Переможці ХІІІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика вселяють оптимізм за майбутнє нашої країни. 

Крим улітку — це не лише море, а й зелений туризм, поштовхом для розвитку якого слугують найкрасивіші та найцікавіші місця півострова. Саме тому у жителів невеличкого села Тургенівка, що в Бахчисарайському районі, виникла ідея організувати фестиваль «Гірська лаванда»  на честь дуже корисної квітки. Адже саме біля їхніх  домівок розкинулося найбільше в Європі та друге у світі лавандове поле. Воно має площу 120 гектарів і лише трохи поступається відомому канадському.

 «Ми вирішили підтримати ідею у рамках проекту міжнародного фонду ПРООН «Сталий розвиток сільських територій». Оскільки розуміємо, що фестиваль може стати поштовхом для вдалого розвитку зеленого туризму в цій місцині», — розповіла Тетяна Головко, представниця громадської організації «Український дім», яка активно долучилася до підготовки заходу. При цьому вона підкреслила, що свято стало можливим завдяки надзвичайній згуртованості та активності сільської громади у бажанні розвивати свою маленьку батьківщину. 

Інтернет-галузь в Україні розвивається значно швидшими темпами, ніж інші сфери економіки. Але існуючі законодавчі умови, в тому числі податкове законодавство, часто обмежують розвиток сфери інформаційних технологій. Про це під час недавнього засідання медіа-клубу «На власний погляд» заявив журналістам голова Комітету Верховної Ради з питань інформатизації та інформаційних технологій Валерій Омельченко. 

Національний університет «Острозька академія» за рейтингами останніх років входить у десятку найкращих вишів країни. Зокрема торік заклад посів друге місце серед класичних університетів за високі досягнення в науково-дослідницькій роботі. У 2010 році отримав повне індивідуальне членство у Європейській асоціації університетів (ЄУА).

Острозька академія стала тим місцем, де студенти не просто отримують якісну професійну освіту, а виховуються на засадах високої духовності, християнської моралі. Про критерії, за якими виш здобуває визнання в середовищі абітурієнтів, роботодавців, владних структур, за кордоном, наша розмова з ректором Героєм України Ігорем ПАСІЧНИКОМ. 

Випадок з масовим отруєнням дітей сальмонельозом в київському дитячому садочку став черговим нагадуванням про небезпеку, що підстерігає кожного з нас і про яку ми часто забуваємо.

— Щоліта в кожній країні зростає частота виникнення кишкових інфекцій. Але цьогоріч, у порівнянні з минулим роком, в Україні почастішали спалахи кишкових інфекцій в організованих колективах, зокрема в дитячих садках. З початку поточного року в Україні зафіксували 14 спалахів захворювання на гострі кишкові інфекції, внаслідок яких постраждала 221 особа, в тому числі 101 дитина. Основна причина виникнення інфекцій в організованих колективах — елементарне порушення санітарного законодавства, — повідомив заступник голови Державної санітарно-епідеміологічної служби Олександр Кравчук. 

Молодий, енергійний, комунікабельний та інтелігентно-іронічний Дмитро Озєрков геть не відповідає традиційним уявленням про музейного працівника. Можливо, тому 36-річний кандидат наук, історик мистецтва й очолює наймолодший підрозділ Ермітажу — відділення сучасного мистецтва та курирує проект «Ермітаж 20—21». Часом на його адресу лунають звинувачення в порушенні канонів одного з найбільших музеїв світу, адже за ініціативи куратора сучасного мистецтва пройшли, либонь, найпровокаційніші виставки.

Втім, на експозиції, організовані Дмитром Озєрковим, йде глядач. З 2007 року в межах проекту «Ермітаж 20—21» відбулося понад два десятки виставок, під час яких прозвучали такі імена, як Ентоні Гормлі, Аніш Капур, Сантьяго Калатрава, брати Чепмени. 

Зібрання прадавніх експонатів під такою назвою вперше потрапило за кордон — у місто Бонн. Ідея виставки виникла в учасників спільних українсько-німецьких археологічних робіт та наукових досліджень — щоб унікальні знахідки їхніх колег-попередників засвідчили німцям переплетення двох культур, злиття східної й західної цивілізацій на одній території України.

Їхня батьківщина у просторах часу — солідний відрізок від V століття до н. е. до V століття н. е. Там, де вони тоді «народилися» чи якось опинилися, — нині територія України: її південь і Крим. 

Церемонія приймання-передачі цієї літератури, яка належала колись бібліотеці Інституту цукрової промисловості в Берліні, а через Другу світову війну змінила свою прописку й перебувала у фондах бібліотеки «Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості», днями відбулася за ініціативи Міністерства культури України й за участі української та німецької сторін у Національній парламентській бібліотеці України.  
Кілька книжок із 713-ти, які змогли побачити журналісти на стенді, видані у 1907—1933 роках і були актуальними новинками саме тоді. Нині ці галузеві посібники мають насамперед історичну цінність, бо, як стверджують українські науковці і фахівці з цукрової промисловості, вже застаріли.

Погодьтесь, коли буваємо в ролі пацієнтів клінік, нерідко нарікаємо на те, що лікують не людину, а лише  окремі частини тіла, де виявили хворобу. Як реагує на це організм, чим  це обернеться в майбутньому? Відповідь найчастіше: «якось воно буде».
Подумалось про це на зустрічі представників Міністерства оборони із журналістами, присвяченій реформуванню військової медицини. Тема звучала тривожно: «Чи вдасться зберегти військову медицину в Україні»? Однак виступи посадовців були оптимістичні. Зокрема, заступник міністра  Артуро Бабенко зазначив, що лікарі в погонах обслуговують більше мільйона громадян, бо їхніми послугами користуються й члени сімей військовослужбовців,  ветерани, а також пацієнти, які самі оплачують  лікування. 

Неймовірно, але факт. Рівно вісім десятиріч тому, коли в Україні лютував страшний голод і люди думали насамперед про хліб насущний, відбулася перша вистава ентузіастів театральної сцени. Навіть страшні смертельні жорна не могли перемолоти нестримне бажання і потяг шанувальників Мельпомени до піднесеного, духовного. 

Ніхто і ніколи не скаже, як почувалися самодіяльні артисти, коли вперше зібралися на репетицію. Можна лише здогадуватися, як жилося в той жахливий 1933-ій. Проте саме їм судилося започаткувати історію театрального закладу, про який добре знають не тільки на Сумщині, а й далеко за її межами.