Журналісти, які їхали автодорогою Київ — Ковель — Ягодин (більш відома як варшавка) до Олевська на представлення Президентом голови Житомирської облдерж­адміністрації, змогли на власні очі пересвідчитись, що павільйони майже всіх автобусних зупинок обабіч траси обмальовані однотипними написами.

Символічне покарання  за псування майна

Автошляховики вже втомилися повідомляти поліцію про чергові випадки псування зовнішнього вигляду ошатних будівель, перетворених вандалами в імпровізовані дошки оголошень із малозрозумілими закликами типу «Биопаспорт — штрих-код на лбу», «Анаста, конца света не будет!» тощо. Причому ця пошесть оминула хіба що віддалені населені пункти, бо на всіх головних дорогах області згадувані написи відновлюють за лічені дні після кожного позачергового фарбування павільйонів автобусних зупинок, кожне з яких коштує приблизно 4 тисячі гривень.

Поліцейські традиційно намагаються ігнорувати звернення автодорожників, надсилаючи відповіді на кшталт «проведеними заходами встановити осіб, причетних до протиправних діянь, не було змоги з причини відсутності свідків та очевидців». Звинувачувати правоохоронців у байдужості не варто, бо пошук невідомих, які розмалювали павільйон автобусної зупинки, — справа марудна і здебільшого безперспективна, а передбачене законом покарання для винуватців суто символічне.

За статтею 194 Кримінального кодексу України («Умисне знищення або пошкодження майна») передбачено: штраф у межах 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто максимум 850 гривень) або громадські роботи на строк від 120 до 240 годин, або виправні роботи щонайбільше 2 роки, або обмеження чи позбавлення волі на строк до 3 років. На перший погляд, начебто цілком достатній арсенал засобів впливу, щоб застерегти від слизької дороги необачного початківця-правопорушника і жорстко покарати вже серійного рецидивіста.

Насправді кримінальна відповідальність за статтею 194 настає виключно у разі заподіяння шкоди у великих розмірах, тобто на суму, яка у 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Отож нині межею кримінальної відповідальності є завдання збитків на понад 4250 гривень, що на кілька сотень перевищує вартість фарбування типового павільйону автобусної зупинки. Крім того, будь-який адвокат з легкістю доведе, що досить замалювати лише написи вандалів, з чим вимушений буде погодитися суд, бо будь-який сумнів має трактуватись на користь звинувачених.

Зрештою, навіть піймані на гарячому малювальники відбуваються суто адміністративною відповідальністю із мізерним штрафом і фактично не відшкодовують завданої шкоди, яку оцінюють у вартість відшкрябування невеликого за площею напису та оновлення лише забрудненої ділянки. Однак навіть нефахівцям зрозуміло, що підібрати абсолютно ідентичний колір не реально, тому насправді доводиться фарбувати весь павільйон або, у кращому разі, всю забруднену стінку.

Вихід — у чесній кваліфікації злочину

Можна зрозуміти і пробачити юного невігласа, який знічев’я пише на стіні павільйону в очікуванні автобуса «Тут був Вася», чи закоханого хлопця, якому легше освідчитись написом, ніж наживо. Для невизнаних художників нанесення графіті на паркани і фасади будинків — не схвалюваний суспільством метод самовираження і спроба зробити навколишній світ красивішим. Навіть у розлюченої дружини, яка б’є вікна у будинку коханки чоловіка, чи у борців за зелені газони, які крадькома пробивають шини припаркованим під багатоповерхівкою легковикам, є хоч якесь адекватне пояснення своїх протизаконних дій.

Однак у молодчиків, які їздять гуртом автомобілем, обпаскуджують написами всі побачені на своєму шляху павільйони автобусних зупинок, єдина мета — звичайнісінький вандалізм, тобто зловмисне нищення або пошкодження приватних чи суспільних об’єктів майна. Те саме можна сказати й про мотиви дій груп вандалів, які перетворюють на мотлох салони електричок, ріжуть сидіння у трамваях і тролейбусах, розбивають лавочки і скульптурні композиції у скверах і міських парках.

Навіть якщо поліція їх затримає, адекватного покарання для таких злочинців немає, бо за явної суспільної небезпечності організованих груп варварів єдина стаття кримінального кодексу, яку їм можна інкримінувати, — вже згадувана «Умисне знищення або пошкодження майна». Натомість у законодавстві багатьох пострадянських республік і навіть у деяких країнах демократичного Заходу передбачено відповідальність саме за вандалізм — свідоме і зловмисне псування майна на громадському транспорті або в інших громадських місцях. Кримінальне покарання за цей злочин настає незалежно від завданої матеріальної шкоди, а вчинення його групою осіб або з мотивів расової, національної, релігійної ненависті — це обставина, що обтяжує покарання, яка в більшості країн, де є стаття за вандалізм, передбачає вже не величезні штрафи чи тривалі громадські роботи, а виключно обмеження чи позбавлення волі.

Поліція  не панацея

Всезнаюча статистика стверджує, що в Житомирській області лише на автодорогах державного значення понад 540 павільйонів автобусних зупинок, щонайменше 80% яких обмальовані вже згадуваними однотипними написами. За найскромнішими підрахунками, лише в межах однієї області державі цим завдано збитків на 1,7 мільйона гривень.

Не варто забувати, що, за відомим висловом, театр починається з гардероба, а країна для автомандрівників — із порядку на дорогах. Під час підготовки України до проведення футбольного єврочемпіонату 2012 року на Житомирщині не лише капітально оновили міжнародні дороги Київ — Чоп і варшавку, а й збудували вздовж них ошатні павільйони автобусних зупинок, придорожні туалети, облаштували місця для короткого перепочинку подорожніх. Нині все це об’єкти активних дій вандалів.

Автошляховики, інформуючи поліцію про чергові збитки, не можуть навіть точно сказати, коли саме були понівечені написами придорожні споруди. За такої ситуації вкрай важко відшукати свідків подій, що трапилися не відомо якого дня і не відомо коли. Натомість у дорожніх служб, зобов’язаних звітувати про витрати бюджетних коштів, своя правда: мовляв, і раді, щоб на зупинках і в придорожніх туалетах щодня прибирали, заодно стежили за зовнішнім виглядом споруд, однак витрати на це не передбачено жодним кошторисом.

Отож болючу проблему варто розв’язувати одразу з двох кінців. Настав час потурбуватися, щоб хоча б на дорогах міжнародного значення був порядок на автобусних зупинках і в придорожніх туалетах. Для цього потрібні не надто великі суми. Не менш важливо, щоб у поліції з’явились дієві важелі впливу на вандалів, боротьба з якими нині нагадує безглузду битву Донкіхота з вітряками. Доречно нагадати, що йдеться не лише про обписані павільйони автобусних зупинок, бо, за визнанням правоохоронців, кількість правопорушень, що належить кваліфікувати як вандалізм, загалом у державі обчислюється щонайменше десятками тисяч.