Мабуть, жоден з атрибутів різних свят не став одразу знаком стількох властивостей, ознак, побажань, як дідух. Передовсім він символізує дерево нашого життя, дух предків. Це оберіг спокою, затишку й водночас пам’яті кожної родини. Певна річ, він — уособлення й доброго господарювання, достатку, а отже, щастя, радості, удачі. Тернопільський майстер Ярослав Осадца з дідухом пов’язує також збереження давніх народних традицій і ремесел.
Солом’яний оберіг
Уперше великий дідух Ярослав Осадца побачив майже 20 років тому у Львові. Дуже захотілося й самому виготовити такий. Звісно, в кожній місцевості дідух має особливе значення, форму, місце виставлення. «Скажімо, в покутських селах, — зауважує пан Ярослав, — цей різдвяний атрибут плоский, літерою «Т», нагадує вуса й бороду, його вішають на стіну».
Виготовляють дідух переважно зі злакових культур. У галицьких селах дідухом називають не лише сніп-рай на покуті, а й солому чи сіно, яке розстеляли колись у хаті на долівці. Зі свого дитинства пам’ятаю цю прекрасну мить, бо ж скільки втіхи було від цього дійства! Ще вранці на Свят-вечір уся сім’я збиралася в шопі чи у стодолі, щоб підготувати дідуха: сортували колоски, складали у сніп, надавали відповідної форми, маїли його, добирали й кращу солому, аби нею застелити підлогу в оселі. Щойно спадав на землю вечір, спалахувала на небі перша зірка, родина йшла по дідуха. Із стодоли до хати верталися всі протоптаною чи прочищеною від снігу стежкою. Сімейний гурт, звісно, вів батько, за ним ішла мати, а далі діти згідно з віком.
Дідух займав своє почесне місце. На Коляду (одразу після Різдва) на світанку дідуха з долівки спалювали.
Здавна дідух в українських сім’ях виконував, так би мовити, роль нинішньої новорічної ялинки. А ще слугував своєрідним народним календарем. Цей чинник дуже зацікавив Ярослава Осадцу. Виготовивши майже 20 дідухів розмаїтих форм і висоти, він вирішив сплести нарешті «календарний» різдвяний атрибут. Такий чотири роки тому з’явився. Виріб заввишки сягав 2,4 метра. Майстер зазначив на ньому не лише місяці, тижні, а й дні та години.
«Різдвяне диво»
Нині дідух, який Ярослав Осадца назвав «Різдвяне диво», виставили у фойє Тернопільського драмтеатру. Солом’яний атрибут сягає ледь не до стелі — майже вісім метрів заввишки. Важить, як добрий дід, — 100 кілограмів. Це найвищий дідух в Україні. «І найдовершеніший», — додає Ярослав Володимирович. Понад 8,7 тисячі колосків різних злаків майстер використав для цього творіння.
Отже, символ українського Різдва — восьмиметровий дідух Ярослав Осадца виплів у вигляді календаря. Чотири яруси означають відповідні пори року, кожен з яких ще поділяється на три місяці, а ті — на чотири тижні. Про дні та години народний умілець теж не забув і надав їм відповідної кількості, використовуючи колосові. Кожну пору року передано відповідною злаковою рослиною: весну — ячменем, літо — пшеницею, осінь — житом, зиму — вівсом. Аби мати таку «сировину» для дідуха, треба подбати про неї, по суті, за рік наперед. Бо ж і озимі, і ярі культури використовують. Колосові для дідуха-велета вирощували на ділянках обласного центру еколого-натуралістичної творчості. А ось жито Ярослав Володимирович посіяв на власному городі. Жали його серпами, як колись, вибирали, в’язали у снопи. Треба було подбати також про захист від гризунів і молі.
Для велетенського дідуха майстер зварив металевий каркас. Упродовж майже двох місяців виплітав.
У створенні розкішного різдвяного атрибута Ярославові допомагала дружина Анжеліка, син Андрій, гуртківці та працівники обласного центру еколого-натуралістичної творчості.
Якщо брати до уваги давні вірування наших предків, то кожна частина дідуха мала певний знак. Ярослав Осадца твердить, що корінь дідуха означав світ померлих, а стовбур — життя, людську діяльність, гілки символізували рай. Усе це майстер відтворив.
Вінець різдвяного знака, — безперечно, горішній ярус. На його маківці — фігурка янгола, який приніс звістку про народження Христа. Трохи нижче — образ Пресвятої родини, що відтворює Біблійні перекази про цю подію. Вмонтував автор і «павука» (так називають у церкві великий світильник). Задля цього Ярослав застосував об’ємну аплікацію із соломи. Каже, що традиція виставляти такі «павуки» зародилася на Галичині в часи панування тут Австро-Угорської імперії. У ті часи забороняли вирубувати ялинки, накладали за це великі штрафи. Тож українські родини всією сім’єю виготовляли дідухи, а разом з ними й «павуки» та виставляли їх на Свят-вечір. Солом’яні «павуки» стали символом родини. Три види кубиків на ньому означають діда й бабу, їхніх дітей та внуків.
Найвищий дідух у Тернополі виставлятимуть до 19 січня.
ДОСЬЄ «УК»
Ярослав Осадца навчався премудростей давніх ремесел у талановитих майстрів не лише Тернопілля, а й Львівщини, Прикарпаття, Київщини, інших областей. Спочатку зайнявся плетінням з рогози, згодом захопився об’ємною аплікацією із соломи. У складі фольклорних експедицій пізнав таїну писанок. За певний час досяг успіхів, удостоївся звання народного майстра з писанкарства. Звернув увагу на лозоплетіння.
Пан Ярослав зазначає, що прагне відродити якнайбільше давніх технік різних народних ремесел, щоб розвивати їх тепер й у майбутньому. Коли ж так, то, освоївши якийсь призабутий фах, Ярослав Володимирович із задоволенням старається навчити її основ інших. Він керівник гуртків в обласному центрі еколого-натуралістичної творчості.
Ми в Google+