Жителька невеликого містечка на Донеччині переживає не кращі часи. Сусіди її знають як патріотично налаштовану інтелігентку. Тож роботу знайти не може, поїхати світ за очі немає за що, а продати хату тепер сусіди, які симпатизують зайдам, не дають змоги. У перші місяці війни велося їй ще якось терпимо. Коли потрібно було кудись поїхати, без вагань залишала ключі сусідці. Та і за порядком приглядала, і нехитре господарство порала. З часом ситуація змінилася не на краще. Поступатися своїми поглядами і приймати позицію більшості жінка не збиралася, але й сусіди дарувати таке «невігластво» не хочуть. Коло замкнулося. Залишити хату вже ні на кого. Розбіжності у світоглядах вплинули й на це. Тепер «громада» тільки й чатує, коли жінка кудись поїде, щоб за монголо-татарським прикладом розтягти майно інакодумиці.

Об’єднати зусилля

Поки там, на сході, одна людина думає, як вирватися з котла ненависті, на мирній території відбулося «Соціологічне опитування населення України щодо ставлення до внутрішньо переміщених осіб». Його провели фахівці Київського міжнародного інституту соціології.

За словами міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Вадима Черниша, завдяки цьому дослідженню чиновники передовсім одержали інформацію, яку інакше отримати складно.

— У населених пунктах, розташованих поблизу лінії зіткнення, спостерігаємо певну напругу між тими, хто проживає там тривалий час, і тими, хто прибуває, через навантаження на місцеву інфраструктуру, на ринок праці, — зауважив міністр. — Завдяки дослідженням стає зрозумілим, де владі слід сконцентрувати свою увагу, де об’єднати зусилля з міжнародними партнерами, а де лише долучити місцеву владу. Такі соціологічні рекомендації допоможуть скоригувати напрацювання, які міністерство вже має. Зокрема це проект державної програми й інших урядових рішень, які дадуть змогу розв’язувати проблеми внутрішньо переміщених осіб не як окремо взятих людей, а як членів певної громади.

Розповівши історію, почуту від приятеля, Вадим Черниш дав зрозуміти, що ми часто робимо поспішні незрілі висновки через брак інформації. Скажімо, його товариш хотів здати в оренду квартиру, але не наважувався, бо сім’я приїхала зі сходу. А коли детальніше поговорив з людьми, дізнався, якого горя вони зазнали, почув про їхні плани, то ставлення до них кардинально змінилося.

Міністр звернувся з проханням до журналістів не подавати упередженої, «гарячої» інформації про події за участі вимушено переміщених осіб.

Бо, як підтвердили цю аксіому соціологи, перше джерело, звідки черпають інформацію громадяни, — ЗМІ.

Ставлення позитивно-нейтральне

За словами наукового співробітника КМІС Марини Шпікер, методологію дослідження проводили за двома напрямами — на всеукраїнському рівні у всіх містах і селах, окрім окупованих територій, і за допомогою телефонного опитування в містах обласного значення й тих, що прилягають до зони конфлікту. А також в окремих містах, де за статистикою перебуває багато внутрішньо переміщених осіб.

На запитання, наскільки тісно місцеві перетинаються з ВПО, чи контактують переселенці з громадою, з’ясувалося, що лише 17% коли-небудь спілкувалися зі співгромадянами зі сходу. А 39% опитаних по всій Україні та 12% у містах їхньої концентрації не мають жодних зв’язків із ВПО. 70% людей з числа приймаючих громад зовсім або радше не відчувають появи внутрішньо переміщених осіб у своїх спільнотах.

У регіональному масштабі відмінності таки є. Зокрема присутність ВПО помітна на сході країни та в Києві.

Місцеві жителі вкрай рідко відчувають конкуренцію від внутрішньо переміщених осіб — такий висновок зробили соціологи, бо лише 17% опитаних відповіли, що зіткнулися зі змаганням за робочі місця. Але на запитання, чи зазнавали такої конкуренції на власному досвіді, лише одиниці відповіли «так».

81% респондентів у містах зосередження ВПО не спостерігали конфліктних ситуацій між місцевими жителями і переселенцями. Ще 11% чули про таке, але вважають це швидше винятком. У Києві ж опитувані відповіли, що знають про такі конфлікти.

А ось 18% людей відчули певні негативні наслідки появи ВПО і навіть пов’язують з ними погіршення криміногенної ситуації в окремому населеному пункті, а 11% — посилення соціальної напруги.

90% опитуваних зауважили, що позитивно-нейтрально ставляться до людей з Донбасу та Криму. Попри те, що, на думку опитуваних, переселенці мають усі соціальні права і обов’язки, вони мусять так само виконувати і військовий обов’язок.

Також соціологи намагалися виявити, звідки береться негативний стереотип про ВПО. Більшість опитаних зізналися, що такі аспекти, як агресія, зневажливе ставлення до приймаючих спільнот, небажання працювати, притаманні одиницям, однак добряче псує репутацію решти.

Щодо запитання чи схильне місцеве населення дискримінувати ВПО, коли йдеться про роботу й доступне житло, з’ясувалося, що 60% українців готові наймати ВПО для ремонту житла, якщо їх влаштовуватиме кваліфікація і вартість послуг. Наймати переміщених осіб для догляду за дітьми готові 54% місцевих жителів — за умови, якщо влаштовуватиме кваліфікація та вартість послуг. Натомість 23% — ні. Решта не змогли відповісти. Також половина опитаних готова здавати житло в оренду, а 24% — ні. Причиною відмов респонденти назвали недовіру до незнайомців, острах бути обманутими. Чимало звучало ремарок про зміну думки після тривалішого спілкування з людьми.

Позитивно-нейтральне ставлення до внутрішньо переміщених осіб переважає по всіх регіонах. Є нюанси в столиці. Тут люди вбачають у ВПО конкурентів. 31% киян вважає, що в місті їм доводиться конкурувати за робочі місця з переселенцями, 29% переконані, що є певне змагання в житлових питаннях, 29% — за місця в дитсадках і школах. А ще 39% киян вважають ВПО причиною погіршення криміногенної ситуації в столиці.

За досвідом європейських держав

— Перебуваючи на посаді голови військово-цивільної адміністрації в Луганську, я намагався знайти організації, які могли б провести соцдослідження жителів області абсолютно з різних аспектів, — зауважив заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука. — Бо вже тоді відчув прірву між владою і населенням. Це проблема чиновників усіх держав. У нас не вистачає часу на спілкування зі звичайними громадянами. Тож маємо хибне уявлення про їхні потреби.

Георгій Тука розповів, як представники Світового банку під час наради надали інформацію про так званий п’ятирічний люфт повернення вимушених переселенців. Якщо за цей час вони не матимуть змоги повернутися на місця постійного проживання, то 80% не повернуться взагалі. Два з половиною роки вже минуло.

— На Луганщині я зрозумів, що з-поміж тих, хто покинув окуповану територію, переважно підприємці, інтелігенція, — зауважив заступник міністра. — В області всі виші й культурні заклади виїхали. Якщо ми не озвучимо якогось меседжу про прагнення і намагання влади зробити все можливе, аби ці люди мали змогу незабаром повернутися у свої оселі, то після деокупації Україна може зіткнутися з демографічною катастрофою певного регіону. Чи вдасться розв’язати цю проблему, залежатиме від нас.

Соціологи окреслили загальну картину. Але, безумовно, в кожній конкретній ситуації можливі нюанси. Хоч як це пафосно звучить, але завдання кожного з нас — звернути увагу на тих, хто поряд, і за можливості все-таки вникнути в потреби співвітчизників, які змушені були покинути свої домівки.