у змінах суспільної психології українців, змінах пріоритетів і життєвих принципів. Під час дискусій обговорили низку проблем, пов’язаних з проблемами ментальності українців, поділилися досвідом декомунізації та проведення реформ у власних країнах. І головне — висловилися про те, як пам’ять про тоталітарне минуле впливає на майбутнє країни, яким воно може бути, якщо радянські традиції глибоко вкоренилися в головах людей. Говорили, як економіка впливає на формування світогляду та способи мислення і вироблення рішень.
З-поміж чинників і рецептів повалення ідолів минулого учасники конференції зазначали високу здатність українців до самоорганізації, трансформації подвійної європейсько-євразійської ідентичності у європейську. На проблемі подвійної ідентичності українців детально зупинився голова Асоціації єврейських організацій та громад України Йосиф Зісельс: «Ми всі, хто живе у цій країні, маємо подвійну ідентичність, чи маємо ідентифікаційний розлом у собі, чи маємо синтетичну ідентичність. І головне, що, мені здається, потрібно зазначити: межа між ідентичностями проходить не по Дніпру або по Сумській чи Полтавській областях. Вона проходить через серце або через підсвідомість кожного з нас. Ми всі трошки європейці, ми всі трошки євразійці». За два-три покоління українці можуть стати європейцями без євразійських сентиментів, якщо будуть існувати саме у європейському цивілізаційному середовищі, наголошує Йосиф Зісельс.
Цікавою була частина конференції, під час якої представники європейських країн, які пройшли період декомунізації, ділилися досвідом власних країн. Александр Вондра з Чехії стверджував, що його країні дуже пощастило через дуже близьке розташування до Західної Європи: «Дерадянізація у нас відбувалася, коли демократичний Захід був дуже сильний, а прорадянські сили зазнали повного краху у світі». Схожий до чеського досвід люстрації має Польща. На відміну від поляків та чехів, естонці, за словами Тоомаса Алаталу, не наважилися ухвалити закон про люстрацію, оскільки були побоювання, що він розколе суспільство. До цього питання підходили максимально виважено та обережно. Колишнім представникам влади естонці на деякий час заборонили брати участь у політичному житті країни. Проте нині ці люди повернулися в політику: в естонському парламенті понад 30 представників колишньої радянської владної еліти. У Латвії головним механізмом дерадянізації зробили латвійську мову, надавши їй статусу державної. А ось Кшиштоф Становський із Польщі підкреслив, що у процесі побудови нового майбутнього суспільство саме має нести відповідальність за себе і своє життя, не чекаючи на доброго царя. Учасник дискусії з Росії соціолог Лев Гудков зазначив, що російське суспільство не має конкретної ідеології, тут не створено сприятливих умов для розвитку бізнесу. За його словами, 16% російських бізнесменів перебувають у в’язниці, а част?ка малого бізнесу становить нині лише 12%.
Один із найстрашніших результатів радянського періоду, з яким нині доводиться стикатися в Україні, — це цинізм населення, сформований десятиліттями державної брехні. Це — невіра значної частини людей у понятті «спільного блага», неготовність до чесного служіння та суспільної роботи. Як переломити цей цинізм? Як знайомити українське суспільство із західними цінностями та практиками? Як навчати із шкільних років громадянській відповідальності — сплачувати податки, бути добросовісними, уважними до ближнього.
Чому багатьох українців, особливо на сході країни, тягне до Росії, яка помилково асоціюється з СРСР. Недостатньо зосереджуватися лише на злочинах комунізму, адже найстрашніші злочини (Голодомор, чистки, знищення української інтелігенції тощо) припадають на сталінський період, тоді як брежнєвська епоха декому видається оазою відносного добробуту та соціальної рівності. В Україні доцільно вивчати у школі справжнє становище «маленької людини» в СРСР, щоб діти знали про відсутність свобод, у тому числі свободи пересування, про закріпачення селянства, відсутність приватної власності та підприємництва, ідеологічної одноманітності, домінування російського народу як кістяка імперії та придушення національного самовираження решти народів, гоніння на релігію.
