Днями у центрі надання адмінпослуг, де реєструвала ОСББ в своєму будинку, почула таку розмову молодих жінок:

— Мій чоловік по заробітках мотається. Прописаний у селі, вважається, що ніде не працює. То я маю і субсидію, й допомогу на дітей — довідки прийшла поновити, — сказала перша.

— І ми так само виживаємо: правда, діти батька не бачать, уже починають розуміти, що й до чого. Мені держава стільки за газ винна, що аж страшно стає від тих цифр, — зазначила друга.

— А ми фіктивно розлучаємося, — зауважила третя. — Держава взялася за перевірку тих усіх виплат. Навіщо себе підставляти?

У мене просто не було слів, щоб вступати з ними в дискусію чи тиснути на свідомість. Та й чи варто? Люди ж бо просто пристосовуються до ситуації, в якій вони опинилися: хтось — щоб вижити, інший — щоб покупатися в розкошах за державний кошт.

Якщо нам офіційно кажуть, що в наступному опалювальному сезоні субсидії отримуватимуть 9 мільйонів домогосподарств, це треба множити на сім’ю з чотирьох або щонайменше трьох осіб. Ось і виходить, що в субсидіантах опиниться чи не вся країна. Український феномен? Так, і доволі сумний, принизливий і такий, що не піддається здоровому глузду. Уже не секрет, що в тінь ідуть рештки малого й середнього бізнесу, які досі ще трималися на плаву (навіщо, кажуть, віддавати за комірне все, що заробляємо?), а люди з відповідними доходами масово знімаються з реєстрації в містах. Одне слово, держава стискає пружину, а громадяни знаходять шляхи, як державу-мачуху обдурити. Така собі азартна гра хто кого?

Боюся, що в ній не буде переможців чи переможених. Бо субсидії в нинішньому вигляді — це дорога в нікуди, на якій ризикуємо, якщо хочете, втратою державності. А далі що? І головне: кому це вигідно?

То чи не краще монетизувати субсидії для найбідніших, а тих, хто добре заробляє за кордоном, верифікувати через відповідні бази даних і таки змусити платити? Бо якщо так піде далі, субсидіантів, на яких перетвориться вся країна, не витримає навіть потроєний бюджет.

Це визнає й віце-прем’єр-міністр Геннадій Зубко. Раніше, щоправда, він говорив про монетизацію субсидій, тепер — про переведення коштів, які держава заборгувала людям за субсидіями, у фонд енергоефективності, над створенням якого працює уряд. Це, звісно, краще, ніж той хаос, який у цій сфері нині. Адже держава боргує величезні суми за субсидіями комунальним підприємствам, чимало з яких уже тріщать по швах. І знову: кому це вигідно?

Не вірю, що  в Україні в ХХІ столітті немає розумних людей, які знайдуть оптимальний вихід із ситуації, в яку ми самі себе загнали. Тільки робити це треба швидко й рішуче.

…Коли моя сім’я, маючи автономне опалення і не маючи субсидії, цілу зиму ходить у теплих спортивних костюмах, а сусіди, як у радянські часи, широко відчиняють вікна, щоб «випалити субсидію» на централізованому опаленні, думка про «Данське королівство», в якому далеко не все гаразд, уже просто не полишає. Дуже сподіваюся, що не тільки мене.