Книжка «Виривки з мемуарів одного старого гріховоди. Вибране» видатного українського історика, перекладача, письменника Агатангела Кримського поповнила серію видань «In crudo» («Без прикрас», лат.), започатковану видавничим центром «Академія». У ній представлено твори про людину без прикрас, на драматичних роздоріжжях життя.

Перше оповідання «Дивна пригода» переносить читача до Москви позаминулого століття, де Кримський навчався в Лазаревському інституті східних мов. Розповідь побудована на дотепних діалогах, що точаться навколо звичайної філології, яку, виявляється, можна сприймати анекдотично, коли вона стає предметом обговорення самодурів і невігласів.

У творі, винесеному в заголовок книжки, автор спробував чи не вперше в українській літературі осмислити психоаналіз і сексопатологію, щоб дійти до такого парадоксального висновку: «Чоловік є животина, та й тільки живтина (адже ж душі в його, я поки що вірю, нема)».

Інша, не менш важлива тема, яку дослідив Агатангел Кримський у згадуваному оповіданні, — це національна нетерпимість. Татарин за походженням, він дуже швидко відчув на собі всі принади великодержавного шовінізму. Це несприйняття чужого добре простежується в оповіданні «Psychopathia nationalis». У ньому йдеться про українців як етнос, який московити називали малоросами. Цікаво, що автор, попри вади в характері пересічного українця-селянина, симпатизує йому, а ще обожнює рідну природу, яка в його описах постає неземним раєм.

Як відомо, Агатангел Кримський уславився знанням європейських і східних мов. Подорож до Лівану й Сирії вилилася в добірку творів з назвою «Бейрутські оповідання». Тут він повною мірою відчув колосальну відмінність між європейською і мусульманською цивілізаціями. Тож перед читачем постає зовсім інший світ із цінностями, ігнорування яких часто призводило до великої крові. Приміром, під час Дамаської різанини 1860 року, де загинуло майже 6 тисяч арабів-християн від рук фанатиків-ісламістів. Нагадаємо, що Агатангел Кримський 1918 року обіймав посаду наукового секретаря Української академії наук, заснованої гетьманом Павлом Скоропадським. Про це йому згадали під час арешту 1941 року в Кустанаї, куди евакуювали персонал Всеукраїнської академії наук.

Ті, хто розглядав його особову справу, напевне, з погано прихованою злобою вчитувалися в окремі рядки його творів, де Москву названо гаспидською, про Росію і росіян сказано словами знаменитого вірша Бориса Грінченка «Смутні картини», а російську мову сприйнято як дієвий інструмент зросійщення колонізованих народів. Тож його земне існування скінчилося 1942 року в тюрмі. Так відійшов у вічність Великий українець, у жилах якого не було жодної краплини української крові. 

Тарас ГОЛОВКО
для «Урядового кур’єра»