На переконання австрійського економіста Гюнтера Фелінгера, найбільше історичне досягнення України — укладена у 2016 році Угода про асоціацію та зону вільної торгівлі з Євросоюзом, яка уможливила важливі реформи у країні та заклала підвалини для інших. А двома роками раніше українці зробили найважливіший вибір — залишили «рускій мір» на користь приєднання до вільного світу.

Проте перспектива членства в ЄС досі залишається предметом бажання України. Г. Фелінгер, який має великий досвід роботи у Брюсселі, вважає: причина того, що воно ще не здійснилося, — вагання європейських партнерів та їхні страхи перед Росією — противницею європейської України. За його словами, перебування у буферній зоні між ЄС/НАТО та Росією становить ризики того, що з часом Україна може знову сповзти назад у «рускій мір». А тому Києву треба рішучіше діяти в напрямі реалізації сценарію «Європейська Україна».

Про це Гюнтер ФЕЛІНГЕР, спеціаліст з економічного консалтингу в країнах Західних Балкан та Україні, голова неурядової організації «Європейці та податкові реформи», засновник ініціативної групи «Австрійський комітет за європейську Україну» розповів  Укрінформу.

— Як ви оцінюєте проведені в Україні реформи за роки після Революції Гідності? Які з них ви хотіли б виокремити?

— Україна здійснила значний прогрес з 2014 року, покинула «рускій мір» і приєдналася до вільного світу. І це має найголовніше та найбільше значення.

Проте з 26 країн Центральної та Східної Європи, що лежать між ЄС, із 2004 року, коли він складався з 15 країн, і Росією реформаторський поступ України кращий лише за Білорусь, Вірменію та Азербайджан. Нікого не задовольнить 23-тє місце з 26, а тому, поза сумнівами, Україні треба бути більш амбітною.

Чому б вам просто не скопіювати економічні реформи Литви або податкову та валютну систему Болгарії чи антикорупційні реформи Грузії?

Україна — нормальна європейська країна, яка просто дуже пізно — 2014 року — розпочала європейські реформи та ще й перебуває в умовах війни. Але чому б не зробити так, як це вже зробили 22 інші успішні країни Центральної та Східної Європи? Вони досягли значного прогресу, а 13 уже стали членами ЄС. Просто копіюйте успіх і робіть це швидко, Україна вже втратила достатньо часу!

Найважливіші реформи було спрямовано на те, щоб із 2016 року запрацювала поглиблена і всеосяжна зона вільної торгівлі між Україною та ЄС. І це найбільше історичне досягнення вашої країни на сьогодні.

На другому місці за важливістю я б назвав земельну реформу та кінець мораторію. Але, на жаль, Україна не дозволила нам, європейцям, володіти землею в Україні, ніби ми небажані у країні. Мільйони українців працюють у ЄС і сотні тисяч мають нерухомість, але Україна не дозволяє нам, європейцям, робити те саме.

Прикро, що Україна не реформувала Податковий та Митний кодекси, валютну систему. І шкода, що імплементація поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС відбувається набагато повільніше, ніж потрібно.

— Чи змінилася на краще в Україні ситуація з веденням бізнесу європейцями? Де українській владі ще треба попрацювати, щоб поліпшити ситуацію?

— Так, порівняно із жахливим минулим часів Януковича бізнес-клімат істотно поліпшився, але багато чого ще потрібно зробити. Я б порадив 10 кроків:

1. Прив’язати гривню до євро, щоб припинити волатильність валюти.

2. Знизити корпоративний податок і податок на прибуток до 10% для всіх платників податків.

3. Повністю гармонізувати ПДВ з ЄС та приєднатися до Митного союзу ЄС на тих самих засадах, що й Туреччина.

4. Побудувати спільні пункти пропуску на кордоні з чотирма сусідами-членами ЄС.

5. Повністю лібералізувати енергетичний ринок, як обіцяно в Енергетичній хартії ЄС.

6. Приватизувати великі енергетичні та інфраструктурні компанії на 49%, як ми це зробили в Австрії.

7. Повністю відкрити ринок праці України в односторонньому порядку для ЄС.

8. Повністю відкрити цифровий земельний кадастр, ринок землі та отримання дозволів на будівництво для інвесторів з ЄС.

9. Приєднатися до єдиної європейської платіжної зони.

10. Повністю впровадити європейську політику щодо малого й середнього бізнесу та вивільнити підприємницький потенціал України, відмовившись від радянської ментальності нагляду та дозволивши підприємцям винаходити й упроваджувати інновації, що підніме Україну на європейський рівень завдяки їхнім ініціативам.

