Перед ювілейним концертом художній керівник Раду Поклітару не захотів ділитися проблемами функціонування театру, він налаштовував журналістів на «художню подію для дорослих глядачів». Зрозуміло, моїх колег непокоїла й доля помешкання, яке стало рідним для 374 працівників театру. З’ясувалося, можна не турбуватися лише про наступні три роки: саме на такий термін продовжено оренду приміщення на Контрактовій площі.  Його, завдяки втручанню громадськості, вдалося відстояти від «наїздів» комерсантів, які поклали око на  історичну будівлю. Керівники трупи повідомили, що через фінансові труднощі прем’єр до Нового року не буде. Водночас колектив готується до втілення у травні синтетичного проекту за участю хору, вокалістів та балету. Заплановано виступи театру в Естонії та Японії. Але, як сказав Р. Поклітару: «Наша фішка — це творчі поїздки містами України».

Потримати в руках унікальні книги, яким понад п’ять століть, вдається далеко не кожному. Щоб отримати доступ до оригіналів видань, потрібен спеціальний дозвіл. Адже ці книги — музейні експонати.

— Згідно з нашими правилами, книги, надруковані до 1800 року, а також особливо цінні видання XIX століття ми видаємо лише за листом з організації або навчального закладу, де вказують тему і мету роботи науковця, — розповідає завідувач відділу стародрукованих та рідкісних книг Національної історичної бібліотеки Ніна Хівренко. Але, за словами фахівців, інтерес до історичної літератури існує не тільки серед науковців.

Його голос завжди можна впізнати за особливим тембром. Тож недаремно в 1999 і 2000 роках на Міжнародному фестивалі «Світ музики» в Італії співак став володарем Гран-прі й диплома «За голос унікальної краси». У репертуарі Олександра Василенка — понад 1000 творів. Це арії з опер та оперет, романси, джазові композиції. І, звичайно, українські пісні. Нинішній рік ювілейний для артиста: відзначив 60-річчя і  35-річчя своєї творчої праці. 

Львівська опера, на сцені якої понад століття тому дебютувала наша славетна Соломія Крушельницька і з якої розпочалося її тріумфальне сходження до вершин світового оперного мистецтва, дочекалася фестивалю. Він не лише надійно прописався у Львові, місті з давніми культурно-мистецькими традиціями, а й зміг утриматися на плаву навіть у найскладніші кризові періоди. Окрім фестивалю, Львівська опера проводить конкурс оперних співаків, і львів’яни сподіваються, що в його біографії теж не буде перерв. 

— Я  радий сповістити, що в цьому залі присутній наш видатний земляк Євген Федорович Станкович, — сказав у переповненому залі голова Закарпатського осередку Національної спілки композиторів  Віктор Теличко. — Особливістю цього концерту є те, що всі твори славетного композитора звучать у виконанні закарпатських музикантів. Кольори саме цієї землі Євген Федорович увібрав з дитинства, її мелодику використовує в творчості дотепер.

Своєрідним зізнанням земляків у любові до Євгена Станковича, якому у вересні виповнилося  сімдесят, розпочався заключний концерт XII фестивалю «Музичне сузір’я Закарпаття» в Ужгороді.

 Четвертий він — у ранзі міжнародного. А загалом заснований ще 1962 року, тож нині святкує півстолітній ювілей, який збігся цього року ще з двома рідними для нього датами: 170-річчям з дня народження корифея української класичної музики Миколи Віталійовича Лисенка та 100-річчям від дня смерті цього визначного композитора.

У столичному Будинку кіно про  творчість українського кінооператора і кінорежисера Олексія Мішуріна згадували, зокрема, актриси Лідія Чащина й Раїса Недашківська, голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач, кінознавець Валентина Слободян,  а також дочка Марія Левишоріна, знана як драматург Марія Ладо (вистава за її п’єсою «Дуже проста історія» йде як на сцені столичного Молодого театру, так і  багатьох російських і зарубіжних театрів. — Л. Б.). 

«Так, якось ми знайшли туго набиту листами сумку…» Саме з цього епізоду в романі Веніаміна Каверіна «Два капітани» розпочинається перше знайомство ще малого Сані Григор’єва з полярною експедицією капітана Івана Татаринова, сліди якої він потім наполегливо шукав у юному та зрілому віці. Як відомо, одним із прототипів полярника став уродженець рибальського хутора Крива Коса (нині селище Сєдове в Донецькій області) Георгій Сєдов. Життєвим шляхом свого земляка Віктор Бесчастний почав цікавитися ще змалку, а згодом усіх зібраних матеріалів вистачило на кілька науково-популярних книжок про першопрохідця полярних широт. 

На 90-й день народження, 12 листопада, Київському національному музею російського мистецтва присвятили вітальні слова глави держав. Президент України Віктор Янукович зазначив, що він — «один із найвідоміших мистецьких осередків — став авторитетним культурно-науковим центром, де зберігаються не тільки унікальні твори, а й звичаї та традиції, закладені родинами відомих українських меценатів і колекціонерів». Президент Росії Володимир Путін наголосив: «Знайомство з його постійною експозицією, численними виставками дає прекрасну можливість згадати про духовну спорідненість, яка нас об’єднує».

Директор музею Юрій Вакуленко зауважив, що цей заклад у київському будинку, який «був родинним, а потім став музейним», «залишається могутнім непохитним островом духовної культури і нині, у досить складний час». 

Уперше фестиваль козацької пісні «Байда» провели 2001 року в Тернополі. Нагадаю, що Байдою козаки називали Дмитра Вишневецького — засновника Запорозької Січі, уродженця містечка Вишнівець, що нині у Збаразькому районі на Тернопіллі. Загалом Тернопільщина виколихала і Северина Наливайка, й Нестора Морозенка. До речі, хоробрий воїн, освічений дипломат та організатор повстанських загонів на Поділлі 1648 року полковник Морозенко і смерть прийняв на своїй рідній землі — під містом Збараж. Безстрашного Максима Кривоноса пам’ятають мури замків у Кременці та Збаражі, а легендарного гетьмана Михайла Дорошенка — Підгаєччина. Навіть  ці кілька історичних фактів засвідчують, що фестиваль «Байда» має відбуватися не деінде, а саме на Тернопіллі. Цікаво, що ареною його проведення ставав не лише обласний центр, а й Вишнівець, Збараж, Зборів.