Художники зізнаються: щойно в горах зазеленіє, відкладають усі нагальні справи й вибираються на пленер у Карпати. Такого буяння барв, такої соковитої зелені, кажуть, більш ніде немає. Хтось приїжджає у Славське вперше, а дехто вже й з рахунку своїх  гостювань у гірському краю збився. Задля художнього з’їзду  народний художник України Олексій Поляков вирвався з окупованого Донецька, хоч  зробити це було непросто. Приїздить у Карпати  вшосте, бо не уявляє, як може не побувати такої чарівної пори у мистецькому колі. 14-й пленер у Славському зібрав цього року 20 митців. Популярність і довговічність мистецької імпрези самі художники пояснюють не лише можливістю жити й творити серед мальовничих краєвидів, а насамперед доброю школою майстерності. Адже в одному колі збираються зазвичай представники найавторитетніших українських художніх шкіл: львівської, київської, одеської, закарпатської та харківської.  І жодної конкуренції.

Цьогорічний пленер мало чим від попередніх відрізнявся.  Щоправда,  художники трохи розширили тематичну палітру: не лише переносили на полотно розкішні навколишні пейзажі, а й цікавилися самобутнім народним мистецтвом гірського краю.  Приміром, уперше на полотні харків’янки Ірини Калюжної з’явилися  вишиванки.

Художники створили цілу галерею народних строїв: бойківських, покутських, гуцульських. Обирати було з чого, бо колекціонерка  Олена Магеровська привезла  унікальні давні вишиванки.   

Ініціаторами проведення  мистецьких зустрічей  у Славському стало подружжя Ареф’євих Оксана та Дмитро. На час пленеру  вони перетворюють тихе містечко на художню столицю країни. Тутешні люди прихильно ставляться до талановитих гостей:  щоб ті не марнували часу та не розгубили натхнення на побутові дрібниці, каву з пиріжками, грибну юшку та інші карпатські смаколики  у найвіддаленіші закутки карпатських полонин доставляють.

Тож самі горяни стали першими поціновувачами  мистецького доробку: всі найкращі роботи, створені  художниками на пленері,  експонують  у славській галереї «Максим».