Бог подарував їй голос, який зустрічається надзвичайно рідко. Протягом майже двох десятиріч співачка виступала разом з такими світочами сцени, як Борис Гмиря та Петро Білинник, Іван Паторжинський та Єлизавета Чавдар, Михайло Гришко та Дмитро Гнатюк. Нині, на жаль, її творча спадщина майже не згадується, хоч, за високими мистецькими канонами, вона має повне право на глибоке і всебічне пошанування.
Сам Господь розщедрився, коли в родині Петра Жили в селі Сміле на Роменщині народилася дівчинка, яку в документах записали Сашею, але називали Лесею. Вона була мов намальована, а голос був настільки незвичайним і дзвінким, що спершу не вірилося, як може дитина співати настільки проникливо і світло. Односельці пророкували їй велике співацьке майбутнє. Та чи могли дати їй повноцінну професійну освіту батьки-селяни, які ледь зводили кінці з кінцями?
Тож, закінчивши школу, пішла Леся до колгоспу. Доїла корів, сапала буряки... І — співала. Керівник сільського хору Петро Кирейко доручав їй сольні партії. Але батьки хотіли, щоб донька обрала більш земну професію. І поїхала Леся до Харкова в медичну школу. Навчалася легко і, звісно, співала — в хорі, ансамблі бандуристів. Вивчала музичну грамоту, шліфувала голос.
Але розпочалася війна і Леся екстерном склала випускні іспити, одержавши призначення до одного з прифронтових госпіталів. Коли ж пролунали переможні травневі залпи, повернулася до рідного села.
Вирішальним у творчій долі Лесі Жили став 1947 рік, коли вона як учасниця художньої самодіяльності Сумщини приїхала на Республіканську олімпіаду до Києва. Заключний концерт кращих виконавців відбувся в Київському оперному театрі. Леся співала арію Одарки з опери Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» та українську народну пісню «¢андзя». Обидва твори виконала так, що весь зал зірвався бурхливими оплесками, а народна артистка СРСР Марія Литвиненко-Вольгемут напророчила їй велику сцену.
Того ж року Леся вступила до Київської державної консерваторії, а її наставником став знаменитий співак Іван Сергійович Паторжинський.
Важко довелося Лесі в столиці — рідні допомагати були не в змозі. Але поміч прийшла в особі відомої письменниці Ванди Василевської. Вона запросила майбутню співачку додому, стала підтримувати, як мати.
З другого курсу Лесю зарахували до оперної студії при консерваторії, де вона зайнялася підготовкою оперних партій. А після закінчення навчання вона стала солісткою Київського оперного театру. Одна з перших робіт на професійній сцені — опера «Запорожець за Дунаєм», у якій Леся виконувала партію Одарки, а Карася — її наставник Іван Паторжинський.
За майже 13 років роботи в театрі опери і балету УРСР імені Т. Шевченка Олександра Петрівна розучила і виконала понад 20 партій. І як виконала! Хто бодай один раз почув її Аїду, той назавжди зберіг у пам’яті унікальний голос.
Тяжка хвороба змусила співачку передчасно залишити велику сцену. Її син Володимир Купрієнко каже, що в неї неймовірно боліли ноги. І в середині 60-х років вона звільнилася з театру.
Народний артист СРСР і України Анатолій Мокренко в Київському театрі опери і балету почав працювати на початку 1967 року — тоді Лесі вже не було в колективі. За його словами, слава про її голос довго лунала в стінах Опери.
На спільне щастя, крига невідомості поступово скресає. Син співачки киянин Володимир Купрієнко передав багатющий сімейний архів з кількох сотень світлин і документів, які нині зберігаються в Сумському обласному краєзнавчому музеї. Тут обладнано окрему експозицію. От якби ще знайшлися записи голосу — цілком можливо, що у фонотеці українського радіо вони збереглися.
ФРАГМЕНТ З ІНТЕРВ’Ю
Герой України Дмитро Гнатюк:
«Вона володіла божественним талантом»
«Добре пам’ятаю цю винятково талановиту співачку. Вона володіла божественним талантом, який буває раз чи двічі на століття. Лесине потужне драматичне сопрано — то справжній діамант на оперному небосхилі світового мистецтва. Щира, безпосередня, весела. З нею було надзвичайно приємно і цікаво спілкуватися. Я знову — вкотре — впевнився, що справжні співацькі таланти народжуються в селах, а не на асфальті.
Мені пощастило працювати з Лесею впродовж кількох років. Пригадую, як разом співали в «Аїді». Це складний для виконання твір. Важко повірити, але співачка своїм надзвичайним голосом перекривала весь хоровий колектив, який складався з кількох десятків голосів. То було щось неймовірне! Вона настільки входила в роль, настільки зливалася з нею і передавала образ, що всі забували про гру, а вірили в справжність дійства.
Ось тільки не можу пригадати, чому так рано зійшла зі сцени. Я тоді багато гастролював світом і якось «випустив» період, коли Леся перестала співати. Здається, на заваді стала хвороба. Прикро, дуже прикро, що в самому розквіті їй довелося залишити сцену».
Ми в Google+