У війні проти росії ключовим елементом стали дрони. Це можливість розвідувати, коригувати, несподівано й точно вражати ворога. Хоч би скільки було снарядів, гаубиць, танків, пального, засобів зв’язку, саме безпілотники визначають динаміку війни, стверджує керівник Центру підтримки аеророзвідки Марія Берлінська. Вона разом з багатьма юристами та політиками вносить законодавчі ініціативи, щоб спростити ввезення й виробництво безпілотників, адже потреба в них величезна.

Ключовий елемент нині в ціні

Нині в Україні сотні, а може, й тисячі ентузіастів, волонтерів, військових намагаються надати Збройним силам цей важливий ресурс та навчити операторів. Серед них волонтер, засновник громадської організації «Черкаський інститут міста» Іван Подолян. Разом з однодумцями він розробив методику навчання охочих опанувати безпілотники та займається розробленням системи, яка допомогла б швидко, якісно й недорого виробляти й постачати ці апарати армії.

«Із чого почалася робота, пов’язана із дронами?» — запитую у волонтера. «Один зі знайомих, який ремонтує таку техніку, звернув увагу, що є багато пошкоджених безпілотників. Ми зрозуміли, що їх руйнують через невміння пілотувати. Так виникла ідея першої школи пілотування. Тренувалися тоді на звичайних камерах-дронах. Троє людей, серед яких і я, започаткували цю школу, домовлялися про польоти. Вона працювала тільки для військових.

Я вийшов із того проєкту в червні, а в серпні до мене звернулися військові й запитали, чи можемо навчати людей на дронах системи FPV. Це специфічне пілотування, яке потребує високого рівня майстерності. Такий БпЛА майже нічого не робить сам — всіма процесами керує оператор. Прилади дешеві, швидкісні й добре маневрують. Якщо у звичайному дроні, щоб зависнути в одній точці, треба просто відпустити важелі пульта, то зависнути в одній точці на FPV-дроні — це фігура вищого пілотажу. Ми зрозуміли, що підготовка операторів на цьому напрямі займає більше часу, ніж пілотів камер-дронів, а військовим дуже складно відвести 3—4 тижні на підготовку та перепідготовку. Тому ми розпочали підготовку операторів, яких ще не призвали на службу».

Чому ж саме FPV-коптери нині у фокусі уваги військових? Вони набирають популярності, бо здатні снайперськи точно доставляти вантажі. До них посилюється інтерес наш, і ворогів. Такі дрони найкраще підходять для ударних завдань.

Абревіатура англійською мовою First Рerson View означає пілотування від першої особи. Оператор перебуває у відеоокулярах, на які передається картинка з камери дрона. Оператори розвідувальних дронів, переходячи на керування FPV, зізнавалися, що почуваються новачками. І тут чинник підготовки виходить на перший план.

Волонтер Іван Подолян вірить у перспективи нового проєкту. Фото автора

Фігури вищого пілотажу

Звідки ж команда черпає ці знання? У Черкасах живе чимало талановитих інженерів. Є невелика спільнота операторів, які займалися цим ще до початку великого вторгнення. FPV — це насамперед спорт, фігури вищого пілотажу, постійна потреба експериментувати, ремонтувати. Тому у спільноті зазвичай люди інженерного складу мислення із серйозною технічною підготовкою.

«25 осіб здобули перший досвід пілотування саме в нас, — розповідає Іван Подолян. — Зараз на курсі 20 осіб і наступного тижня на черзі ще шість. Спочатку люди пробують керувати симулятором, потім навчальним дроном, а пізніше — справжнім. Навчання може починатися навіть дистанційно. Людина може тренуватися вдома, підсумки демонструвати на відео. Ми атестуємо оператора-початківця — даємо довідку, в якій вказуємо, скільки годин нальоту, які пілотажні навички.

У нас буде стратегічна перевага, якщо ми навчимося добирати й швидко готувати висококласних операторів. Тому ми розробили й протестували методику, яка дає змогу виявляти людей, яким освоєння навичок пілотування дається легше і швидше. Тепер навіть у військкоматі можна дати людині тест, щоб виявити потенційного оператора.

