Списати — означає украсти

Вітчизняні студенти (загалом 90%) не приховують, що вдаються до плагіату. Вони безсоромно списують під час складання іспитів або написання контрольних робіт. Годі казати про студентство, якщо навіть викладачі, мріючи отримати науковий ступінь, теж не цураються академічного шахрайства. «УК» дізнавався, що заважає університетам підвищити рівень академічної культури, щоб ні у викладачів, ні у студентів не виникало бажання займатися інтелектуальними крадіжками.

Скільки коштує совість

Результати соціологічного дослідження шокують: 76% студентів складають іспити, вдаючись до нечесних методів, 67% із них списують під час екзамену, майже кожен четвертий отримав оцінку за гроші або послуги, 90% студентів вдаються до плагіату (за даними громадської організації «Східноукраїнський фонд соціальних досліджень»). Понад те, таку неповагу до інтелектуальної власності, на жаль, вважають нормою.

Хоч як це прикро, у вищій школі практично не борються з масовим списуванням, плагіатом та іншими проявами низької академічної культури. Студенти «позичають» чужі думки під час написання рефератів і курсових, контрольних і тестів з різних дисциплін. До того ж з року в рік молоді допомагають новітні технології. Скажімо, раніше треба було нишком діставати шпаргалку або заглядати до розумного сусіда через плече, а тепер правильну відповідь миттєво підкаже смартфон чи планшет. Водночас дослідники зазначають, що більшість студентів не розуміють: списування і плагіат — це банальна крадіжка.

Знання не купиш за гроші

Чому студенти вдаються до різних видів академічного шахрайства? Виявляється, з багатьох причин. Найперше — через різну мотивацію: хтось вступив до університету, щоб здобути омріяну професію, а хтось — щоб просто отримати диплом. І ця проблема проростає корінням ще у шкільні роки, оскільки більшість випускників шкіл отримують атестат зрілості й водночас навіть не уявляють, яка професія їм до душі. Тож подають документи на будь-які факультети з надією потрапити на бюджет.

Часто на вибір майбутнього фаху дитини впливають батьки: мовляв, куди скажемо, туди й підеш. «Навчаюся в технічному виші за напрямом «радіотехніка», — розповідає третьокурсник Володимир Харченко. — Мені подобається і фізика, і математика, проте завжди мріяв стати художником. Але батьки категорично переконували, що це не професія, і змусили мене вступити на фах, до якого не лежить душа». Тож коли випускники шкіл робитимуть більш свідомий вибір майбутньої професії, відповідальніше ставитимуться до навчання у виші. Адже йтимуть туди не за дипломом, а за знаннями, які, звісно, за гроші не купиш.

«Наші студенти — наймолодші в Європі, тому не мають часу свідомо визначитися з майбутнім фахом. Отже, обирають його під впливом батьків і приступають до навчання не знаючи, ким вийдуть з університету, — пояснює ректор Харківського національного університету ім. В. Каразіна Віль Бакіров. — Нині 80% випускників шкіл вступають до вищих навчальних закладів, а близько 20 років тому охочих було вдвічі менше! Тож тепер дослідження ілюструє: лише кожен третій мотивований на професійне навчання, решта — вступили до вишу, щоб отримати диплом, мати стипендію або «щоб батьки не сварили». Тож із 42% першокурсників, націлених на отримати знання, до четвертого курсу залишається лише 26%».

Інтелектуальне шахрайство

Одна з причин процвітання інтелектуального шахрайства — безпосередня організація навчального процесу у вишах. «Приміром, частково плагіату сприяло запровадження кредитно-модульної системи, коли студенти намагаються отримати якомога більше балів, — вважає представник Української асоціації студентського самоврядування Владислав Мельник. — До того ж студенти за семестр вивчають 13—15 предметів, насичених теоретичним матеріалом, який згодом у житті ніде використати. І вони це розуміють. Тож студенти вдаються до плагіату, щоб встигнути заробити бали з усіх дисциплін».

