Дорогі громадяни України! Нам притаманні риси, які водночас є нашими і сильними сторонами, і слабкими місцями. Це сміливість та рішучість. Нам достатньо секунди, щоб без сумніву і вагань зробити героїчний вчинок. Але інколи ми, на жаль, так само швидко, без сумніву і на емоціях можемо робити дурниці. За секунду дійти до категоричного висновку. Вірити чуткам, а не офіційним джерелам. Не відчувати, коли грають нашими емоціями. Не розуміти, коли маніпулюють нашими думками. А головне — не пам’ятати, як наступали на ці самі граблі багато-багато разів і багато років.

Зараз всі новини та інформаційний простір сповнені схожими повідомленнями про війну з Росією, про те, що вторгнення може початись прямо завтра, будь-якої миті, і це вже точно, і воно відрізняється від того точно, яке було місяць тому, і точно минулого року. А ще точно те, що ми нібито не готові. Але начебто нас не залишать самих. Всі у світі нас підтримують, але всі в Україні будуть мобілізовані, хоча все це ще не точно.

Всю цю риторику в офіційних політичних заявах, у новинах ЗМІ, у чутках біля під’їзду об’єднує одна річ, одне логічне питання — а в чому, власне, новина? Хіба це не є реальністю вже вісім років? Хіба вторгнення почалося не у 2014 році? Хіба загроза війни з’явилася тільки зараз? Ці ризики існують вже не один день, і вони не стали більшими, більшим став ажіотаж навколо них. І зараз активно нападають не на нашу землю, а на ваші нерви. Щоб у вас було постійне відчуття тривоги, а також емоції інвесторів та кон’юнктура для бізнесу, послабити Україну, щоб примусити до поступок. Створити такий фон, щоб наше «ні» звучало слабше.  

Зараз єдиний привід для паніки — якщо після восьми років війни ми будемо досі піддаватися паніці, знімати з рахунків гроші, знімати все з полиць, скидати всім друзям і знайомим фейки та страшилки. Всім нашим громадянам, особливо похилого віку, потрібно це зрозуміти. Потрібно видихнути. Заспокоїтись. Не бігти по гречку і сірники. Усім ЗМІ — бути саме засобами масової інформації, а не масової істерії. В гонитві за хайпом не допомагати ворогу. Повідомляти щодня про те, що війна може бути завтра! Це точно її не зупинить.

Усім нашим партнерам потрібно бути дієвими, і не на словах. Важлива не лише інформація про те, що може зробити Росія, а й про те, що в цьому випадку буде робити світ. Без абстрактних «їм це не минеться», а називаючи конкретні санкції, конкретні заходи, на які готовий увесь світ.

Україна не хоче війни, але Україна повинна завжди бути готовою до неї. Не боїться, бо захищає свою землю. Не здасться, бо це наша земля і тікати нікуди. І це не новина. Україна постійно посилює свої оборонні можливості. У нас сильна, смілива, готова кожного дня до всього армія. І це не новина. Кожен мій ранок починається з інформації про реальну ситуацію на Донбасі і поблизу наших кордонів. Ми знаємо про всі можливі загрози і розуміємо всі можливі наші дії у відповідь. І це не новина.

Ми розраховуємо передусім тільки самі на себе. Не тому, що у нас немає підтримки, вона є, а тому, що у нас є гідність і гордість. І саме через це у нас є партнери. І рівень їхньої підтримки і міжнародної коаліції — високий, як ніколи. І це не новина.

Ми про все знаємо, ми до всього готові, але робимо все, аби врешті нам це не знадобилося. Робимо все для вирішення дипломатичним шляхом. Робимо все для настання миру в Україні.

Що робити вам? Тільки одне. Зберігати спокій, холодну голову, впевненість у своїх силах, у своїй армії, у нашій Україні. Не накручувати самих себе, на все реагувати мудро, не емоційно. Головою, а не серцем. Не кричати «все пропало», а знати, що все під контролем і все іде по плану. Не думати тривожно і постійно «що ж буде завтра, в майбутньому», а знати, що 22 січня ми з вами відзначимо День Соборності України. Ми відкриємо запорізький міст. За рік збудуємо найбільшу трасу в Україні — від Ужгорода до Луганська. Як завжди, будуватимемо дороги, мости, школи, стадіони, вагони, літаки, танки. Вакцинуємо переважну більшість населення.

У квітні відзначимо Великдень. У травні, як завжди, сонце, вихідні, шашлик, День перемоги. А далі літом здаватимемо ЗНО, вступатимемо до університетів, плануватимемо відпустку, копатимемо городи, одружуватимемося. А далі осінь, і, сподіваюся, вболіватимемо за нашу збірну на чемпіонаті світу з футболу у Катарі. А далі зима, і готуватимемося до новорічних свят. І як завжди 31 грудня усією родиною зберемося за столом. І впевнений, що в новорічному зверненні скажу: «Дорогі українці! Ну я ж говорив — ви молодці! Ми не панікували, не піддавалися на провокації. Ми були спокійними, сильними і зустрічаємо наступний Новий рік. Без паніки, без страху». Сподіваюсь, без вірусів. І щиро вірю — без війни.

Слава Україні!