Промовці дружно схилялися до думки, що нічого доброго за часів Радянського Союзу не було. Якщо й існувало певне приватне середовище із видимістю свободи і зручності, то за його межами існувало тотальне щоденне приниження людської гідності. І це важко зрозуміти навіть жителям східних європейських країн з невеликим за тривалістю періодом комуністичного поневолення. Тож і висновок був одностайним, що з радянським минулим треба розпрощатися якомога швидше як з кошмарним сном.
Учасники дискусії констатували, що на сьогодні існує величезна різниця між заходом і сходом України. Якщо чимало західних українців живуть та працюють у Європі, опановують життя у вільному світі, бачать усі його переваги та недоліки, то чимало жителів сходу не лише ніколи не були й не жили за кордоном, а й навіть не виїжджали до Києва. Між регіонами погане сполучення, тут не набули достатнього розвитку малі та середні підприємства, особливо на Донбасі, де збереглася, по суті, радянська система. Робітники перебувають у кабальній залежності від господарів шахт та заводів. Це поневолені люди, які не мають ані прав, ані ініціативи. Як змінити такий стан речей? Слід усіляко заохочувати обміни студентами, сприяти мобільності трудящих, підтримувати використання мікрокредитів для фінансування малих підприємств. Саме новий клас дрібних підприємців повинен змінити атмосферу в суспільстві, бо саме цим людям потрібні чесні вибори, незалежне правосуддя, вільна преса тощо. Саме це й дасть змогу позбутися Леніна в голові — можливість самому будувати своє життя.
Післямова.Отже, учасники конференції після дводенних дебатів, підсумовуючи, зазначили, що Ленін — як символ тоталітаризму та імперської ідеї ще залишається у свідомості українців. Скинути пам’ятник з п’єдесталу, як з’ясувалося, легше, ніж позбавитися Леніна у голові. І хоча він залишається у свідомості людей, менталітеті, державних структурах як наслідок радянських традицій, принципів організації, правил життя, наголошувалося, що українці мають непогані перспективи щодо подолання вад минулого і розбудови інституцій верховенства права, незалежних судів, свободи слова й, зрештою, співучасті у процесі повалення ідолів українського минулого всієї Європи.
Успіхи інших країн у процесі декомунізації ще не означають, що цей процес буде легким для українців. Якщо в Україні він вже почався, то в Росії це неможливо без подолання імперських принципів. Ленін — це лише обгортка радянського імперіалізму, який прагне повернення хоча б у вигляді ідеї «руського миру». Дерадянізація — це серйозний виклик Кремлю. Росія перестане бути імперією тільки коли Україна повністю від’єднається від неї.
Організатори впевнені, що фахова дискусія на цю тему буде продовжена у майбутньому, результатом чого мають бути рекомендації щодо здійснення декомунізації. Позбавлення радянської системи організації суспільного життя, економіки, на їхню думку, важливо для всіх країн пострадянського простору, але особливо для України в той час, коли на сході триває війна, коли треба консолідувати суспільство.
ПРЯМА МОВА
В’ячеслав КИРИЛЕНКО,
віце-прем’єр-міністр, міністр культури:
— Політика декомунізації та дерадянізації, яку було проведено швидко і рішуче в Балтійських країнах та країнах Східної Європи, здобула підтримку більшості українців лише 2014 року. Процес звільнення від комуністичного рабства у нас, на жаль, затягнувся надовго. І ось нарешті в суспільстві склався консенсус з цього приводу. Однак він ще далекий від завершення, ми ще не маємо стовідсоткової впевненості, що цей процес незворотний. Але вже сформувалося покоління молоді, яке здійснило Революцію гідності. Воно знає правдиву історію власної країни і завершить процес декомунізації країни, захистить незалежність та європейський вибір України.
Проєвропейські сили вперше мають більшість в українському парламенті. Ми прямо написали в Коаліційній угоді — культивувати національну пам’ять українців, вести суспільний діалог, щоб українці ніколи не повернулися до рецидивів тоталітарного минулого. Ми написали окремим рядком: завершити декомунізацію всіх сфер суспільного життя.
Ми в Google+