Написати ці роздуми автора надихнула недавня стаття в «УК» «Бюджет просить допомоги». У ній зокрема йдеться про те, що секвестр державного бюджету за дев’ять місяців цього року може стати реалією. Фахівець Міністерства фінансів застерігала: «Якщо немає необхідних надходжень, то треба секвеструвати бюджет, проте держава повинна чесно сказати пересічним громадянам, які видатки будуть скорочені». А далі аналітики та експерти взялися роздавати поради, від яких пересічному українцеві не холодно й не жарко. 

Від 14 липня не лише Україна, а і Євросоюз занепокоєні діями північного сусіда, покликаними «полюбити переваги» Митного союзу. Хто при цьому постраждає більше? — запитання риторичне, оскільки, завважують експерти, продовження митної війни боляче позначиться й на Білокам’яній.   

Чи багато японців знають про куточок Кіото в столиці України? Фото Укрiнформу

Потрібні агресивні менеджери

Якщо бюджет укотре просить допомоги, а Росія теж не вперше грає м’язами, очевидно, увагу слід звертати на ті галузі економіки, які потребують не значних капіталовкладень, а передовсім агресивних менеджерів. В Україні до таких належить туристська індустрія, на величезний й донині належно не затребуваний потенціал якої не втомлюються вказувати вітчизняні та іноземні експерти. Чи не тому конкурси у виші на туристські спеціальності впродовж останніх років одні з найвищих у державі, а туристський напрям недавно названо найпопулярнішим видом бізнесу в Україні? Станом на 9 липня від початку року в державі зареєстровано 1054 турфірми.

Але що маємо? Чи знає пересічний читач, скільки туристів щороку відвідують зону відчуження Чорнобильської АЕС, яка ввійшла до п’яти найекстремальніших світових див? Не більше восьми тисяч. Для порівняння: Білгород-Дністровську фортецю — понад 200 тисяч.   

Столиця держави, яку на всіх рівнях позиціонували як майбутню туристську Мекку України, так нею і не стала. В іноземних та вітчизняних туристів  найбільшу популярність мають Львів (65%) та Одеса (38%). А хіба може бути інакше, якщо Київ не має бодай спеціалізованого туристського сайту, а туристські інформаційні центри, на які іноді натрапить мандрівник, також не потішать його послугами. А пам’ятки історії, культури, архітектури, містобудування, що волають по допомогу?

Білгород-Дністровська фортеця приймає до 200 тисяч туристів на рік. Фото з сайту ua-travelling.com

А віз із програмою й нині…

Прикро, проте наразі на державні заходи чекати не доводиться. Підстави стверджувати це маю право, оскільки жоден із членів профільного парламентського комітету не відповів авторові на запитання: «Як ви ставитеся до того, що вже кілька років поспіль Україна не має Програми розвитку туризму, внаслідок чого державний та місцеві бюджети щороку недоотримують десятки мільярдів гривень?» та на безліч інших.

Мовчить і Рада національної безпеки та оборони, до якої також звертався через її сторінку в соцмережі. Не бачить серед своїх пріоритетів цю тематику Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, з директором якого спілкувався нещодавно. Не відповідають й інші посадовці.  

На Програму розвитку туризму, за розробку якої відповідальне Державне агентство з туризму та курортів, не перший рік чекають не лише представники органів місцевої влади та майже 10 тисяч туроператорів і турагентів, а й  інші інституції: музеї  і театри, заводи і фабрики, військові частини і фермерські господарства, навчальні заклади і національно-культурні товариства. Однак навіть з її концепцією, створити яку запрошували іноземних фахівців (певне, тому, що кадри для цієї галузі в Україні готують всього лише… 130 вишів), навіть туристський загал не ознайомлено.

Тому більш ніж дивною видається озвучена нещодавно віце-прем’єр-міністром Олександром Вілкулом інформація про те, що до 2022 року  кількість робочих місць у туризмі має збільшитися в 2,5 раза (до 1 мільйона). З якого дива? Що для цього роблять? Чи посадовця вкотре підставили підлеглі? 

За такого становища, як на мене, чи не все нині залежить від доброї волі регіональних керівників — областей, районів, міст, селищ міського типу, сіл. А також від директорів великих промислових і агропідприємств та фірм, керівників наукових установ, очільників музеїв та командирів військових частин, голів національних громад та неприбуткових організацій тощо. 

Від міністра курортів і туризму АРК Олександра Лієва почув, що очолюване ним відомство для промоції Криму відкрило 24 представництва в Росії, Азербайджані, ФРН, Австрії, Латвії. Отже, знайти засоби — не проблема. Чому їх не шукає Держтуризмкурортів — питання риторичне. 

Тішить те, що в деяких регіонах намагаються «не підмінювати патріотизмом науку». Зокрема Житомирська облдержадміністрація і Білогірська райдержадміністрація (Крим) звернулися до науковців Київського національного університету імені Тараса Шевченка з проханнями розробити програми розвитку туристсько-рекреаційної індустрії цих територій та здійснювати їх науково-методичний супровід. Міністерство курортів і туризму АРК також запропонувало цим фахівцям розробити методики впровадження в автономії допоміжних рахунків туризму. Зацікавлені в дієвій співпраці зі столичними туризмологами й чимало інших владних структур і  громадських організацій автономії.

