У столиці митці й творчі об’єднання представили арт-проекти актуального мистецтва від перебудови до Помаранчевої революції У прес-релізі зазначено: «Проект досліджує рушійні сили соціально і політично ангажованого мистецтва». Назва «На межі», звісно, не тільки про часові, а й політичні, соціальні, психологічні кордони або їх відсутність. Такий собі реалізм без берегів.

Можливо, комісія з моралі, яка навіть після розпуску все ще витрачає бюджетні кошти, очманіла б від аморалізму митців і була б шокована, а ті її члени, хто найбільше всотав канони соцреалізму, впали б у кому. Тобто на виставці представлено здебільшого естетику відразливого і ницого. У багатьох творах глядач відчуває не стільки поштовх до відродження, скільки констатацію виродження.

Сформував експозицію Бйорн Гельдхоф, заступник арт-директора «ПінчукАртЦентру»: «Ця виставка протидіє усталеним формам сприйняття». Він вважає, що митці знайшли власні засоби і способи, щоб поглянути в обличчя історії, відвоювали творчу свободу і відреагували на події в суспільстві, яке мусило винайти себе наново, попри нестабільність, ідеологічні зсуви та соціальні зміни».

Пан Гельдхоф побудував експозицію навколо трьох тем: перебудова, пошук ідентичності персональної й національної і втрата моральних орієнтирів. Куратор запросив до участі представників нової хвилі, харківської школи фотографії, одеського концептуалізму.

Десакралізацією статі сповнені твори Арсена Савадова з його шахтарями та матросами в балетних пачках. Арсен, переглядаючи їх в експозиції «На межі», нічого в них не змінив би з погляду сьогодення. Ці фото теж стали по-новому актуальні у світлі подій на Донбасі та в Криму. Загалом виставка демонструє занепад чоловічого світу з його агресивним аморалізмом.

В інсталяції «Фонтан виснаження» Павла Макова фонтан, який не працює, символізує бездієву владу. Сухі конуси спираються на гвіздки, вбиті у стіну, створюючи графіку піраміди. Що означають цвяхи і стіна — на розсуд глядача.

Цифровий друк зі сканованих негативів Юрія Рупіна «7 листопада» 1895 року нагадує фоторепортаж сучасного святкування революції десь у глибинці нашого північного заклятого брата навіки.

Загалом виставка спонукає до роздумів про себе у країні та про Україну в собі.

Георгій-Григорій  ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»