Не хотів би на загал розкривати деталей цієї методики, проте готовий ділитися ними із центрами підготовки операторів. На мою думку, цю інформацію треба тримати якнайдовше всередині нашої системи підготовки, щоб ворог не скористався нею.

Ми починали з того, що перш ніж дати навчальний апарат у руки курсантові, він мав налітати хоч 20 годин на симуляторі. Однак нині новачки починають літати з першого дня. Завдяки цьому прискорюється вся підготовка.

Недавно проводили тести, й людина з нульовим досвідом пілотування вперше взяла в руки пульт і в найскладнішому режимі підняла апарат у приміщенні й утримувала на заданій висоті. Інструктор, який побачив це, впевнений, що новачок уже може керувати справжнім дроном».

Чим обладнано FPV-дрон

Як люди дізнаються про навчальні курси? Зазвичай із соцмереж. Звертаються військові, в них комунікація відбувається в певному середовищі. Серед цивільних мотивація така: вони на момент призову хочуть бути максимально готовими до виконання бойових завдань. Серед курсантів багато людей з досвідом в аеророзвідці. Нині вони працюють над тим, щоб розвинути напрям FPV-дронів у своїх частинах.

Якщо розглядати розроблення та випробування апаратів докладніше, то слід звернути увагу, що конструктори намагаються виконати завдання, яке ставлять військові. Воно полягає в тому, що треба перенести вантаж з визначеними параметрами на певну відстань. Іван Подолян розповів, що команда пройшла етапи розрахунків, добору необхідних компонентів, потім закупівлі, збирання першого екземпляра, його тестування. Те саме із другим.

По суті, FPV-дрон — це конструктор. Якщо камеру-дрон можна порівняти з ноутбуком, то FPV — це ніби комп’ютер із системним блоком, де користувач визначає, чим його обладнати залежно від того, які завдання треба вирішувати.

Інженери спроєктували, які потрібні двигуни, акумулятори, рама, польотний контролер, регулятори струму, системи передавання відео- та радіосигналу. Після того як апарат протестували з першими акумуляторами, підсумком залишилися не задоволені. Змінили їх, тестували й досягли надійності. Тепер можна запускати в серію. Два дрони вже готові віддавати — нині на етапі отримання запитів від військових підрозділів. На основі цих офіційних документів і починають збирання коштів на закупівлю деталей. А потім — і складання апаратів, залежно від замовлення.

Плануєте випускати їх на власних потужностях?

«На цьому етапі зможемо обійтися власними силами, — зауважує Іван Подолян. — Маємо спочатку вибудувати спільноту інженерів, які спроможні це робити. Щоб облаштувати таку мікромайстерню, не потрібно великих вкладень. Це інструмент доларів на 200 (маємо перелік усього необхідного). Ми вже почали формувати таку спільноту зацікавлених у пілотуванні, інженерії. Надаємо людям інформацію, що і як будувати, які деталі краще підходять. На базі цієї спільноти зможемо робити перші зразки.

Але для виходу в серію, звичайно ж, потрібне налагоджене виробництво, технологізація, робота за стандартами. Якби таке виробництво з’явилося, ми б передали всі згадані процеси й виконували б лише закупівельну функцію. Мені як волонтеру це дуже спростило б життя. Адже між волонтерськими коштами й бізнесом — тонка грань, яку не можна переходити. Щоб дрони запустити в серію, потрібні оборотні кошти, на які слід купувати компоненти. Потім, щоб кошти поверталися, готовий виріб треба нехай з мінімальною націнкою, але продати. Якщо цю бізнес-модель почне реалізовувати волонтер, то важко буде довести, що волонтерські кошти йдуть своїм контуром, який не перетинається з комерційним».

Хто прибере камені спотикання?

