Звідси розпочався шлях до свободи

ВІЗИТІВКА. Львівщина - найбільша серед західноукраїнських областей (площа становить 21,8 тис. кв. км, а це - 3,6% від території всієї України) та попри найдавнішу історію краю наймолодша серед областей (створена у грудні 1939 року). Через її територію проходять міжнародні транспортні магістралі, які з'єднують Україну з Європою, на кордоні з Польщею розташовано шість пунктів переходу. 

Львівщина - лідер за кількістю збережених історико-архітектурних пам'яток ХІІ-ХХ століть. Функціонує п'ять театрів, експозиції 14 державних музеїв розмістилися у 24 будівлях, збереглося 10 замків та руїни ще стількох замків. Має найбільшу кількість пам'яток сакрального мистецтва: дерев'яних церков - понад 600. 

Адміністративний центр області - місто Львів - один із найбільших культурних, економічних, адміністративних та транспортних центрів України. У Львові та 43 містах і 1850 сільських населених пунктах проживає понад 2,6 мільйона мешканців. А ще Львівщина абсолютний рекордсмен за кількістю малих міст - 55 населених пунктів області внесені до списку населених місць України, що мають історичну, культурну, архітектурно-містобудівну і ландшафтну цінність. 

Львівщина з її історико-культурною спадщиною та багатством рекреаційних ресурсів входить до п'ятірки найпривабливіших туристичних територій України. Край багатий унікальними родовищами мінеральних вод (понад 200 джерел) та грязей, на базі яких функціонують курорти Трускавець, Моршин, Шкло, Немирів, Любінь Великий. 

Поступово відроджує область втрачений економічний потенціал: автобуси з маркою ЛАЗ можна зустріти на автомагістралях багатьох держав, а віднедавна й львівські тролейбуси курсують маршрутами Болгарії та Хорватії. Тривають перемовини про виробництво трамваїв.

СИМВОЛІКА

Левина міць і сила

Герб Львівської області має форму геральдичного однодільного щита. У синьому полі жовтий (золотий) коронований лев спинається на скелю справа. Навколо щита декоративний бронзовий картуш, прикрашений гілками дуба і лавра. В горішній частині картуша щиток з малим державним гербом України — жовтим (золотим) Тризубом у синьому полі.

Лев, що спинається на скелю, символізує могутність і силу краю, його мешканців, яким віками доводилося боронити свою незалежність від чужинців. Водночас він перегукується з назвою міста Львова та іменем його першого володаря — князя Лева Даниловича. Корона на голові лева вказує на столичну роль краю в Галицько-Волинському королівстві. Дубові й лаврові гілки обабіч герба символізують доблесть і славу регіону.

Прапор області являє собою прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 3:2 синього кольору, в центрі якого зображення герба області — коронований лев жовтого (золотого) кольору без скелі. Висота лева — 3/4 ширини прапора, відстань від горішнього й нижнього краю полотнища — по 1/8 ширини прапора. Прапор односторонній, зворотня сторона — дзеркальне відображення.

ПРЯМА МОВА

Нами зацікавилися західні інвестори

Голова Львівської облдержадміністрації
Михайло ЦИМБАЛЮК:

Разом з інвестиційним капіталом на Львівщину приходять і найсучасніші технології. Лише в першому кварталі нинішнього року у підприємства та організації прикордонної Львівщини залучено $25,5 млн, що на 0,7% більше, ніж у попередньому році. Імпульсом до активізації інвестиційної діяльності стала ініціатива Президента України Віктора Януковича щодо подання заявки до МОК на право проведення в Карпатах зимових Олімпійських ігор-2022.

Реалізуються кілька проектів, які сприятимуть вирішенню гострих екологічних проблем у зонах діяльності колишніх підприємств гірничої хімії — Новороздільського та Яворівського державних гірничо-хімічних підприємств «Сірка», Стебницького «Полімінералу», нафтодобувного комплексу міста Борислава. За фінансової підтримки уряду та компанії з Китаю на Сокальщині незабаром розпочнеться будівництво нової шахти. До кінця червня першу продукцію випустить збудований за кошти німецьких інвесторів завод абразивних матеріалів у Великих Мостах. За допомогою інвесторів плануємо розв’язати актуальну для Львова та міст і сіл області проблему утилізації твердих побутових відходів.

