Володимир Голоднюк — батько Героя України, який навічно став воїном Небесної Сотні, Устима Голоднюка. Він також бував на Майдані. Коли ж від жахливих вибухів зброї російського агресора та дій терористських і сепаратистських найманців почала спалахувати й здригатися українська земля, він вирішив залишити чиновницьку службу і надавати допомогу захисникам України. Не приховує: синове ім’я часто підтримує його у волонтерській праці. За активність, дієвість у цій шляхетній і доброчинній справі Володимир Голоднюк навіть удостоївся недержавного ордена «Народний Герой України».

Штаб турботи

Під час Революції гідності скрізь створювали штаби національного спротиву. У Збаразькому районі, що на Тернопіллі, теж заснували таку координаційну структуру. Володимир Голоднюк твердить, що кілька разів від її імені їздив на столичний Майдан. До того ж під чужим прізвищем, бо був на той час держслужбовцем і вважав, що «списки протестувальників так чи інакше лягали десь на стіл певним службам». Потім сталося непоправне: поліг син Устим, який боровся у складі 38-ї сотні Самооборони Майдану. «Рабів до раю не пускають!» — останні його слова, які він написав на своїй сторінці в соцмережах.

Для тата загибель сина стала розпукою серця. Але навіть через гострий біль, великий смуток він збагнув: Устим кличе його до життєвої й громадської діяльності, вселяє в нього енергію, силу. Спочатку батько активно долучився до новоствореної громадської організації «Родина Небесної Сотні». Внутрішній ворог України — сепаратисти — ніяк не заспокоювався, і північний сусід дедалі активніше давав про себе знати. Росія окупувала український Крим, а там і розв’язала війну на сході. Українське військо потребувало допомоги. Народ одразу відгукнувся на його запити. Володимир Голоднюк на той час ще працював у райдержадміністрації.

Якось очільник району запитав його, чи не зміг би організувати допомогу для бійців АТО. Той погодився й добровільно залишив посаду. Зареєстрував неприбуткову волонтерську громадську організацію. Для її назви взяв уже звичну — «Штаб національного спротиву Збаразького району». А все тому, що волонтери орендували приміщення, де розташовувався майданівський однойменний штаб.

Волонтерська структура запрацювала на початку травня 2014 року. Головним завданням для себе визначила надання допомоги в екіпіруванні та забезпеченні всім необхідним жителів району, які добровільно чи у лавах мобілізованих пішли захищати українську землю від ворога. Спершу підтримали дев’ятьох бійців-краян, подбали передовсім про одяг і взуття для них, бронежилети. Уроки волонтерства Володимир Голоднюк брав у нині відомого Георгія Туки. Він розповів, що конче потрібно оборонцям рідної землі, показував, який на вигляд, скажімо, кевларовий шолом. Навіть поділився зі збаразькими волонтерами певною кількістю захисних головних уборів. Згодом організували рейди вздовж лінії фронту. Побували в Дебальцевому, Попасній, Щасті, Трьохізбенці, Кримському, інших гарячих точках. День Збройних сил України відсвяткували на нашому ще тоді 31-му блокпосту.

Від початку діяльності невеликий штаб зумів забезпечити амуніцією майже півтисячі учасників АТО. Крім того, тутешні волонтери безперервно дбають і про іншу матеріальну підтримку краян, які служать у зоні проведення АТО. Ідеться передовсім про маскувальні засоби, тепловізори, приціли нічного бачення, біноклі, тактичні окуляри, а також електрогенератори, пічки-«буржуйки», медикаменти, засоби гігієни й, безперечно, продукти харчування. За кошти людей доброї волі придбали три транспортних засоби, відремонтували чотири автомобілі та два БРДМ, які штаб підтримує й надає допомогу родинам поранених бійців, шпиталям.

Посильно допомагають волонтерам не лише місцеві жителі. Відгукуються та співпрацюють зі збаразькими волонтерами українці діаспори. Скажімо, Іван Данч із США, уродженець с. Стриївка Збаразького району, закуповує для наших армійців оптичне обладнання. Військовий одяг, бушлати, рукавиці, інше часто передає з Італії Олег Іващук, який також народився на Збаражчині. Українки створили в Німеччині волонтерську групу «Франкфуртський обоз» і вже півроку регулярно надсилають до штабу різні необхідні речі.

Приємно, що до волонтерських клопотів не байдужі й іноземці. Етнічний німець Штефан прочитав книжку з історії України й одразу вирішив зробити власний внесок у допомогу українським воїнам. На адресу збаразької волонтерської організації надіслав два пакунки з одягом і взуттям. Воістину, пожертвування від щирої душі, волонтерська діяльність, людська безкорисливість, кажучи словами народної мудрості, — настільки важлива поміч, як дощ у засуху.

Стіна слави

Подяки від бійців Володимир Голоднюк вважає «найвищою платнею за старання та працю» волонтерів. Учасники  АТО пишуть теплі слова подяки, заходять до штабу, розповідають про ратні справи.

Якось завітав сюди один із фронтовиків-краян і показав пластину, в яку влучили дві кулі. Завдяки такій допомозі земляків солдатові було врятовано життя. Майже тридцять осколків вп’ялися у бронежилет і шолом іншого воїна. Він також приніс їх волонтерам. Отак стали назбируватися воєнні раритети, серед яких не лише військове спорядження та осколки, гільзи, а й прапори з автографами бійців, натільні хрестики, ладанки, світлини, відеоматеріали. А ще активно стали дарувати на знак шани й вдячності за волонтерську діяльність шеврони з військових одностроїв із підписами. Нашивок назбиралося чимало, тож вирішили розмістити на видному місці. Так у приміщенні громадської організації й з’явилася «Стіна слави». Тут не полишають думки облаштувати експозицію з усіх цих унікальних речей і предметів, бо ж за кожним із них — солдатська доля, військова гідність і гордість та історія України.