Репертуар Тернопільського академічного драмтеатру імені Тараса Шевченка цього сезону поповнила сатирична комедія Миколи Куліша «Мина Мазайло». Режисер-постановник — народний артист України Олег Мосійчук. Свого часу він уже звертався до Кулішевої драматургії, майстерно виконавши «Патетичну сонату». Олег Петрович зізнається, що кілька разів брав до роботи й хрестоматійну п’єсу «Мина Мазайло», але не зміг-таки «вийти на крапку у виставі, в тому конфлікті, який донині не розв’язаний». Тепер ту «крапку» режисерові допоміг поставити сам час.
Віддзеркалення українського соціуму
Життя та діяльність родини Мини Мазайла — своєрідне віддзеркалення українського соціуму. Сам глава сімейства разом із дружиною, донькою, курською тьотею Мотею та рафінованою вчителькою «правильних проізношеній» Барановою-Козино, як на мене, безтямно марять яничарством — зміною прізвища давнього козацького роду на догоду зросійщеній більшовицькій владі. Службовець Мазайло (його образ втілив народний артист України В’ячеслав Хім’як) скаржиться, що прізвище, яке носить, завдало йому багато прикрощів: то не брали на роботу, то гімназистки у побаченні відмовляли.
Якщо вже таким невдахою почувався через родове ймення, то, звісно, можна було б його змінити українським милозвучним. Та ні, аж надто хотілося персонажеві показати свою національну меншовартість і засвідчити власну ницу прихильність до чужинців. Як наслідок — прізвищу Мазайло протиставив Мазєнін, воістину: яке їхало, таке здибало.
Зрештою, Мину лякає не лише його прізвище, а радше все, що пов’язане з його українством. «А що, як там сидить не службовець, а українець», — мучать його «жахи» перед відвідинами однієї з радянських установ. Більш того, навіть заповзявся «вибити дур український» з голови рідного сина Мокія, а як ні — то готовий «через труп переступити».
До болю знайома ситуація для багатьох українців, які в різні часи російського та комуністичного правління квапилися якнайшвидше відцуратися свого коріння. Та й нині, коли російсько-терористичні війська плюндрують, нищать Україну, не багато з мільйонів наших співвітчизників у Росії подають голос на захист землі, де народилися.
Оборону українства в сім’ї Мазайлів тримають син Мокій (роль дісталася акторам Миколі Бажанову й Євгенові Лаціку) та дядько Тарас (заслужений артист України Ігор Сачко). На перший погляд, вони ніби «з усіх боків українські», але особливо позитивними героями їх не назвати — не вистачає наполегливості у відстоюванні української справи.
А від того конфліктом у сім’ї чи державі завжди користається чужа сила. Як от нині. За роки незалежності політики мали б займатися державотворенням, стояти на позиції конституційної державної мови. Вони натомість протиставляли схід заходу. Ми прозріваємо, але, на жаль, великою ціною.
Фінал — від режисера
Шовінізм, тоталітаризм нічого, крім трагедії, не приносять. Микола Куліш у драматичному творі не міг, певна річ, вкласти цього в уста героїв, хоч сам це розумів.
«Вочевидь, фінал п’єси повинен бути гострим, заради цього автор описав цей конфлікт», — зауважує Олег Мосійчук.
І режисер зважився розшифрувати на тернопільській сцені глибинний зміст Кулішевої праці. Сам драматург визначив жанр цієї п’єси як комедія. На думку Олега Мосійчука, це комедія з їдким відчуттям трагедії. В ній простежується й особисте нещастя автора. Бо знаємо, що більшовицький режим убив режисера-новатора, письменника Миколу Куліша.
Тепер логічним видається завершення вистави «Мина Мазайло»: якісь міські «Известия» знову в рамцях, але тепер вони містять новину, що в жорна репресивної червоної машини-держави потрапили і автор п’єси, і її персонажі.
На прикладі однієї родини Тернопільський драмтеатр показав загальнонаціональну трагедію. Олег Мосійчук, кажучи словами виконавця ролі Мини Мазайла, завів глядачів до тієї хати, де має бути Куліш. І це надто багато означає.
Упевнений, що чимало глядачів, занурившись у глибину помислів і автора, і режисера-постановника, побачили у дійових особах себе, провели паралелі-дотики з часом теперішнім.
Ми в Google+