Стан реалізації антикорупційних ініціатив уряду обговорювали представники Міністерства юстиції, інститутів громадянського суспільства під час експертної зустрічі, що відбулася у четвер у комунікативному центрі Кабінету Міністрів.

Директор департаменту антикорупційної політики Мін’юсту Роберт Сіверс поінформував, що навесні цього року було зроблено кілька кроків щодо впровадження антикорупційного законодавства, які випливали з рекомендацій міжнародної організації GRECO.

Верховна Рада України ухвалила чотири закони, серед яких, зокрема, в першому читанні — Закон «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014—2017 роки». Нині, зазначив Роберт Сіверс, Міністерство юстиції вже почало роботу над розробкою програми уряду, спрямованої на виконання стратегії.

«Головні висновки, які ми зробили з попередньої програми, — це відсутність індикаторів, брак фінансування і чітких показників виконання цієї програми. Наше головне завдання — визначитися і з цими складовими і закласти реальні фінансові розрахунки».

Говорячи про Закон «Про запобігання корупції», Роберт Сіверс зауважив, що головна цінність його насамперед у тому, що він, попри невеликий обсяг, увібрав у себе багато норм антикорупційного законодавства.

Відповідно до цього закону створено Національне агентство із запобігання корупції, яке має стати превентивним органом. Нині Міністерство юстиції займається його формуванням і напрацюванням законодавчо-нормативної бази для його функціонування.

Президент Інституту прикладних гуманітарних досліджень Михайло Буроменський зауважив, що з погляду європейських чи світових стандартів наше антикорупційне законодавство дуже сучасне і хороше, але проблема в тому, щоб знайти способи його виконання. Для реалізації запланованого не лише уряд, а й громадяни мають займати активну позицію.

«Багаторічні дослідження стану корупції в Україні свідчать, що громадяни теж беруть участь у корумпуванні влади. Не треба дивитися на цей процес лише як на вимагання певних послуг від населення, зокрема хабарів. Адже люди теж пропонують певні послуги чи гроші чиновникам, намагаючись отримати певні преференції.

Саме це, на мою думку, найбільша проблема в імплементації цього законодавства», — зауважив Михайло Буроменський.

Аналітик неурядової організації «Transparency International-Україна» Олександр Калітенко окреслив загрози, які можуть виникнути на шляху впровадження антикорупційного законодавства. Серед них зокрема можливий брак політичної волі для здійснення відповідних заходів. Реагувати на це можна за допомогою контролю з боку суспільства, міжнародних партнерів тощо.

Також серед загроз — можливе блокування антикорупційної діяльності іншими правоохоронними органами або судами. Реагуванням на це може бути реформування судових та правоохоронних органів.