— Наскільки цікавий український ринок для австрійських бізнесменів? Де вбачаєте особливий потенціал для співпраці?

— Існує великий невикористаний потенціал у харчуванні, енергетиці, IT, туризмі, виробництві будівельних матеріалів та серед малих і середніх підприємств переробної галузі. Вбачаю великий потенціал у повній інтеграції промислових виробничих потужностей України в європейський виробничо-збутовий ланцюг в автомобільній, оборонній, аерокосмічній галузях промисловості, як і в багатьох інших. Але спочатку мають відбутися макрореформи, щоб усунути політичний та валютний ризики.

— Революція Гідності засвідчила чітке прагнення українців долучитися до спільного європейського проєкту. Та минуло вже вісім років, але перспективу членства в ЄС Україна так і не отримала. Україна повільно виконує своє євроінтеграційне домашнє завдання чи річ більше в ЄС та його країнах-членах?

— Тут провина лежить на європейських партнерах. ЄС надав статус потенційного кандидата в ЄС Чорногорії, Боснії і Герцеговині, Косові та іншим країнам Південно-Східної Європи 2003 року на саміті в Салоніках навіть ще до того, як Косово та Чорногорія стали незалежними країнами.

Причина цього — позиція європейської групи умиротворення, яку очолюють Париж і Рим, а також страх перед Росією в Австрії й Румунії та домінантне в Німеччині відчуття минулої провини за жахи Другої світової війни перед Росією. Та й російське лобі в ЄС, яке виступає проти майбутнього України в Євросоюзі, відіграє свою роль.

Незалежно від того, наскільки добре Україна проводитиме реформи, подолати ці перешкоди буде нелегко. На моє переконання, щоб Україна стала членом ЄС, знадобиться величезна підтримка США.

Україні треба буде здійснити заходи, які вражають, щоб показати світові, що ваша країна — це Європа. Один із таких кроків, просуванням якого я й займаюся, — Україні, на мою думку, треба ввести євро як національну валюту, як це успішно зробили 2002 року Чорногорія та Косово, щоб показати європейцям, яка європейська Україна.

Ви маєте пробитися в ЄС з допомогою євро, оскільки стандартний шлях, який пройшли Польща чи Хорватія, Україні відкривається не так легко. Якщо просто стояти і чекати запрошення, то, може, коли-небудь у цьому столітті вас все-таки запросять.

— У травні цього року було започатковано «Асоційоване тріо» — тристоронній формат посиленої співпраці України, Грузії та Молдови з європейської інтеграції. Чи вбачаєте в цьому форматі потенціал для сприяння швидшому приєднанню до ЄС цих його трьох асоційованих партнерів?

— Це була історична подія, оскільки вона ознаменувала фактично кінець «Східного партнерства» — невдалого місця стоянки для країн, які прагнуть стати членами ЄС. З огляду на присутність у Батумі президента Європейської ради Шарля Мішеля цей формат може отримати реальний імпульс, якщо всі три країни — Молдова, Грузія та Україна — приймуть євро як національну валюту, щоб показати свою повну готовність до майбутнього членства в ЄС.

Просто зустрічатися у цьому форматі буде недостатньо. Усім трьом потрібно спільно вибудовувати альянси, які сприяли б відкриттю ЄС для них. Варто створити передвступний альянс із шістьма країнами Західних Балкан та всіма іншими союзниками, які підтримують членство «тріо» в ЄС і НАТО.

— У жовтні Україна стала першою країною-нечленом ЄС, яка перейняла на себе головування у Стратегії Євросоюзу для Дунайського регіону. Чи може це головування поліпшити євроінтеграційні позиції Києва?

— Україна має використати цю історичну подію для просування себе в Європейський Союз та для трансформації Дунайської стратегії ЄС у Дунайсько-Дніпровську стратегію.

Знов-таки, Україні треба змінити свій митний кордон військового зразка з Польщею, Словаччиною, Румунією та Угорщиною, реформувавши його у щось на кшталт прикордонної інфраструктури ЄС на Балканах — під спільним управлінням з Frontex та з однією спільною будівлею для обох прикордонних держав.

Україні, як і Грузії, варто приєднатися до Ради регіонального співробітництва (RCC), де Молдова вже є повноправним членом і де всі Західні Балкани працюють разом із членами ЄС. Радив би Україні долучитися до Центральноєвропейської угоди про вільну торгівлю (CEFTA), де країни Західних Балкан та Молдова вже мають тісну торговельну співпрацю і щодня вчаться одне в одного.