Агрокомплекс краю давно потребує сучасного комплексу для зберігання зерна: будівництво такого у Мостиському районі неподалік українсько-польського кордону коштом австрійських інвесторів дасть змогу розв’язати кілька проблем. Вітчизняні експортери матимуть належні умови для зберігання продукції, а область — достатній запас хліба, а відтак можливість регулювати ціну на борошно. Зацікавили західних інвесторів і проекти у вирощуванні худоби, виробництві молочної продукції. Не оминають інвестори й діючих виробництв, зокрема тих, модернізація яких забезпечить випуск конкурентоздатної продукції — Дрогобицького долотного заводу та Жидачівського целюлозо-паперового комбінату.

А завданням для влади є створення сприятливого клімату для інвесторів. Я проти фінансового тиску на малий і середній бізнес, влада має створити всім рівні умови для роботи.

Блиск і занепад архітектурних пам’яток

ІСТОРІЯ 

Замки навколо міста Лева — коштовний спадок, який треба зберегти для нащадків

Навмисне вирішила не писати про якийсь один із замків Львівщини, аби не применшити історичної ролі та мистецької цінності жодного з них. У кожного з них — власне обличчя, не схожа на інших доля. І уваги вони варті всі!

Олеський замок. Унікальна, одна з найдавніших пам’яток історії та архітектури України. Його засновником вважають синів галицько-волинського князя Юрія I Львовича. Замок часто змінював власників, проте завжди стояв могутньою твердинею на рубежі галицьких земель. Упродовж віків він зазнав значних руйнувань, проте завжди відроджувався наново. Приречену на забуття твердиню врятували львівські історики і музейники. Щороку його відвідує понад 100 тисяч гостей, які мають змогу побачити унікальні мистецькі твори — колекцію сакральних скульптур українського Мікеланджело Іоана-Георга Пінзеля,  предмети інтер’єру та побуту минулих століть.

Золочівський замок (ХVI ст.). Відновлення вцілілого замкового комплексу розпочалося з порятунку Східного палацу, поява якого на теренах Галичини викликала запитання у сучасників. Палац-ротонда, що постав у Галичині наприкінці ХVII століття, коли вся Європа «захворіла» Сходом, — найдавніший серед трьох китайських палаців Європи (інші неподалік Санкт-Петербурга та Сан-Сусі поблизу Потсдама). Його реконструкція тривала понад два десятиліття, зате тепер в оновлений палацовий комплекс не соромно гостей запросити. Тут облаштували Музей східних культур і мовою експонатів розповідають про відносини і взаємо?вплив Сходу і Заходу.

Підгорецький замок (ХVII ст.). Силует палацового комплексу, який сучасники називали українським Версалем, збудованого впродовж 1635–1640 років, видніється з київської траси. Хоч споруджував палац коронний гетьман Станіслав Конєцпольський «для втіх та відпочинку по трудах воєнних», він був могутнім і неприступним. Міцності і надійності Підгорецькому палацові надавали бастіонні укріплення. В різний час Підгірці відвідували авст?рійський імператор Франц Йосиф, німецький кайзер Вільгельм, зупинявся тут Оноре де Бальзак.

Особливою окрасою палацового комплексу був наймодерніший за тогочасними мірками італійський парк. Саме в Підгорецькому палаці у середині ХVIII століття був створений перший в Європі мистецький музей із 11(!) залами. Особлива історична пам’ятка поблизу Підгірців — Плісниське городище — одне з найбільших міст давньоруської держави.

Свірзький замок (ХVIст.). Історики й досі дискутують — хто спорудив замок у Свіржі: магнати із роду Свірзьких чи з роду Романовських, які цією місциною володіли. Фортеця-замок, що примостилася на мальовничому пагорбі, оточеному озерами, в чистих водах яких віддзеркалюється будівля з черепичним дахом та розкішні крони паркових старожилів. Особливої величі додає довгий високий міст над ровом, що веде до в’їз?ної брами. Останній із власників замку граф Салянс взявся відновлювати знищений пожежею маєток. Та, на жаль, і досі замок стоїть зачинений. Шукають концесіонера, який би вдихнув життя у ці розкішні зали.

Жовківський замок (кінець ХVI — початок ХVII ст.). Тут тісно пов’язані і замок, що його обрав своєю резиденцією польський король Ян III Собєський, і будівлі на території центральної частини міста, де компактно розміщені 55(!) пам’яток державного та регіонального значення. Зачаровує панорама Вічевої (Ринкової) площі, на якій наче вишикувалися на оглядини замок, галереї та башти, в’їзні брами, дещо молодша за віком ратуша, величний костел Св. Лаврентія, ансамбль Василіянського монастиря із церквою Різдва Христового, ошатні житлові будинки з відкритими аркадними галереями. А неподалік площі у межах старого міста — колись одна з найбільших і найкрасивіших в Європі синагога, та за кілька хвилин ходи — шедеври дерев’яної сакральної архітектури — церкви Трійці та Різдва Пресвятої Богородиці.

