Кажуть, на вернісажах і в картинних галереях колекціонери поводяться зовсім не так, як інші відвідувачі: біля полотен, які їх зовсім не цікавлять, затримуються, а повз уподобані проходять, зупинившись на мить чи й взагалі ковзнувши поглядом по них здалеку. Таке маскування істинних відчуттів зокрема пов’язане із нюансами придбання мистецьких творів і навіть таємницею майбутнього володіння ними.

Може, ще якимись особливими рисами виокремлюються саме ті вітчизняні й зарубіжні колекціонери, котрі поповнили свої приватні збірки живописом і графікою народного художника України Володимира Слєпченка, чия ювілейна виставка «Пам’ятай, що живеш!» експонується з 13 по 30 листопада у п’яти залах Національного музею Тараса Шевченка. 

Багато років доктор медичних наук Петро Сокур збирає свою колекцію. Підбір експонатів на перший погляд видається дивним і випадковим: систему, якою так пишаються справжні колекціонери, тут знайти складно. Монети, значки, пружини, вигнуті шматки дроту, пластмасові фішки, металеві кульки… В колекції науковця таких предметів не один десяток, але це його не тішить. За кожним експонатом стоїть драматична історія, адже всі вони вилучені з дихальних шляхів пацієнтів.
Дворічний Сергійко плаче. Боїться, пояснює мама. Йому вже так багато процедур і уколів зробили, що він лякається будь-якого незнайомого предмета. Під загальним наркозом малюкові видалили шматочки волоського горіха, що потрапили до бронхів. 

Стикаючись із жахливими свідченнями страхітливого винищення українських селян голодом, мимоволі замислюєшся: чому народ, який у роки громадянської війни відчайдушно протистояв численним окупантам, фактично без спротиву вимирав в оточених військами селах? Не менш болюче запитання: чому червоноармійці не відмовлялися виконувати злочинні накази, а розстрілювали доведених голодом до божевілля людей із кулеметів? Тим більше, що СРСР тоді ще не пережив переломного для свідомості громадян сталінської імперії великого терору, до 75-річчя якого нині виходять численні історичні дослідження.

Якось в автобусі випадково почула розмову двох школярів років десяти. Один із них розповідав, що дивився вчора по телевізору. «Справжній фільм жахів. Школярі, трохи старші за нас, поїхали відпочивати за місто і зупинилися переночувати в покинутому будинку з привидами. А вночі привиди їх усіх повбивали: одну дівчину задушили, другу — налякали до смерті, а хлопчину взагалі розрізали на шматки! Кров, нутрощі… я навіть інколи очі заплющував. Наснилося, що одним із тих школярів був я сам, — круто! Правда, прокинувся від власного крику і налякав батьків. Але їм сказав, що мені наснилася… контрольна з математики». Другий хлопчина уважно й зацікавлено слухав, а потім запитав назву фільму і сказав, що обов’язково знайде його в Інтернеті й подивиться. Мене ж найбільше цікавило, де були батьки хлопчика і чому дозволили йому дивитися фільм.

 Як уберегти  неповнолітніх від шкідливої інформації, що може зашкодити психіці? З  цим та іншими запитаннями вирішила звернутися до фахівця. 

У сучасному світі стає можливим здійснити фактично будь-яку мрію. Я давно хотіла побувати в країні з багатою історією, коріння якої сягають VI століття до нашої ери, де збереглися християнські традиції народу, а про знамениту грузинську гостинність ходять легенди. До мрії залишається дві години…
Знайомство з Грузією розпочалося з аеропорту, який ще не добудований, багато що не працює, але туристів тут чекають. Прикордонники зустрічали гостей країни українською мовою: «Ласкаво просимо до Грузії» і пляшечкою вина.

Легенда сучасного музичного мистецтва скрипаль світової слави наш краянин Олег Криса, який  понад два десятки літ живе і працює у США, цього року відзначив дві поважні  дати: 70-річчя із дня народження та півстоліття концертної діяльності. Його називають явищем у сучасному музичному мистецтві: він збирав і  збирає  найпрестижніші концертні зали Америки, Європи й Азії. З низкою ювілейних концертів маестро завітав до рідного Львова, звідки розпочав сходження на музичний Олімп. У місті, де до краянина особливе шанування, ювіляр приймав привітання рідних, друзів та колег.  

Молодим властивий постійний пошук, а людям творчим — і поготів. Ще майже півроку тому Тернопіль оглядав виставку мистецької формації «Сновиди». Тепер учасники цієї незалежної арт-групи твердять, що прокинулися від сну і стали «Ясновидами». А це треба розуміти так: художники змінили не лише назву свого об’єднання, а й творчий напрямок, бачення світу й дійсності, пріоритети. Протягом місяця в обласному краєзнавчому музеї кожен охочий безкоштовно міг переглянути їхню нову експозицію «Шлях до серця».   

Торік в Україні виконано 112 трансплантацій нирки, 14 — печінки і одну — серця. Водночас щороку пересадки нирки потребують понад 2000 осіб, печінки — близько 1000, серця — 500—700.
У багатьох країнах світу цю проблему розв’язують завдяки трупному донорству, коли потенційним донором стає людина, що перенесла травму, несумісну з життям. В Австрії, приміром, вилучення органів можна проводити, незалежно від згоди родичів померлої людини. У США кожен, хто не проти, аби його органи використали як донорські, дає відповідну згоду, що зазначена на водійських  правах, — саме ті, хто гинуть в автокатастрофах, найчастіше стають донорами. 

«Достатньо успішними і такими, що відповідають не лише інтересам провінції Гуандун і Національної академії наук України, а й Китаю та України в цілому» назвав президент НАНУ академік Борис Патон перші досягнення створеного в 2011 році Китайсько-українського інституту зварювання ім. Є.О.Патона  на вересневій зустрічі в Києві з губернатором Чжоу Сяоданем, керівником делегації з найбагатолюднішої в Китаї провінції Гуандун, яка на першому місці в країні і за обсягом промислового виробництва.
Про завдання і перспективи цього китайсько-українського закладу «УК» розповідає  його співдиректор, доктор технічних наук Володимир КОРЖИК. 

Перед ювілейним концертом художній керівник Раду Поклітару не захотів ділитися проблемами функціонування театру, він налаштовував журналістів на «художню подію для дорослих глядачів». Зрозуміло, моїх колег непокоїла й доля помешкання, яке стало рідним для 374 працівників театру. З’ясувалося, можна не турбуватися лише про наступні три роки: саме на такий термін продовжено оренду приміщення на Контрактовій площі.  Його, завдяки втручанню громадськості, вдалося відстояти від «наїздів» комерсантів, які поклали око на  історичну будівлю. Керівники трупи повідомили, що через фінансові труднощі прем’єр до Нового року не буде. Водночас колектив готується до втілення у травні синтетичного проекту за участю хору, вокалістів та балету. Заплановано виступи театру в Естонії та Японії. Але, як сказав Р. Поклітару: «Наша фішка — це творчі поїздки містами України».