Схоже на те, що 2017-й стане роком сільськогосподарського виробництва. За інформацією фахівців Національної академії аграрних наук (НААН), у першому кварталі цього року капітальні інвестиції в сільське господарство збільшилися на 57%, або 10,9 мільярда гривень. Якщо в 2017 році не виникне якихось серйозних форс-мажорних обставин, то цей показник має зрости з 49,7 до 75 мільярдів гривень або навіть ця цифра буде ще вищою. Такого ще не було за новітню історію України.

Чому так сталося? Куди вкладають інвестори? Яка частка іноземних капіталовкладень у сільське господарство України? Чи активізується цей процес після можливого відкриття ринку сільськогосподарських земель?

Можливо, таку тенденцію пов’язують зі зміною нашого законодавства. «УК» вирішив провести розслідування з цього приводу.

«Навряд чи це можна пов’язати зі зміною нашого законодавства. Основні напрями розвитку нашого агропромислового комплексу уряд визначив наприкінці 2016 року, на їх реалізацію передбачено майже 4 роки. 

Настала фаза зростання

Системних змін у законодавстві, з якими можна було б пов’язати зростання іноземного інвестування в АПК, ще не відбулося. Крім того, відповідно до змін до Податкового кодексу України, було скасовано спецрежим ПДВ. Тому така тенденція, мабуть, пов’язана з економічними, а не правовими чинниками», — вважає юрист ЮК «Центр конфліктології і права» Ігор Кравченко.

Як переконаний директор Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», академік НААН Юрій Лупенко, найважливіша причина такого зростання інвестицій у цю галузь — сприятлива для сільського господарства порівняно з харчовою промисловістю так звана фаза Саймона Кузнеця: «Вона розпочалася з 2010 року, коли через брак сировини виробничі потужності нашої переробної промисловості стали недовикористовувати. Також швидке зростання обсягів експорту продукції рільництва спричинило потребу в його подальшому швидкому нарощуванні рік у рік. Тому на 1 гривню капіталовкладень у харчову індустрію нині спрямовується 3,38 гривні у сільське господарство. Для порівняння: в 2010 році таке співвідношення було 1 до 1».

Як прогнозують науковці, така фаза зростання буде довгою — до 2025 року, проте нині її пік, і можемо спостерігати велике відновлення і нарощування потужностей сільськогосподарських підприємств.

Іноземці не поспішають

Однак спеціалісти впевнені, що сільське господарство нині привабливе для національного (внутрішнього) інвестора. Зовнішні капіталовкладники поки що не поспішають інвестувати в наш АПК.

Якщо за перший квартал 2017 року всього в сільське господарство було інвестовано 10,9 мільярда гривень (що у валюті становить чималу суму — 400 мільйонів доларів), то частка іноземних капіталовкладень становить лише 2,3 мільйона доларів. Це, погодьтеся, дуже мало.

Проте якщо взяти сукупно, скільки іноземні інвестори здійснили вливань у статутні фонди українських сільськогосподарських підприємств, то вийде досить пристойна сума. За словами експерта агарних ринків асоціації «Український клуб аграрного бізнесу»  (УКАБ) Олександра Донченка, на 1 квітня 2017 року іноземні інвестори сукупно управляли портфелем прямих капіталовкладень вартістю 38,46 мільярда доларів. Це цифра за всі роки української незалежності.

Куди вкладали внутрішні інвестори? За інформацією УКАБ, за перший квартал 2017 року найбільше зростання інвестицій спостерігається в такі активи, як машини та обладнання (на 36% більше, ніж за аналогічний період торік) і транспортні засоби (на 96% більше, ніж у січні — березні 2016-го). Олександр Донченко впевнений, що така тенденція може бути сигналом поліпшення очікувань бізнесу щодо перспектив в Україні.

