У розвинутих країнах більшість населення з вищою освітою має її на рівні бакалавра. Магістратуру закінчують далеко не всі бакалаври. Суспільству не потрібно, щоб усі були магістрами і докторами наук. Одна добродійка якось зазначила: «Якщо всі робитимуть гроші, то хто ж робитиме решту?» Щоправда, доктори і професори до високооплачуваних верств не належать, якщо не є високопосадовцями.

У листопаді 2008 року під час двотижневого перебування в Ланкастерському університеті (Англія) я був присутнім на врученні дипломів про закінчення університету. Була урочиста атмосфера. Звучали фанфари оркестру пожежної команди міста. Оркестранти одягнені в парадну форму. Були присутні батьки, а також особа з королівської родини й інші знаменитості. До зали зайшли кілька десятків випускників. Спочатку бакалаври — такого приблизно віку, як і наші. Їх було чималенько. Позаду йшла помітно менша кількість магістрів. Бакалаври і магістри були у різних мантіях. Одразу впадало у вічі, що вік магістрів — приблизно 30 років, а може, і більше.

А що це означає? Те, що 10 років тому вони були бакалаврами. Попрацювали кілька років після бакалаврату, здобули виробничий і життєвий досвід, а потім вступили до магістратури і успішно її закінчили. Їм видавали документи про закінчення магістратури, у яких вони йменувалися «Master».

17 років автор цих рядків був завідувачем кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності одного з вишів. Після завершення офіційної частини вручення документів про закінчення магістратури рекомендував випускникам сховати дипломи і років з 10 їх не показувати іноземцям. Закликав за цей час на належному рівні оволодіти англійською мовою, здобути професійний досвід, подорослішати, а вже потім витягати на світ Божий магістерські дипломи.

Закордонні магістри сприйматимуть таких наших магістрів як рівних. Нині ж наших 22-річних випускників ВНЗ  іноземці сприймають як карикатуру на магістрів. Англійську мову знають одиниці. Не спроможні скласти англійською резюме власної магістерської роботи. Не знають практики і як з нею поєднати теорію. У голівоньках ще шумить забагато молодого вітру.

Вважаю, що період між закінченням бакалаврату і початком навчання в магістратурі має бути щонайменше 3—5 років. Винятки можливі щодо бакалаврів віком понад 33 роки з хорошим знанням англійської мови. Слід подумати про англійськомовне мірило. Викладені тут міркування і пропозиції передусім стосуються магістратури з гуманітарних наук. У природничих і точних можливі винятки.

Великим досягненням України нині видається намір запровадити зовнішнє незалежне оцінювання знань під час вступу до магістратури у галузі права. Коня все-таки ставлять позаду воза! А потрібно правильно ставити і віз, і коня. Треба подивитися, чим є у цивілізованих країнах бакалаврат і магістратура й чим вони вирізняються. Рівень наших магістрів має бути не нижчим, ніж закордонних.

Не закликаю відібрати в українських магістрів уже видані їм дипломи. Своїм випускникам я пояснював, що їхні батьки купили їм дипломи на виріст. Наголошував, що на цьому навчання не припинилося, а лише розпочинається. Рекомендував штурмувати вершини науки і практики. Минули ті часи, коли здобутих у молодому віці знань вистачало на все життя. Нині навчатися доводиться постійно.

Як відомо, Євросоюз взявся за нашу корупцію. Припускаю, що згодом у Євросоюзі можуть дійти руки і до нашої магістратури. Наш диплом магістра (Master!) може виявитися в Європі мало кому потрібним папірцем. Отже, увага наших чиновників у галузі освіти має бути прикута не лише до ЗНО для бакалаврів, які вступають у правничу магістратуру, а і до здорового глузду до самої магістратури.

Як на мене, основні недоліки сучасної магістратури такі: невисокий рівень підготовки значної частини викладацького складу, залученого для навчання магістрів (на Сході кажуть, що крива палиця не дає рівної тіні), а також конвеєрний спосіб підготовки магістрів (а має бути індивідуальний).

Окрім цього, є така біда, як процвітання плагіату в магістерських роботах, а під час підготовки магістрів недостатню увагу приділяють розвитку творчого мислення. Та й зв’язки із практичною діяльністю замовників (зокрема у юриспруденції) розвинені недостатньо. Тому, щоб наші магістри могли говорити з європейськими на рівні, всі ці проблеми слід розв’язувати, причому не відкладаючи на потім.

Іван ДАХНО
для «Урядового кур’єра»