Втім, згаданим замкам та палацовим комплексам, як і палацові родини відомого драматурга Олександра Фредра, дідуся митрополита Андрея Шептицького у селі Вишня, пощастило більше, аніж іншим. Натомість на очах у сучасників руйнується замок ХV століття у селі Поморяни Золочівського району, не дала результатів спроба передати пам’ятку в концесію. Невизначеною залишається доля палацу графа Бадені у Буську, в якому мали намір облаштувати не музей чи галерею, а …притулок для нелегальних мігрантів.

Як приборкали річку

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЕКТ. Будівельники поспішають завершити спорудження протипаводкового берегоукріплення річки Бар. Роботи ведуться на 6-кілометровому відрізку від села Рихтичі до села Михайлович Дрогобицького району, де вона впадає в Тисменицю. Виконано 90% обсягу робіт.

У цій місцині норовливу річку «приборкали», вбравши береги у габіонні сітки, наповнені камінням. Такі укріплення застосовують у сусідніх європейських країнах, їх не змиє й найстрімкіша течія. Випробували європейський метод сусіди на Івано-Франківщині та в Закарпатті. Тепер аналогічні берегоукріплення захистять від підтоплення великою водою 200 садиб та 110 гектарів сільськогосподарських угідь. Окрім того будівельники відвели русло річки на 100 метрів від осель, утворили додаткові «петлі», які уповільнять течію.

— На прикладі села Рихтичі бачимо добрі результати. Протипаводкові роботи виконані надійно, — зазначив голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк, який ознайомився  з ходом виконання робіт, що проводяться в рамках Державної цільової програми комп?лексного протипаводкового захисту в басейнах річок Дністер, Прут та Сірет. — Окрім того будівельники не поїдуть із села доти, доки повністю не відновлять місцеву інфра?структуру: відремонтують міст, дороги. Це наше спільне завдання — і для компанії, і для влади.

Спорудження берегоукріплення у селі Рихтичі — один з 12 об’єктів, які реалізуються за програмою Інвестиційного проекту протипаводкового захисту Львівської області. Об’єкти берегоукріплення споруджуються також у Дрогобицькому, Городоцькому, Жидачівському, Старосамбірському, Самбірському, Турківському районах Львівської області. Шість із них уже здані в експлуатацію, серед яких і протипаводкові споруди на річці Тисмениця у селі Почаєвичі. Тут розчистили русло річки, зробили відкоси, береги обклали камінням, а вздовж русла спорудили заплави, аби туди відходила зайва вода. Захистили від підтоплення не лише обійстя, а й сільський цвинтар, що поступово сповзав у воду.

«Хочу, аби світ пізнав Україну  справді духовно багатою»

Лауреат Національної премії України
ім. Т. Г. Шевченка,  поет, громадський діяч 
Роман ЛУБКІВСЬКИЙ

 Ім’я авторитетного громадського діяча, поета, лауреата Національної премії імені Т.Г.Шевченка, депутата І скликання Верховної Ради, Надзвичайного і Повноважного посла України у Чеській Республіці, екс-голови Державного комітету з присудження Національної премії України імені Т.Г.Шевченка Романа Ма?р’я?новича Лубківського добре відоме в Україні та поза її межами. Своєю працею і активністю він долучився до проголошення і становлення Незалежної України, й тепер продовжує працювати на зміцнення авторитету держави у світі.

— Як з позицій нинішнього дня оцінюєте двадцятиріччя нашої Незалежності?

— Незалежність — це не подія, не одноразова акція, не голосування. Незалежність і державотворчість — це процес. Складний і тривалий. Мусимо згадати події 20-річної давності: навчилися ж ми тоді, такі різні, нерідко надміру агресивні, вести діалог. І перемагали. Не більшістю, а логікою.

— Завдяки вашій пропозиції Президент України складав присягу на Пересопницькому Євангелії. Як народилася ідея?