Щодо України та Грузії, то вони взаємодіють лише у межах «Східного партнерства» ЄС та ГУАМ, і так Україна позбавляє себе можливостей формування міцніших зв’язків з усіма майбутніми союзниками з ЄС і НАТО.

— Маєте ще якісь інші поради, як Україна може переконати ЄС надати їй чітку перспективу членства та почати переговори про вступ?

— Україна має продемонструвати, що хоче бути частиною федерального Євросоюзу з усіма нашими інструментами, і найкращий спосіб це зробити — прийняти євро.

У Брюсселі, Берліні та Відні не хочуть до тих непорозумінь, які вони мають з Угорщиною та Польщею, отримати ще й проблеми далі на сході — в Україні.  Україна в ЄС буде дорого коштувати платникам податків Німеччини та Австрії, нідерландцям та шведам, які платять більшу частину бюджету ЄС. А тому, на мою думку, коли українські лідери називають Польщу взірцем для наслідування, шанси потрапити до ЄС зменшуються. Щоб стати бажаною в ЄС, Україна має бути найбільш радикальним проєвропейським ентузіастом-реформатором, інакше ви залишитеся буферною державою між
НАТО/ЄС та Росією. Якщо не зробити реальних кроків на користь сценарію «Європейська Україна», то з часом Україна просто знову сповзе назад у «рускій мір».

— Своєрідним покаранням українців за обраний євроінтеграційний курс стала розпочата Росією 2014 року збройна агресія проти України та подальша окупація частини її території. На вашу думку, чи була ефективною та достатньою реакція ЄС на цю першу з часів Другої світової війни силову зміну кордонів у Європі?

— Помилку було зроблено ще 2008-го, коли Україна та Грузія не отримали Плану дій щодо членства в НАТО на саміті в Бухаресті від європейських умиротворювачів на чолі з Німеччиною та Францією. І це призвело до воєн у Грузії 2008 року та в Україні 2014-го.

Євросоюз та європейці 2014 року мало що могли зробити інакше, адже США за президента Обами тоді самоусунулися, а в ЄС не було реальних засобів зупинити захоплення Криму та східного Донбасу. Але політично позиція Євросоюзу була і залишається дуже чіткою: ми ніколи не визнаємо анексію Криму, ми зберегли спільні санкції з 2014 року, і вони залишаться на довгострокову перспективу.

Чи могли б ми зреагувати краще? Щиро кажучи, з огляду на нашу слабку військову позицію щодо Росії та наявність розбіжностей у власних рядах думаю, що ми зробили все що могли у тих складних умовах.

У чому нас можна звинувачувати, то це в тому, що із 2017 року ми не запропонували Україні майбутнє у стилі Західної Німеччини та Кіпру — майбутнє в ЄС для України з частково окупованою територією.

— Кілька років тому активно обговорювали ідею розроблення плану масштабної фінансової допомоги Євросоюзу Україні, що не лише модернізувало б українську економіку, а й сприяло б у подальшому реінтеграції тимчасово окупованих Росією територій. Наскільки реальна поява нового «Плану Маршалла» для України?

— Я проти терміна «План Маршалла для України», оскільки це був унікальний американський інструмент після Другої світової війни, і нині цим терміном часто зловживають. Тепер ЄС багатий. До того ж, чому американські платники податків повинні нести витрати за європейську Україну, якщо вона хоче приєднатися до Європейського Союзу? Нинішній еквівалент «Плану Маршалла» — членство України в Євросоюзі.

Президент Зеленський у вересні цього року представив американським інвесторам оцінку, згідно з якою, вартість трансформації України до європейського рівня становить близько 277 мільярдів доларів. І це приблизно те, що Польща отримає від ЄС за період з 1990-го по 2030 рік. Маючи реальну перспективу членства в ЄС, Україна могла б отримати схожий рівень підтримки з боку ЄС, але не як додаткову програму, а просто як частину допомоги перед вступом та задля подальшої злагодженості з країнами-членами.

Тому зусилля України мають бути зосереджені на тому, як увійти в ЄС, а не як створити якісь окремі системи чи інструменти допомоги. Навіть якби ці інструменти вдалося створити, в чому я дуже сумніваюся, то вони просто закріпили б за Україною постійний буферний статус поза ЄС і з Росією поряд, а це дуже ризиковано.

Україні потрібен 40-річний план розвитку — «Україна-2060», як і чітка стратегія з приєднання до Європейського Союзу протягом 15 років після Майдану — 2029-го.

Василь КОРОТКИЙ,
Відень,
Укрінформ

(Надруковано зі скороченнями)