Хто знатиме про ювілей Кобзаря

Наступного року Україна святкуватиме 200-ліття від дня народження Кобзаря. Цю подію, без перебільшення, можна порівняти з торішнім Євро. Звісно, за умови, що влада на місцях підготується комплексно, системно та різнопланово із залученням вітчизняних науковців. 

Часу до врочистостей залишається небагато. Але, побувавши нещодавно на Канівщині, яка має прийняти на себе головний «удар», пересвідчився, що робиться все як завжди — тобто майже нічого. Хіба що оживилася робота на колишній турбазі, яка, за чутками, — власність відомого музиканта і співака. Проте аби цей та інші заклади розміщення бодай упродовж кількох днів мали мінімальну завантаженість, приїжджих повинна затримати в місті та околицях насичена культурно-розважальна програма. А її на сайті міськради знайти не пощастило. 

«Шевченків гай» засмутив порожніми горілчаними пляшками, місцева людність (передовсім молодь) — матюками. Центр Канева — жахливою подобою базару, а крамниці — пахощами, далекими від парфумних.

Тим часом віддати шану цій даті планують наші закордонні співвітчизники. Для них Шевченко — постать знакова і свята. Тож за належної підготовки, передовсім ефективної рекламної кампанії, яка передбачає й завчасне інформування про програму заходів, можна було б сподіватися на приплив в Україну десятків тисяч туристів. І не лише українців: культурно-пізнавальний туризм визнано експертами Всесвітньої туристської організації (ВТО) третім за популярністю в цьому столітті. Тож знайшли б іноземці на Канівщині своїх: ірландці та англійці — поетесу та перекладача Віру Річ, поховану, за заповітом, неподалік Тарасової могили; грузини — праправнука царя Імеретії Соломона I Акакія Церетелі, ім’ям якого названо вулицю та спеціалізовану школу № 6; євреї — численні пам’ятки далекої та не дуже історії (синагога і лазня-міква, єврейський цвинтар і меморіальний комплекс у Берестовецькому яру тощо).

Апробовано практикою 

Ювілей ювілеєм, проте життя триватиме і потому. І, аби потенційний турист  віддав перевагу мандрівкам Україною, держава має дбати про це повсякчас і відповідно до вимог сьогодення. Лише за активної участі науковців, практиків і належного ставлення центральної і місцевої влади можна сподіватися на перетворення туристсько-рекреаційної галузі на потужний локомотив вітчизняної економіки. Саме науковці підкажуть, де — за відсутності (або мінімумі) затрат — можна заробити гроші. Це і ненасичений донині сувенірний ринок, і аудіо- та відеоподорожі музеями, і екскурсії на військові кораблі та суходільні об’єкти, і гастрономічний туризм, і пригодницький —  йому експерти ВТО вручили друге місце в рейтингу найпопулярніших у цьому столітті, і круїзний (перше місце, за прогнозами ВТО), і багато іншого — цікавого й уже апробованого за кордоном.     

Допоки доводиться вислуховувати від відпочивальників нарікання на занадто дорогий сервіс за неналежної його якості (у кримському Новому Світі зокрема за відвідання місць громадського користування правлять чотири гривні з людини). І на брак різноманітної загальнодоступної і сконцентрованої в одному місці (на сайті чи порталі) інформації не лише про туристські та рекреаційні принади, а й про стан відповідної інфраструктури (заклади розміщення і харчування, індустрію розваг, оренду автомобілів та інших засобів пересування, сувенірний ринок тощо). І цьогорічні кримські рекорди щодо кількості туристів із Росії — не заслуга місцевої влади. Росіяни опинилися на півострові через кусючі ціни на власних чорноморських курортах.

 

Ігор ВИННИЧЕНКО, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка  
для «Урядового кур’єра» 

ГАМАНЕЦЬ

Де взяти гроші

Якщо говорити про джерела фінансування програм перетворення територій та пам’яток на популярні об’єкти, то їх чимало. Зокрема частину з них можна відреставрувати за рахунок грантів європейських фондів, адже вони належать спільній спадщині (українській та польській, німецькій, італійській тощо). Кілька років тому львівська влада отримала від поляків п’ять мільйонів гривень на реалізацію проекту «Спільна спадщина». Ініціативні та креативні «ризикують» отримати допомогу і від вітчизняного уряду за умови участі в щорічному Всеукраїнському конкурсі проектів та програм розвитку місцевого самоврядування (упродовж 2010—2012 років державою було виділено на це майже 80 мільйонів гривень). Цього року, приміром, Тернопільщина представила на конкурс проекти створення туристсько-музейного комплексу «Лемківське село» (Монастириський район) та кімнати-музею основоположника барокової скульптури Іоанна-Георга Пінзеля в Бучачі.