Важко повірити, що вся офіційна освіта легендарного письменника, чиї історичні романи — цілком достовірне джерело знань, обмежилася п’ятьма класами. Після їх закінчення школяр Валентин Пікуль приїхав на літні канікули до бабусі в Ленінград, де хлопчика застала війна і перша найважча для ленінградців блокадна зима.

Школа юнг, служба на військових кораблях та підготовче відділення військово-морського училища, на якому колишній п’ятикласник не зміг навчатися нарівні з випускниками восьмикласних і середніх шкіл, — ось уся освіта видатного прозаїка. Не дивно, що колеги-літератори називали Пікуля бульварним письменником-графоманом, а професійні історики заявляли, що він белетрист, який, мовляв, лише переказує давно відомі факти.

Однак романи, написані потомком козаків-українців із міста Кагарлик на Київщині, вже півстоліття не втрачають популярності, наочно доводячи, що історія не лише повчальна, а й напрочуд цікава наука. Не менш показово, що фактично вигнаний із Ленінграда письменник зміг вільно творити лише у Ризі. Проза Пікуля не так осанна Росії, як стверджують квасні патріоти, як чесне відображення її минулого, що розвінчує міфи і є найкращим щепленням від великодержавного шовінізму.