— Молода держава мусить мати власні традиції. Знав, що у багатьох державах заведено присягати на реліквії. А яка мала б освятити присягу Президента незалежної України? Вирішили — це має бути Євангеліє. Не всі, звісно, сприйняли таку пропозицію. Та коли принесли саме Пересопницьке — величезну книгу з розкішними розписами, мережаний золотом і синіми барвами пергамент, якого торкалася рука Мазепи, Тараса Шевченка, усі відчули значимість моменту, гордість за країну.

— Вам випало розбудовувати дипломатичну службу. Як вдавалося сприяти утвердженню авторитету молодої держави у такий непростий час?

— Якщо не вибудувана міжнародна політика, якщо вона не реалізована у відповідності до законів держави, і не узгоджена з міжнародними нормами і правилами, то яким може бути діалог країни з іншими? Переконався в цьому, коли отримав призначення на посаду Надзвичайного і Повноважного посла України у Чехословацькій республіці. Становлення дипломатичної місії було нелегким, але тісні контакти з посольствами інших держав, органами влади, представниками громадських організацій Чехії та Словаччини (на той час вони розділилися) допомагали утверджувати авторитет незалежної держави. Треба було розповісти іншим, що Україна — не проміжний варіант, як дехто намагався трактувати, а держава з серйозними перспективами.

— Ви не осіли в Києві, таку можливість мали, повернулись у Львів і взялися розбудовувати духовно-культурне середовище у час певного його занепаду. Що із задуманого вдалося реалізувати?

— Зараз відновлюю церкви, тісно пов’язані з національним відродженням Галичини. Від ошатної церковиці, в якій правив «будитель» національної свідомості українців Маркіян Шашкевич, залишилась тільки дзвіниця. Роботи хоч і ведуться повільно (тривають археологічні розкопки), але вірю — невеликий храм таки постане у центрі Львова.

Створили у Львові перший в Україні і світі музей Михайла Грушевського, репрезентувавши його як відомого вченого, активного громадського діяча, авторитетного державника. Відтак у гості до музею-садиби першого президента України запросили Президентів країн Центральної та Південно-Східної Європи, які змогли відкрити для себе цю авторитетну постать.

Створили меморіал на горі Маківка у Сколівському районі. Спорудили у Дрогобичі величний пам’ятник вченому, просвітителеві Юрію Котермаку (Дрогобичу).

— Коли інші музейні заклади закривалися, на Львівщині навпаки — з’являлися нові. Як це вдавалося?

— Без активної підтримки ентузіастів з руїн не постали б ані Золочівський замок, ані Китайський палац, ані музей козацької слави у селі Руда Жидачівського району. Львівщині поталанило мати ревного охоронця історії і мистецьких скарбів Героя України Бориса Возницького, який разом з істориками віднайшов переконливі аргументи того, що Галичина не була відособлена від гетьманату. Адже саме західні терени дали Війську Запорозькому уславлених гетьманів — Богдана Хмельницького, батько якого служив у Жовкві, і Петра Конашевича-Сагайдачного із села Кульчиці, звідки, до речі, родом ще два гетьмани — Марко Жмайло-Кульчицький та Павло Бут (Павлюк).

— Ви повертаєте країні викреслені імена талановитих українців, сприяєте відкриттю бібліотек за кордоном, є активним перекладачем. Не шкода часу? Адже могли попрацювати на власне ім’я…

 — Кожен обирає в житті певну лінію поведінки. Замість того, аби самому сідати за письмовий стіл, а відтак і видавати книжки, я з не меншим ентузіазмом беруся за справи суспільні, аби не пересохло оте джерело духовності, просвітництва, яке відрізняє націю від інших народів.

— Не втомилися оббивати пороги посадовців, спонукаючи долучатися до відродження місць національної пам’яті?

— Ні! Хочу, аби світ пізнав Україну — не злиденну, а справді духовно багату. А тому прагну, аби такі таланти, як Богдан-Ігор Антонич, заговорили зі світом різними мовами — македонською, чеською, білоруською, хорватською. Радію, що вдалося відкрити Антоничеву садибу. Впевнений, що з нагоди 200-річчя Маркіяна Шашкевича запросимо гостей в оновлений музей у село Підлісся, і що таки до листопада матимемо меморіальну садибу у селі Нестаничі Радехівського району.