На жаль, процес запуску виробництва досить тривалий: уже позначається дефіцит деталей. Частина їх їде здалеку. Якщо купувати ближче, збільшаться витрати — доводиться балансувати між швидкістю збирання й ціною. Працюватимуть двома потоками, паралельно, адже війна не чекає: щоб віддавати виріб швидко, доводиться десь і переплачувати. А щоб через кілька місяців мати регулярне постачання в більших обсягах і за мінімальними цінами, починають закупівлю деталей від виробників.

Якщо ж говорити про ціну, то найпростіший дрон AUTEL, до прикладу, коштує нині півтори тисячі доларів, а той, який ентузіастам вдалося збудувати (навіть з огляду на те, що дуже поспішали й скуповували дорогі запчастини), обійшовся в 600. Звичайно, в нього інші завдання. А мета конструкторів — максимально здешевити його й налагодити випуск. Якщо випускати апарати серійно, то для цього потрібно, за словами організаторів виробництва, не менше трьох місяців, а то й пів року.

Дехто з невеликих виробників в Україні вже зацікавився експериментами з матеріалами. Хтось готовий випустити перші зразки для тестування. Поки що це не великі бізнесмени, а більше ентузіасти, які знаються на матеріалах. Насамперед, кажуть фахівці, можна виготовляти рами — це досить простий виріб, і так апарат можна здешевити. Електроніка — це значно складніше, але з нею сподіваються впоратися, налагоджуючи виробництва в Україні. Є сенс розвивати такі виробництва та виходити на глобальний ринок — він досить широкий, там можна знайти свою нішу.

Для України потреба у дронах буде дуже актуальною аж до завершення бойових дій і навіть довше. Але є потреба і в інших країнах, де існують спільноти FPV. Чому б не скористатися складною ситуацією, щоб заглибитися в цю високотехнологічну галузь й розвинути виробництво?

— Чи може допомогти тут влада?

— Із військовими в нас є постійна взаємодія, — констатує волонтер. — Поки що не бачимо ентузіазму в цій царині державних органів та органів місцевого самоврядування. Така співпраця можлива й потрібна на пізніших етапах проєкту. Адже органи влади часто повільні (така їхня особливість у будь-якій країні), їм треба показати готовий, поставлений у серію продукт. Практики працювати зі стартапами, щоб вибудовувати екосистему, в якій можуть виростати серійні виробництва, наша влада, на жаль, не має, більшість керівників просто не мислять цими категоріями. Виправити це зможе тільки освіта і зміна поколінь, отже потрібен час. Але комунікація, звичайно, відбувається. Успішною назву співпрацю з обласною військовою адміністрацією: нам сприяли, коли потрібні були дозволи на польоти для школи пілотування.

— Чи поспішають перейняти ваш досвід військові підприємства?

— Тема FPV, хоч і досить нова, та дуже популярна серед військових, які перебувають на передовій. Особливо там, де є підготовлені оператори, розуміють, як цим користуватися. А на рівні вище не налагоджено системи обліку такого обладнання. На жаль, поки що немає механізму, як FPV-дрони приймати чи списувати з балансу. Під ці апарати треба підлаштовувати всю бюрократичну вертикаль. Тому й висновок: що довше ми зможемо працювати без допомоги державних структур, то швидше розвиватимемося. Насправді велика кількість команд, зокрема й у Черкасах, робить те саме, що й ми.

— Можливо, варто об’єднатися?

— У тому й сила нашого громадянського суспільства, що воно мережеве. Це робить меганеефективним використання ресурсів, але ми шалено виграємо у швидкості. Коли реакція на виклик відбувається в сотнях точок одночасно, то результат буде негайно. Це й різноманітність ідей, і конкуренція. Кінцевий замовник може вирішити, хто кращий та ефективніший. Наступний етап — найбільш конкурентні вироби мають ставити в серію, щоб вони були на озброєнні. Це і моя віддалена мета. Але навіть якщо ми запустимо FPV-спільноту в Черкасах, якщо буде багато операторів й інженерів, які знатимуть, як це робити, експериментуватимуть, — це вже буде гарний результат, закладений на роки вперед.