Водночас основною проблемою системи освіти залишається корупція в університетах. Так за результатами опитування Фонду «Демократичні ініціативи», кожен п’ятий студент за останній рік особисто давав хабара викладачу (в середньому 537 гривень), щоб здати екзамен на сесії. Причому купляють оцінки не лише двієчники та ледарі, котрим простіше раз на півроку заплатити, ніж учити предмет. Найчастіше в деяких університетах студентів ставлять у такі умови самі викладачі: не заплатиш — залишишся без балів. Лише 13% респондентів стверджують, що в їхніх вишах не було і немає корупції.

Декотрі викладачі грішать не лише хабарництвом, а й компіляцією. За словами міністра освіти і науки Сергія Квіта, атестаційна комісія щомісяця позбавляє академічних ступенів, учених звань тих викладачів, які нечесно захистили свої дисертації. «Важливо, щоб і студенти, і викладачі розуміли, що коли запозичують чужу думку — це також плагіат», — наголошує Сергій Миронович.

Роки минули, а сором залишився

Яким чином можна підвищити рівень академічної культури та покращити стандарти навчання в університетах? Освітяни запевняють, що існує спеціальна комп’ютерна програма, яка перевіряє текст на унікальність та виявляє плагіат. Проте далеко не всі її застосовують. Окремі викладачі не вміють досконало нею користуватися, а просунуті в нових технологіях студенти й тут намагаються схитрити. Тож очевидно, що тут треба застосовувати й інші методи боротьби.

По-перше, і студентам, і їхнім наставникам слід чітко пояснити, що таке плагіат, адже існують міжнародні академічні стандарти. Викладачі часто не роз’яснюють спудеям, як коректно і правильно посилатися на інші роботи, релізи, навіть фільми, щоб текст не вважали плагіатом. Інколи вони сумніваються, чи педагоги взагалі перевіряють їхні реферати, твори та курсові.

По-друге, дуже ефективний спосіб викорінити таке шахрайство — давати студентам індивідуальні завдання, які не повторюються і які неможливо знайти у всесвітній павутині. Студент має ставитися до своєї роботи як до авторського тексту — такий новий рівень мотивації: це моя робота, мій аналіз, котрий покладу до портфоліо.

По-третє, у профільному міністерстві повідомляють, що вже незабаром студенти зможуть вибирати 25% дисциплін, які вони вивчатимуть у виші. Це теж зменшить бажання списувати чужі думки, понад те — створить конкуренцію між викладачами, підвищить якість викладання дисциплін: педагоги намагатимуться краще доносити свій предмет аудиторії, заохочуватимуть студентів саме до своєї дисципліни.

Не менш важливою має бути відповідальність студента і викладача. «Університети повинні мати право виганяти студентів за плагіат. Поки що цього немає, — констатує міністр освіти і науки Сергій Квіт. — Треба сформувати в академічному середовищі таку атмосферу, яка не сприймала б ні плагіат, ні корупцію; створити університети-бренди з відповідною академічною культурою».

Чи не найприскіпливіше до плагіату ставляться в Києво-Могилянській академії. Там ретельно перевіряють усі письмові роботи своїх студентів. Президент вишу Андрій Мелешевич упевнений, що новий закон про вищу освіту теж допоможе реалізувати антиплагіатну практику. Скажімо, у статті 6 прописано, що «виявлення академічного плагіату в захищеній дисертації це підстава для скасування рішення про присудження наукового ступеня». У ст. 10 викладено «вимоги до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти». А от ст. 16 забезпечує «щорічне оцінювання здобувачів вищої освіти, науково-педагогічних і педагогічних працівників та регулярне оприлюднення результатів таких оцінювань на офіційному веб-сайті вищого навчального закладу». Також закон вимагає «забезпечення ефективної системи запобігання та виявлення академічного плагіату в наукових працях працівників вищих навчальних закладів і здобувачів вищої освіти».

Та найголовніше, що виявлення інтелектуального шахрайства — лише питання часу. «Плагіат — банальна крадіжка, корупція й величезна шкода. Приміром, колишній міністр освіти Дмитро Табачник кілька разів свого часу вдався до плагіату: час минув, а сором залишився», — резюмує Андрій Мелешевич.