Днями в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства відбулася нарада з питань запланованої приватизації державних підприємств спиртової галузі, що входять до концерну «Укрспирт». Ідеться про скасування чинної державної монополії на виробництво спирту з 1 січня 2020 року, Президент України Володимир Зеленський вже вніс до Верховної Ради відповідний законопроєкт. Згідно з ним, право виробляти спирт можуть отримати приватні підприємства, які придбали на це відповідну ліцензію.

В уряді очікують, що приватизація Укрспирту дасть 6—7 мільярдів гривень до державного бюджету. Про це повідомив на нараді недавно призначений радник міністра з питань реформування спиртової галузі Сергій Блескун.

За його словами,  нелегальний обіг алкоголю — розповсюджене явище у країнах з низьким рівнем доходів. За даними Все­світньої організації охорони здоров’я, частка нелегального алкоголю на ринку України сягає 45% (за іншими джерелами, 55%), за цим показником наша держава посідає у світовому рейтингу місце поряд з Ефіопією, Угандою, Мозамбіком та Камеруном.

Сергій Блескун зазначає: якби весь спирт в Україні виробляли й реалізовували легально, держава додатково б отримувала до 10 мільярдів гривень на рік від податків та зборів. Цю цифру підтвердив і присутній на нараді заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко.

Де випаровується?

Звідки ж береться незаконний обіг спирту? Відповідь проста, навіть вражає простотою: державні спиртові заводи не обліковують частини виробленої продукції й реалізовують її на тіньовому ринку. Щоправда, тіньовим його можна назвати лише умовно: в інтернеті багато пропозицій купити або продати харчовий спирт. І це пропозиції аж ніяк не від державних підприємств, але хто його продає і кому, для яких потреб — нікого, схоже, не цікавить.

Під час рейду громадських активістів до підпільної «розливайки» довелося побачити великі запаси якоїсь рідини із запахом спирту, розлитої у великі пластикові бурдюки. Хтось же цим займається! Тобто ринок спирту в Україні і так давно вже демонополізований, лише поки що неофіційно.

І не варто думати, ніби в уряді, керівництві галуззю та правоохоронних органах про це не знають. Навіть Сергій Блескун визнає, що порушення закону про виробництво та обіг спирту починається з виробництва і далі йде  до транспортування та реалізації. Злочин, за словами Сергія Блескуна, починається з нормування сировини та готової продукції, за що відповідає державний концерн «Укрспирт». Тобто у звітності заводу можуть фігурувати якісь обсяги виготовленої продукції, насправді ж вони набагато більші.

Як так? Адже згідно з вимогами Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», приміщення, де виробляють спирт, повинні обладнувати витратомірами — лічильниками обсягу виробленого спирту. Щоправда, заковика в тому, хто знімає показники цих лічильників.

Учасники наради зауважили, що показники мусять знімати не самі працівники підприємства в ручному режимі, домальовуючи скільки треба,  — дані про кількість виробленої продукції слід передавати в онлайн-режимі безпосередньо до контролюючих органів. Добра пропозиція, але чому схаменулися тільки тепер?

Те саме стосується і виробництва денатурованого спирту. Нагадаємо: денатурація полягає в тому, що звичайний спирт за допомогою спеціальних добавок роблять не придатним для вживання людини, його використовують як розчинник. Але насправді, зауважує Сергій Блескун, процедуру обліку навмисно зроблено так, що неможливо з’ясувати, чи насправді спирт проходив денатурацію, чи його за тіньовими схемами було реалізовано як харчовий.

З почутого на нараді випливає чимало запитань, передовсім якщо про злочин давно відомо, то чому ні раніше, ні тепер не було жодних заходів задля його припинення і покарання вин­них? Чи не тому, що сліди неправомірно привласнених грошей могли привести через державні структури до таких людей, яких зачіпати ніяк не можна?

Щоправда, прізвища цих людей змінюються з кожною зміною влади. Аналітики зауважують: з огляду на величезну прибутковість галузі, триває перманентна боротьба за вплив на Укрспирт з боку всіх політичних груп, щойно вони приходять до влади, усуваючи поперед­ників від грошових потоків.

Чим допоможе зміна власника?

Тут виникає нове питання: чим зарадить проблемам спиртової галузі її приватизація? Як повідомив Сергій Блескун, в Україні протягом місяця планують провести незалежний аудит всіх спиртових заводів — які працюють і які не працюють. Що ж, справа добра і конче потрібна, але хіба цього не можна було зробити раніше, аби уникнути згаданих втрат державних коштів? І невже обов’язкова вимога проведення такого аудиту — перспектива приватизації галузі?

Крім того, якщо нині державні заводи випускають не обліковану продукцію, то хто їм завадить робити те саме вже з приватним господарем, аби мінімізувати сплату податків? Грошей у нього вистачить, щоб підкупити будь-якого перевіряльника.

У чому тоді тут інтерес держави, звідки вона отримає обіцяні прибутки? Хіба що за продаж самих підприємств та ліцензій на виробництво спирту, — але це одноразові надходження. Загалом тут із математикою якось не складається: якщо нині бюджет втрачає 10 мільярдів щороку, то чому обіцяні надходження становитимуть лише 6—7 мільярдів? І це враховуючи ціну продажу підприємств чи ні?

І що, з демонополізацією спиртової галузі доходи населення зростуть і люди перестануть шукати менш якісне, зате дешевше? Адже саме на цьому стоїть нелегальний обіг спирту.

ДОВІДКА «УК»

У Московській державі алкогольну монополію вперше ввів Іван ІІІ 1474 року, діяла вона до 1533-го, знову введено 1652 року і діяла 29 років. Петро І відновив монополію 1696 року, втім, 1716-го запровадив вільне винокуріння, але обклав виробників особливим митом. Нову монополію, четверту за ліком, ввели 1894 року, хоч у повному обсязі вона діяла з 1906го по 1913 рік.

У цей час виробляти спирт могли приватні підприємства, але продавати його — лише казенним акцизним складам. Там вона зберігалася й надходила на продаж  у державні вин­ні крамниці та шинки. На інші спиртні напої, крім горілки, монополія не розповсюджувалася, зате їх обкладали акцизом.

Зазначимо, що 1913 року доходи від спиртової монополії сягнули 26% всього державного бюджету Росії.

З початком Першої світової війни торгівлю спиртним було заборонено, заборона діяла й після неї. Саме в цей період великого поширення набуло самогоноваріння. Легальну торгівлю спиртним і державну монополію на нього було відновлено 1924 року. Цікаво, що 1985-го спиртова монополія давала шосту частину всієї виручки радянської торгівлі.

У Україні протягом останніх 10 років виробництво легального харчового спирту скоротилося вчетверо. А частка його тіньового обігу в загальному споживанні харчового спирту в країні зросла з 10% у 2007 році до 55% у 2019-му.

КОМЕНТАР 

Олег ОСУХОВСЬКИЙ,
народний депутат VII скликання,
член Комітету Верховної Ради України
з питань запобігання і протидії корупції: 

— Корупція у спиртовій галузі існує з початку незалежності. Її треба було знищити. Ця галузь — монополія держави, і якби ті всі тіньові корупційні схеми викорінити, то спиртова галузь могла б давати у державний бюджет значні суми, які можна було б використати з користю для держави. А віддавати монополію у приватні руки — не знаю, наскільки це доцільно: державні стратегічні підприємства і Укрзалізницю — олігархам, землю — латифундистам. Не бачу тут якогось прогресу. Прогрес є тоді, коли винищена корупція і державні підприємства дають користь українському бюджету.

(З виступу в ефірі телеканалу «Еспресо»)