З пам’яті ніяк не йде повідомлення вже багатоденної давності. В Луганську бойовики добу штурмували загін прикордонників, і ніхто не приходив їм на допомогу. Одразу постало запитання: що ж робило командування АТО? Чому, як і повинно бути, за кілька хвилин після початку бою на виручку оточеним не надіслали спецпідрозділи? Кажуть, що між різними відомствами бракувало узгодження…

Ось цього — узгодження, злагоди і взаєморозуміння — бракує суспільству вже понад 20 років. З перших днів незалежності політики так повели справу, що метою кожного була не побудова держави, а перетягування ковдри на себе. Сильніші, нахабніші й спритніші підминали слабших. І тягнули, тягнули. Доки не витягнули з держави всі соки і не викопали рів між багатими й бідними, а несправедливість і право сильного грабувати немічного возвели мало не в ранг закону.

Здавалось, після вибуху народного гніву, після анексії Криму, бійні в Донецькій і Луганській областях хоча б інстинкт самозбереження мав остудити нездорові амбіції політиків і налаштувати на злагоду. Брак миттєвої реакції на оточення прикордонників засвідчив нестачу в багатьох політиків і посадовців почуття відповідальності й уміння мислити категоріями державного мужа.

З обранням нового Президента, сповідаються люди, це не повинно повторюватись. Але при цьому ми не маємо тішити себе ілюзіями, що новий керівник держави самотужки все виправить. Ні, біду долати маємо спільно. Підставляти плече, як і вимагати від Президента віддачі, має кожен.

Особливість наших виборів така, що завжди перемагав хтось не тому, що голосували за нього, а здебільшого проти когось.  Жоден з претендентів не доводив ділом, що він найдостойніший. Кожному мандат видавали як аванс. Усі попередники нинішнього глави держави витратили його зі збитком для України.

Важливо, щоб із перших днів роботи новий Президент це пам’ятав і не думав, що всі голоси, які отримав, — за нього. Люди голосували за мир, злагоду, створення робочих місць і наведення порядку. Йому довірили все це забезпечити.

Попереду — непочатий край роботи. Її мета — побудова привабливої держави, де людям житиметься вільно, заможно, безпечно. Чому ми програвали інформаційну війну? Супротивник постійно твердив, що ми не вміємо побудувати успішну державу, бо при владі одні корупціонери змінюють інших. Що міг на це відповісти пересічний громадянин, який у пошуках заробітку мусить їхати за кордон, або пенсіонер? Для якого найпростіші ліки стали недоступними?

Тому людина, її блага мають бути в центрі уваги держави. І завдання влади в тому, щоб організувати процес так, аби люди могли створювати добробут власними руками. Лише конкретні кроки допоможуть повернути довіру до влади і держави загалом.

Щоб пишатися державою, вона має бути привабливою для життя. Нині ж більшість молоді мріє виїхати за кордон. Стримати цей порив можливо не обіцянками, а вмінням дати молоді простір для самореалізації на рідній землі.

Безліч проблем самотужки Президентові не осилити. Тим більше, що в нас парламентсько-президентська форма правління. Волевиявлення народу депутати мають втілювати у життя разом із главою держави. І тут потрібна злагода, щоб збирати каміння, розкидане за двадцять років, для побудови фундаменту привабливої країни. Звичайно, ширше треба використовувати потенціал місцевих органів влади.

Нині кожен з нас, як ті прикордонники в Луганську, почувається в оточенні. Знімемо внутрішню блокаду справедливості, добра, творчості, доброзичливості, моральності, тоді жодні зовнішні тиски нам не страшні. Бо сильних і вільних не шантажують. Погрожують слабким і роз’єднаним.