Вона також перша художня, за реальними подіями і фактами, про депортацію кримських татар. Її показ розпочався 17 травня на телеканалі 1+1 за кілька хвилин до півночі. Я не могла заснути після неї до ранку. І думала: чому агресори полюбляють вторгатися в сон дуже багатьох людей одночасно? Щоб вони, в такому стані беззахисні й безпорадні, довше не оговталися? 

Гітлер наказав бомбити Київ 22 червня о 4-й годині. За наказом Сталіна — Берії радянські військові увірвалися в домівки кримських татар 18 травня 1944 року теж на світанку. Уявила, що о такій порі в моєму будинку на всіх поверхах затупотіли чобітьми, загупали в двері кулаками, пронизливо заволали дзвінки — і стало моторошно. А це ж раптом відчув на собі увесь кримськотатарський народ, оголошений зрадником, якого викидали з власних осель за лічені хвилини, а виганяли з Батьківщини, як з’ясувалося, на кілька десятиліть.

Кілька сотень тисяч людей, від найстаріших до немовлят, мов худобу, щільно пакували в товарняки, які везли їх у невідомість. Кілька десятків тисяч померли в тій каторжній дорозі.

Дехто з моїх знайомих не дивився цей фільм свідомо: передбачали, що надто болісний для сприйняття. А з-поміж понад тисячі кримських татар, які знімалися в «Хайтармі» в масових сценах, було чимало таких, що грали самих себе: відважилися розворушити все ще не загоєні рани своїх спогадів, щоб про це не забували нащадки.

Головний персонаж фільму — легендарний льотчик-винищувач, Герой Радянського Союзу Амет-Хан Султан, який під час визволення Криму заїхав із двома друзями до батьків у рідну Алупку і там потрапив у вир жахливої депортації. Згодом він продовжив воювати з німецькими загарбниками і став Героєм Радянського Союзу вдруге.

Одна річ, якщо перед тобою супротивні маси людей: тих, кого звинувачують у зраді, і каральних загонів. Зовсім інша, коли з цих мас виокремлюються й очі в очі зустрічаються двоє. І впізнають один одного: кримський татарин, якого заштовхують до товарного вагона з усіма, і солдат, який серед тих, хто заштовхує, — він годиться йому в сини. Хлопця незадовго до цієї зустрічі чоловік урятував від спраги, напоївши водою, яку віз у візку додому від далекого джерела.

А смершівець, ризикуючи життям, гнав машину до батьків Амет-Хана Султана, щоб попередити їх про небезпеку. Бо не міг забути обставину, що саме завдяки цьому льотчику на початку війни не загинули його дружина й донька. І за це потім отримав кулю в спину від свого смершівського начальника.

Фільм «Хайтарма», з’явившись на екранах кінотеатрів Криму торік, переплівся кіношним сюжетом з реальним: на його прем’єру Генконсульство Росії в Сімферополі не пустило учнів Амет-Хана Султана, радянських льотчиків. Бо, мовляв, стрічка «викривляє правду про Велику Вітчизняну війну». А російський консул Володимир Андрєєв ще й озвучив свою думку про «масову зраду кримських татар» у роки тієї війни. Хоч це звинувачення офіційно знято з народу ще у вересні 1967 року указом Президії Верховної Ради СРСР «Про громадян татарської національності, які проживають в Криму».

А прем’єра «Хайтарми» на телеекрані відбулася, коли кримські татари опинилися в окупованому росіянами Криму, де нова влада не дозволила корінному населенню півострова відзначити 70-річчя депортації й помолитися за втрачені душі в центрі Сімферополя, як зазвичай татари робили щороку. А народного депутата України, правозахисника й колишнього багаторічного політв’язня Мустафу Джемілєва взагалі не пускають до рідного краю.

«Хайтарма» кримськотатарською означає «повернення». Фільм повертає правду про цей народ усім тим, хто в неї не втаємничений. І він, багатостраждальний, стає тобі як рідний. Бо й український народ і досі потерпає від несправедливих звинувачень тих, хто не знає його історії чи свідомо її ігнорує.