ДОСЬЄ «УК» 

Роман ЛУБКІВСЬКИЙ. Народився 10 серпня 1941 р. У 1958 закінчив філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Працював редактором у видавництві, заступником головного редактора журналу “Жовтень” (“Дзвін”). Автор 10 збірок поезій, збірок перекладів, літературно-критичних та публіцистичних творів. Член Спілки письменників України, очолював Львівську організацію СПУ. Лауреат Національної премії України імені Т. Г. Шевченка. Народний депутат України І скликання. З 1992 по 1995 рік — Надзвичайний і Повноважний посол України. Нагороджений орденом «За заслуги».

СЛОВО — РОВЕСНИКАМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Коли тобі 20 —  все життя попереду! 

— Коли тобі 20, це прекрасно — все життя попереду! Але якщо двадцятирічні прагнуть поблажливості, то критерії вимог до держави — по повній програмі. Забуваємо, що держава, як і ми, — розвивається, міцнішає, а отже, потребує, аби кожен з нас доклав працю власного серця, розуму і рук. Легше, звісно, нарікати, мовляв, попереднім поколінням все легше було: і роботою держава забезпечувала, і на житло можна було розраховувати, а тепер про все мусиш думати сам. Не погоджуюсь з такою споживацькою психологією: хочу всього досягти сам!

Математику та інформатику обрав не випадково — виріс у сім’ї математиків. Мама, Світлана Анатоліївна, вчитель математики, директор школи № 75, старша сестра Олена теж математик, аспірант. Не пропустив жодної олімпіади з інформатики. В університеті, щоб розвивати свої вміння, зайнявся спортивним програмуванням (уміння на швидкість розв’язувати складні алгоритмічні задачі). Саме тоді команда Львівського університету виборола золоту медаль на чемпіонаті світу зі спортивного програмування, випередивши студентів найпрестижніших вишів світу, зокрема Прінстонського університету. А вже цього року у складі команди Франкового ВНЗ представляв Україну разом з п’ятикурсниками університету Ігорем Євчинцем та Олександром Воєцом у аналогічному фіналі в місті Орландо штату Флорида. Тріумфу старшокурсників повторити не вдалося, але 13 результат із-поміж сотень команд — теж непогано. Як і раніше, хобі забиратиме багато часу, адже мрію працювати за фахом. У наш час бути програмістом престижно і вигідно, а головне — нескладно знайти роботу у Львові, де успішно працюють філії провідних компаній Європи.

Не можу зрозуміти ровесників, які рвуться на Захід. Можливості для успішної кар’єри є і в Україні. Мрію про те, аби почувався на рівних з колегами з інших країн. А такі можливості дає кожному з нас Незалежна Україна.

Павло Кушнір. Студент третього курсу факультету прикладної математики та інформатики Львівського національного університету імені Івана Франка, учасник чемпіонату світу зі спортивного програмування

Рятівна краплинка йоду з Борислава

ПРОЕКТИ. У місті нафтовиків Бориславі планують налагодити видобуток йоду з пластових вод нафтового родовища.

— Борислав ще не вичерпав запаси своїх надр, — переконує начальник відділу економіки Бориславської міської ради Юрій Ільницький та професійний нафтовик, кандидат хімічних наук Геннадій Шмельов. — Тут продовжують видобувати нафту. А розмови про знайдені запаси йоду — не міф, а точний розрахунок і результат проведених досліджень, які й підтверджують наявність його значних запасів. В одному кубічному дециметрі пластових вод міститься 50 — 70 мг йоду. У світі доцільним вважається видобуток за наявності 18 мг! Запасів одного прикарпатського родовища (7 тис. тонн) Україні з річною потребою 1 тис. тонн вистачить на 700 років. Тож Бориславська міська рада агітує потенційних інвесторів за створення єдиного в Україні підприємства з видобутку йоду на базі пластових вод Бориславського нафтового родовища.

Цей інвестиційний проект міська Рада представить на Міжнародному економічному форумі, а ним уже цікавляться представники бізнесових кіл сусідньої Польщі. Вигідність справи доведена конкретними розрахунками — вартість однієї модульної установки, розрахованої на видобуток 12 тонн на рік, становить $700 тис. Окупиться проект загальною вартістю $5 млн за 3 роки.

Проте у виведених з експлуатації нафтових свердловинах є не лише йод, а й достатні запаси брому, видобувати який можна одночасно з йодом на згаданих модульних установках. Видобуток йоду дасть змогу не лише заощадити дефіцитні валютні резерви на придбанні за кордоном цього потрібного не лише медичній галузі препарату і розв’яже низку складних соціальних проблем колишньої нафтової столиці Галичини — безробітні нафтовики Борислава матимуть нові робочі місця.