Дрогобичанин Остап Попович, втративши слух і здатність розмовляти, зміг здобути чотири вищі освіти, чудово малює і, попри свою делікатну статуру, справляється ще й із залізом. Його ковані речі — витончена металева ящірка на залізному листку, як жива, бронзові підвіси, квіти з підков, підсвічник «Лілія» чи старовинний металевий велосипед, що прикрашає вулицю Міцкевича й елітне кафе «Льокаль на Панській» у Дрогобичі, здається, ось-ось вирушать у подорож минулим чи майбутнім. У його полотнах — «Макове поле», «Соняхи», пейзажі рідного міста, Закарпаття, Львова, де здобував вищі мистецькі освіти, нуртує, як сказала мистецтвознавець Галина Хорунжа, «чиста, смілива і цілісна душа. Він любить і відчуває тонко матеріал, з яким працює».
Першу свою картину, розповіла на відкритті його персональної виставки в історико-краєзнавчому музеї «Дрогобиччина» Остапова мама Тетяна, син намалював на кухонній тумбі. Тепер тільки вона може засвідчити: абстракція «Початок Всесвіту», створена сином через 20 років, майже повторила цю першу картину і стала початком його творчого всесвіту. Сталося це ще й завдяки тому, що мама не стерла перших творчих вправ сина зі столу і зі своєї пам’яті.
Дев’ятирічним хлопець узяв участь у виставці іконопису в німецькому місті Брауншвейн, займаючись цим напрямом мистецтва у дрогобицькому міському товаристві інвалідів «Надія».
Усі незгоди, які колодами котилися під ноги хлопцеві із вразливою душею, допомагав долати і брат Віктор, а ще — рідна тітка Оксана. Тож уся родина народного майстра України Остапа Поповича на відкритті виставки подякували музеєві за те, що шукають, підтримують і презентують землякам молодих талантів, що музей живе не лише історією, а й сьогоденням.
Культуролог Володимир Грабовський продовжив: дуже важливо, що в Україні говорять не лише пушки, а й пензель і різець художника. І за словами великого Франка, «у тій кузні коваль клепле» та «іззива» до активності та культури молодь. Приклад Остапа Поповича — зразок незламності для здорових нині сущих.
Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»