Написати ці роздуми автора надихнула недавня стаття в «УК» «Бюджет просить допомоги». У ній зокрема йдеться про те, що секвестр державного бюджету за дев’ять місяців цього року може стати реалією. Фахівець Міністерства фінансів застерігала: «Якщо немає необхідних надходжень, то треба секвеструвати бюджет, проте держава повинна чесно сказати пересічним громадянам, які видатки будуть скорочені». А далі аналітики та експерти взялися роздавати поради, від яких пересічному українцеві не холодно й не жарко. 

Українська фармацевтична індустрія — чи не єдина галузь країни, яка практично повністю гармонізувала законодавство у сфері виробництва ліків із нормами Європейського Союзу. 

У  країнах, де дбають про свою незалежність, обов’язково постає питання створення новітніх технологій, підвищення енергоефективності, що, безперечно, є найсуттєвішими складовими національної безпеки. Це добре розуміють і державні діячі, й політики, і науковці. Тож одним із пріоритетних своїх завдань такі провідні наукові установи України, як Інститут електродинаміки НАН України, Київський та Харківський національні технічні університети «КПІ» та «ХПІ», визначили поліпшення якості електричної енергії та підвищення точності її обліку, що є безсумнівним козирем у гарантуванні енергетичної безпеки України.

Коли у квітні 1986 року «мирний атом» вирвався з-під контролю людини, вчені швидше за всіх зрозуміли, що закриванням кватирок та витиранням пилу в помешканнях, як тоді рекомендувало медичне міністерство, не врятуватися. Чорнобильська катастрофа на століття визначила екологічну долю нації. На жаль, влада не передбачила належним чином наслідків цієї жахливої події, майже всю увагу зосередивши на упокоренні залишків зруйнованої АЕС. Тим часом науковці Інституту фізики НАН України у тісній співпраці з колегами харківського Інституту монокристалів ще в перші місяці після аварії розробили і впровадили в медичну практику методику рідкокристалічної термографії. Саме вона стала простим і надійним засобом експрес-діагностики здоров’я ліквідаторів аварії на ЧАЕС. 

Для більшості іногородніх студентів гуртожиток — це другий  дім. Але чи завжди умови проживання в цьому домі відповідають потребам молоді? Адже, ніде правди діти, й досі не у всіх навчальних закладах належно дбають про те, як студенти відпочинуть, підготуються до наступних занять, про побут мешканців гуртожитків. Створити умови не тільки для якісного навчання молоді, а й комфортного проживання — таке завдання поставили перед собою в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини  

Учасник 5-ї антарктичної експедиції — про меню та побут, роботу і відпочинок антарктичних зимувальників на станції «Академік Вернадський».

— Сергію Олександровичу, чи правда, що їсти українським полярникам через обмеження бюджету доводиться пінгвінів? Жарт, звичайно.

— Зрозуміло, жарт! Адже ви, Олеже, чудово знаєте, що нині в Антарктиді заборонено навіть турбувати тварин, а тим більше збирати і вивозити зразки антарктичної фауни. Хіба що наукові: для музею, державної наукової колекції тощо. Вся наука будується на прижиттєвому вивченні об’єктів! 

На волю, на простори Дикого поля, далі від метушливого міста і повсякденних клопотів! З цим непереборним бажанням і сподіваннями дива, незважаючи на мінливу похмуру погоду, тисячі харків’ян, жителів райцентрів і сіл Харківської та навколишніх областей автобусами та власним транспортом вирушали ще зранку на Печенізьке поле, де вдванадцяте проходив традиційний етнічний фестиваль Слобожанщини. Щоправда, правічна земля скіфів та сарматів на берегових схилах величного водосховища аж ніяк не нагадувала безлюдне Дике поле, а очікувала своїх гостей десятками впорядкованих фестивальних майданчиків, ігровою галявиною, зоомістечком, містом майстрів.
 

…Усе літо художник відбілював віск, потім додавав пігменти, розтоплював каніфоль — так власноруч створював фарби. У Леонардо да Вінчі також описані рецепти живописної алхімії, але в українського майстра нашої епохи були ще співучасники творчої містерії — фізики, які науковими знахідками допомогли у створенні панно, що прикрасило їхній столичний науково-дослідний інститут. Вони винайшли електропалітру й електропензлі, які тільки й були придатні для нової живописної техніки, що її застосовував майстер. Невідомо, чи запатентували вони ті унікальні інструменти, а ось художник, завершивши через п’ять років складну і єдину в такій техніці роботу, так і не запатентував свій винахід. Може тому, що часто даровано йому такі осяяння і його шлях у мистецтві постійно супроводжують відкриття.  

Робота українців за міжнародними та національною антарктичними програмами — яскравий приклад дієвості приказки «хто не хоче — шукає причини, хто хоче — шукає можливості».

Створюючи 20 років тому Національний антарктичний науковий центр, незалежна Україна мала лише досвідчені наукові кадри та жагуче прагнення вступу до Антарктичного клубу. Погано було з коштами, обладнанням, а ще гірше — з наявністю, точніше — браком власної антарктичної станції. 

Попри значну кількість вищих навчальних закладів у країні, українські компанії мають неабиякі проблеми з добором кваліфікованого персоналу. Тому намагаються шукати «своїх» майбутніх працівників уже на студентській лаві, пропонуючи їм проходити практику на своїх виробництвах. Особливо потерпають від невідповідності навчальних програм запитам сьогоднішнього ринкового життя унікальні виробництва, які не мають аналогів у країні. Серед них — «Індар», фармацевтичне підприємство, яке належить державі та виробляє лікарські засоби. Цей складний, сучасний, високотехнологічний комплекс, спроектований відповідно до європейських вимог. І єдине в Україні та одне із небагатьох у світі підприємство з повним циклом виробництва препаратів інсулінів — від субстанції до готових лікарських форм.