ДОЛЯ

Близнюки стали академіками в різних країнах

Валентин ОБРАМБАЛЬСЬКИЙ,
Анатолій МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»

Улітку 1920 року в селі Татар-Копчак (Молдова) в сім’ї вчителів місцевої школи Харлампія Трифоновича та Олександри Спиридонівни Драганових народились близнюки — Борис і Гліб.

Вони добре пам’ятають свою сільську школу, довгий коридор якої прикрашали портрети видатних учених. Неподалік містилася дзвіниця, дзвони якої повідомляли про початок занять. Територія школи потопала в квітах, за якими доглядали старші Драганови.

Зустріч через роки: Борис Драгонов (ліворуч), Гліб Драган та Володимир Козинський. Фото Валентина ОБРАМБАЛЬСЬКОГО

Поки ще разом

Ще змалечку брати постійно проявляли інте?рес до математики. Саме цим було зумовлено рішення батьків переїхати до міста Бендери, аби діти мали змогу навчатися у відомому ліцеї фізико-математичного напряму ім. Штефана чел Маре. Тут близнята організували учнівський семінар з математики.

У 1939 році, коли Борис і Гліб закінчили ліцей з відмінними оцінками з усіх дисциплін, Бессарабію, за пактом Молотова-Ріббентропа, було приєднано до Радянського Союзу. Батьки сприйняли цю подію з радістю. У вересні 1940 року дванадцять здібних молодих випускників ліцею, в тому числі Борис і Гліб, стали студентами Одеського індустріального інституту. Пізніше більшість з них перебралися в Інститут інженерів морського флоту — один із найавторитетніших технічних закладів країни.

Якось червневої ночі 1941 року до батьківської хати заявилися люди у формі. Що то означало, сусідам пояснювати не треба було: старших Драганових заарештували. Батька відправили в Івдель (Сибір) на лісорозробки, матір — на поселення в Ханти-Мансійськ. В ту ніч з Бессарабії було депортовано близько 30 тисяч чоловік! Та її величність доля виявилася прихильною до дітей Драганових: в ніч арешту їх випадково не було вдома — Борис був в Одесі, а Гліб гостював у Комраті в бабусі,  і це врятувало юнаків від заслання. А ще за тиждень розпочалася війна, яка розлучила братів на багато-багато років.

Борис

У січні 1945 року Борис Драганов з відзнакою захистив дипломну роботу, про яку навіть написала «Правда» — головна газета СРСР, і отримав рекомендацію до аспірантури. Та спочатку юнак рік відпрацював конструктором на Одеському судноремонтному заводі, а вже потім був зарахований аспірантом кафедри парових машин Одеського інституту інженерів морського флоту.

Саме тут молодий вчений захистив кандидатську дисертацію. А незабаром новоспеченому кандидату наук запропонували посаду головного конструктора управління Дунайського судноплавства, яке обслуговувало закордонні судна.

Конструкторському бюро доводилось виконувати замовлення військово-морського флоту СРСР. Ця робота виявилася для Бориса Драганова прекрасною школою для вирішення практичних інженерних завдань і стала корисною в педагогічній і науковій діяльності, коли він став доцентом Київського сільськогосподарського інституту. З того часу майже шістдесят років учений віддав Національному університету біоресурсів і природокористування України.

— В глибині його знань не сумнівалися навіть на найвищому рівні: тринадцять років він очолював раду з навчальної літератури з теплотехніки Міністерства вищої освіти СРСР, — розповідає директор навчально-наукового інституту енергетики і автоматики НУБіП України Володимир Козирський. — Тривалий час він був членом президії ради з двигунів внутрішнього згорання, членом ради з теплових двигунів при Комітеті з науки і техніки Ради Міністрів колишнього Союзу, має понад 500 публікацій, з них 7 монографій, 38 підручників і навчальних посібників…

Професор Драганов — учасник багатьох міжнародних конференцій і симпозіумів у Японії, Фінляндії, Зімбабве, Туреччині, Угорщині та інших країнах. На одній з них, що проходила влітку 1985 року в Румунії, брати нарешті зустрілися. Вони сиділи поруч за столом президії і організатори їх плутали, настільки у свої тодішні шістдесят п’ять залишалися схожими.

