Мені довелося у 1960-х роках працювати разом із Геннадієм Киркевичем в управлінні справами Ради міністрів УРСР. Тож хочу розповісти про його бойовий і трудовий шлях.
Загартованість війною
Його життя пов’язане з Києвом. Тут він народився, закінчив електротехнічний факультет політехнічного інституту, почав працювати за фахом. В армії служив у Молдові. Саме тут, на кордоні з Румунією, молодий лейтенант Киркевич зустрів 22 червня 1941 року. Йому довелося у складі військ Південного фронту зазнати всю гіркоту поразки і відступу, загибель бойових побратимів, вихід з оточення, поранення під Каховкою.
Після лікування в госпіталі його направили в ударну групу військ Південно-Західного фронту. І знову безперервні жорстокі бої. Під Луганськом у квітні 1942 року його вдруге поранено, але через деякий час він повернувся на фронт. А 17 вересня 1942-го помічник начальника штабу Киркевич з батальйоном відходив до Ростова. Поблизу станиці Вешенська з неймовірними зусиллями вдалося вирватися зі справжнього пекла.
Геннадій Олександрович пам’ятав цю дату як день свого другого народження. Через загострення наслідків поранень його відрядили у щойно визволене місто Сальськ Ростовської області інструктором з військової підготовки.
Розгром ворога взимку 1943 року під Сталінградом поклав початок докорінного перелому в Другій світовій війні. Геннадій Киркевич, який пройшов іспит війною у найдраматичніший її період, не міг відсиджуватися в тилу і звернувся із проханням відрядити його на фронт. Але доля розпорядилася інакше. Його визнали обмежено придатним до військової служби і наказом штабу Північнокавказького військового округу від 13.05.1944 р. звільнили в запас.
Особливе завдання
Після визволення території України почалася відбудова її народного господарства. Звідусіль — зі сходу країни, з армії — збирали фахівців і робітників. Геннадія Киркевича спрямували в розпорядження Раднаркому УРСР. Він з болем згадував приїзд у рідне місто, яке лежало в руїнах, зокрема й дім його дитинства на Хрещатику.
На той час Раду народних комісарів республіки, яку, до речі, згодом (25.03. 1946) реорганізували у Раду міністрів УРСР, очолював перший секретар ЦК КП(б)У М.С. Хрущов. За його ініціативи уряд узгодив рішення про пошук, виявлення і відправлення в Україну майна, награбованого фашистами і вивезеного в Німеччину. Виконання такого завдання доручили спеціально створеній групі на чолі з Геннадієм Киркевичем. За домовленістю Микити Хрущова з командувачем 1-го Білоруського фронту Георгієм Жуковим вони почали проводити цю роботу в межах фронту.
Війна в Європі закінчувалася, війська стояли під Берліном. Геннадій Олександрович знов опинився у звичній бойовій атмосфері, тільки вже на території ворога, та й функції в нього були іншими.
Для докладного вивчення народногосподарських об’єктів, захоплених у супротивника, Киркевича і членів групи військова рада фронту відряджала в міста Цилленциг, Ландсберг, Цюлліхау, Вольденберг, Бромберг. Група об’їздила багато інших населених пунктів, знайомилася з промисловими підприємствами і сільськогосподарськими об’єктами, складами устаткування, сховищами науково-культурних цінностей, складала переліки та необхідні документи, організовувала відправлення майна в Україну. Вони всюди мали сприяння, безперешкодний допуск на об’єкти, їм подавали для ознайомлення документи, допомагали в пересуванні.
Коли масштаби цієї роботи розширилися, в системі державного управління було утворено спеціальний структурний підрозділ, а Киркевича призначили начальником відділу управління з повернення майна й устаткування при РНК УРСР. Він контролював виконання, відстежував прибуття в Україну ешелонів з награбованим нацистами майном, технікою, устаткуванням. Це стало вагомим внеском у відновлення зруйнованого народного господарства республіки, ще однією важливою, хоч і маловідомою, сторінкою в історії діяльності уряду України в період війни.
Важлива галузь
Геннадій Киркевич майже 20 років працював в апараті Ради міністрів УРСР і займався питаннями газифікації та розвитку газової промисловості республіки. Усі, хто працював разом з ним, завжди відчували його багатий діловий і життєвий досвід, спокійний і впевнений стиль роботи, особисту скромність, доброзичливість та приязне ставлення до людей.
То була дуже відповідальна ділянка роботи. У післявоєнній п’ятирічці (1946—1950) в УРСР майже з нуля швидкими темпами відновлювалась і розвивалася ця галузь. Завдяки широкому розгортанню геологорозвідувальних робіт було відкрито нові родовища, значно збільшився видобуток газу. Останнього року п’ятирічки він становив 1,5 мільярда кубометрів і перевищив довоєнний рівень більш ніж утричі.
Докорінно змінилася географія нафтової і газової промисловості. Якщо в 1950-х роках центром видобутку було Прикарпаття, то у 1960-х він перемістився на схід, у Дніпровсько-Донецький регіон. Створено розгалужену мережу магістральних і розподільних трубопроводів. Газифікацію здійснювали з орієнтацією на комунально-побутових споживачів.
Геннадій Киркевич причетний до будівництва газопроводу Дашава — Київ, який згодом було продовжено до Москви. Уряд приділяв особливу увагу газифікації української столиці. Роботи почали у грудні 1946 року. Було вжито заходів для приймання газу, споруджено центральну газорозподільну станцію, розгорнули будівництво розгалуженої газової мережі міста. У листопаді 1948 року кияни одержали перший дашавський газ. До кінця 1950 року на газове опалення в місті було переведено 60 тисяч квартир, 62 промислові і 129 комунальних підприємств, школи, дитячі садки, лікарні тощо. Державне фінансування на газифікацію Києва становило 225 мільйонів карбованців. Заміна твердого палива газом, який на той час був у шість разів дешевший за вугілля, дала змогу зекономити кошти, створити для киян комфортні умови проживання, поліпшити стан довкілля.
Геннадій Киркевич був серед ініціаторів створення газових сховищ на території республіки. Із 1957-го вісім років був представником України в комітеті з газу Європейської економічної комісії ООН в Женеві, брав участь у міжнародних газових конгресах. З 1968-го багато років працював на керівних посадах у проектних і наукових організаціях (Діпрогаз, АСУ Газпром тощо), має вчене звання кандидата технічних наук. Брав участь у розв’язанні багатьох проблем економіки народного господарства та навколишнього середовища. В Україні, по суті, було створено нову галузь паливно-енергетичного комплексу — газову промисловість. Найвищий рівень видобутку газу — 68,7 мільярда м3 досягнуто 1975 року. І в цих здобутках є частка його багаторічної бездоганної праці.
Вийшов на пенсію 1993-го 77-річним. Він і нині, незважаючи на поважний вік, веде активний спосіб життя. З ним приємно і цікаво спілкуватися, наприклад, під час проведення керівництвом Кабінету Міністрів і його Секретаріату щорічних заходів з нагоди Дня Перемоги у Другій світовій війні, в яких він завжди бере участь.
Геннадій Киркевич належить до того покоління, яке пройшло війну, піднімало з руїн економіку, створювало індустріальну могутність, яка дісталася у спадок Україні і без якої її незалежність була б неможливою. Він усе життя працював на благо України, її народу.
Ветерани війни і праці, колишні працівники урядового апарату, колеги і товариші раді привітати Геннадія Олександровича Киркевича зі знаменною датою — 100-річчям від дня народження й побажати йому життєвих сил і активного довголіття.
Вольт ДУБОВ,
публіцист, для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+