Динаміка інвестицій в аграрні підприємства цього року спостерігатиметься на пристойному рівні. Надалі може йтися  про активне вкладання коштів у логістичну аграрну інфраструктуру, підвищення якості та ефективності бізнес-процесів.

 Кому підтримка держави?

На превеликий жаль, експерти впевнені і в іншому: і внутрішні, й зовнішні інвестиції переважно йдуть у великі латифундії. Тож для малих і середніх сільськогосподарських підприємств залучати кошти дуже складно.

Тому нашим малим і середнім підприємствам АПК, вважає Юрій Лупенко, слід сподіватися не на іноземні інвестиції, а на сприятливу державну підтримку. До речі, така практика поширена в багатьох країнах, зокрема ЄС. Звісно, Україна поки що не може особливо похвалитися такою допомогою чи субсидуванням держави.

Днями Міністерство економічного розвитку і торгівлі затвердило перелік техніки українського виробництва, за купівлю якої передбачено державну компенсацію 20% її вартості.

Таке рішення  сприятиме відновленню і збільшенню виробництва нашими машинобудівними заводами, адже компенсація можлива лише за умови купівлі техніки Харківського тракторного, Південмашу, Хорольського ковальсько-механічного, Карлівського машинобудівного, Херсонського машинобудівного заводів тощо.

Ринок землі — не панацея

Чи збільшаться обсяги інвестицій у сільськогосподарське виробництво після відкриття ринку сільгоспземель?

«Думка про надходження великих іноземних інвестицій у сільське господарство України після введення ринку землі значно міфологізована.

Насамперед слід сказати, що цей ринок уже існує. Його найважливіша складова — оренда земель сільськогосподарського призначення. Вона, згідно із законодавством, дає змогу орендареві володіти і користуватися земельною ділянкою на строк до 50 років.

Під ринком землі багато хто розуміє лише купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Ця складова ринку землі теж потрібна, і її слід запровадити. Але очікувані інвестиції мають надійти не для купівлі землі, а під проекти її власників. Саме в цьому полягає основна привабливість інвестицій — ефективний, умотивований, а головне, відповідальний власник як контрагент інвестицій», — вважає пан Лупенко.

На його глибоке переконання, власникам неефективних проектів не допоможе й застава землі. І  справді, навіщо банку земля? У разі провалу проекту він здасть її в оренду тому самому чи іншому фермерові, як це колись масово відбулося в Канаді.

Як вважає Олександр Донченко, з огляду на аграрне виробництво може йтися про можливі інвестиції в логістичну інфраструктуру, підвищення якості продукції та ефективності бізнес-процесів. «Малі та середні господарства, отримавши реальний інструмент власності за умови відкритого ринку землі, мали б більше інвестувати у стале виробництво, обробку та підготовку готової продукції», — каже він. 

Проте юристи так не думають. За словами Ігоря Кравченка, особливо це стосується іноземних інвестицій. Ще не знаємо, як саме буде відкрито ринок сільгоспземель, тому робити якісь припущення зарано.

Фахівці впевнені, що проблему інвестицій у сільське господарство слід розв’язувати комплексно, із запровадженням усіх механізмів формування його інвестиційної привабливості, залучення інвестиційних ресурсів, зменшення ризиків, а найголовніше — формування власних джерел фінансування інвестицій суб’єктів усіх форм господарювання на селі: великих, середніх і малих. 

Від редакції.Тенденцію до значного збільшення капіталовкладень у сільськогосподарське виробництво не можна не підтримувати. Нарешті є шанс активно розвивати не лише переробну промисловість, а й саме сільське господарство. Проте щоб успіх було закріплено, держава повинна активно втручатися в цей процес і надавати субсидії, а також дешеві кредити аграріям через державні банки. Юристи вважають, що конче необхідно для покращення інвестування у сільське господарство змінити законодавство у суміжних галузях, починаючи з послаблення валютного регулювання (що активно відбувається) і закінчуючи реформуванням системи забезпечення якості та безпеки продовольчих продуктів.