У 1995 році професора Драганова обрано академіком Міжнародної академії холоду (Нідерланди), а ще за два роки — академіком Академії наук вищої школи України. Нині він продовжує плідно співпрацювати в галузі нетрадиційних джерел енергії і методів оптимізації енергетичних систем з вченими Берлінського технічного університету, Бухарестського політехнічного університету, Кубанського державного агротехнічного університету та інших вишів.

Він створив і керує кількома науковими школами, де на світ «народилися» два доктори і 16 кандидатів наук,  тому професор Драганов цілком виправдовує своє членство у трьох спеціалізованих вчених радах із захисту докторських дисертацій.

Як видатному вченому Борису Харламповичу присуджено довічну стипендію Президента України. Зараз він поєднує роботу професора кафедри теплоенергетики Національного університету біоресурсів і природокористування та провідного наукового співробітника Інституту технічної теплофізики НАН України.

А чи цікавився він долею брата? Чи питання власної кар’єри заглушали голос крові?

— Звісно, я шукав Гліба. І навіть дізнався, де він і що він, — ділиться сокровенним Борис Харлампович. — Та коли тобі у «компетентних органах» заявляють, щоб облишив цю справу, то за радянських часів не дуже ослухаєшся. Хоч у політиці й потепліло, але приклад батьків висів над головою дамокловим мечем. Та, дякуючи Богу, час прийшов — і ми зустрілися…

Гліб

Лінія долі Гліба Драганова, який опинився в Румунії, а тому і прізвище його в науковому світі звучить інакше — Драган, навдивовижу нагадує життєву стежку брата-близнюка. В 1946 році також з відзнакою закінчив електромеханічний факультет Тимішоарського політехнічного інституту, працював на виробництві.

Обіймаючи високі посади на промислових підприємствах, активно займався науковою діяльністю. У 1960-ті роки його запросили на викладацьку роботу до Бухарестського політехнічного університету, де він виріс до професора, академіка НАН Румунії. «Хрещений батько» багатьох докторів наук тривалий час працював деканом факультету енергетики політехнічного університету, завідував кафедрою електричних мереж.

Дуже плідна його дослідницька діяльність. Вчений опублікував 12 монографій, понад 200 статей, з них більше третини були надруковані в наукових журналах Німеччини, Франції, Англії, читає лекції в університетах Франції, Швейцарії, Канади та інших країн. За видатні наукові досягнення Гліба Драгана було обрано дійсним членом академій різних країн.

Професор Драган — почесний голова Академії наук в Нью-Йорку, нагороджений бронзовою медаллю Академії наук США ім. Альберта Ейнштейна, а його прізвище включене в світові каталоги. Зараз він, на відміну від брата-близнюка, вже на «пенсійних хлібах», але продовжує очолювати відділ технічних наук Академії наук Румунії. І має час приїхати в Україну, щоб поспілкуватися з Борисом та його сім’єю.

Гліб Харлампович дуже різнобічна людина: енергетик за фахом і покликанням, він володіє багатьма мовами, цікавиться мистецтвом та історією. Останніми роками цікавиться проблемою політичних репресій у Бессарабії в період сталінізму, адже ця трагедія торкнулася і його особисто.

— Батько завжди був далеким від політики, — згадує закордонний брат. — Його «провина» перед сталінським режимом була лише в тому, що він виділявся як прекрасний вчитель, а репресіям підлягали, як звичайно, кращі представники інтелігенції.

У 1949 році його відправили з табору на поселення в Казахстан, куди дозволили перебратися і мамі: після довгої перерви вони, на відміну від нас, знову були разом! А після реабілітації у 1956 році батьки повернулися в рідні краї, де і продовжили вчителювати, до чого, попри всі життєві випробування, і прагнули. До речі, перший російсько-молдавський підручник для початкових шкіл Молдавії вийшов з-під пера нашого тата, щоправда, у співавторстві...

І на десятому десятку своїх років брати Борис та Гліб, дуже схожі зовні та за життєвими інтересами, залишаючись, як завжди, енергійними, творчо працюють у царині енергетики, до якої і зараз лежать і серце, і душа…