Ми живемо в епоху складних змін. Відбуваються важливі події, які коригують вектори розвитку України. Через певний період нинішнє молоде покоління, стаючи виборцями чи управлінцями, впливатиме на подальшу долю нашої держави. І все залежатиме від цінностей, які вони сповідуватимуть. То, хто вони, завтрашні будівничі держави? 

Класичний конфлікт батьків і дітей вичерпує себе. Адже діти стають дедалі активнішими, сильнішими, розумнішими за старше покоління . Фото з сайту cdm.me

Нині формуються соціально-політичні погляди молоді. І тенденції, на які варто звернути увагу, оприлюднили автори соціологічного дослідження «Покоління молодих українців: життєві пріоритети, політична активність і соціальна пам’ять». 

Українці віком 14—18 років, які живуть на всій території країни (крім Криму, міста Севастополя й тимчасово непідконтрольних територій на сході держави), розповіли соціологам та історикам, чим живуть, які настрої панують у їхньому середовищі, яким бачать своє майбутнє. 

Працьовита нація

Перед презентацією підсумків дослідження директор Соціологічного інформаційно-дослідницького центру «Пульс» (м. Одеса) соціолог Олена Князєва розповіла, що нинішня молодь не лише сидить у соцмержах, а й залюбки долучається до досліджень формату обличчям до обличчя.  

«Анкета була великою, але вони з цікавістю витрачали на це час. Вони цікавляться заходами, подіями. Це свідчить про певну зрілість», — зауважила експертка. 

Перейшовши до підсумків дослідження, Олена Князєва розпочала з ієрархії пріоритетів молодих українців. 

«Молодь насамперед пов’язує свій успіх з роботою, яка дає змогу реалізуватися і виявити власні здібності. Цьому надає перевагу 62% опитаних. У 56% респондентів успіх у житті асоціюється з наявністю друзів. Прибічників створення міцної й дружної сім’ї, виховання хороших дітей 51%. Хочуть стати багатими, щоб ні в чому собі не відмовляти 49%, бути корисними людям, мати повагу навколишніх або жити без турбот, собі на втіху — по 37%. 

«Сім’я залишається одним з головних ціннісних імперативів молоді. Але міцнішає бажання реалізувати себе в житті через роботу. Соціологічною мовою це звучить так: робота — інструментальна цінність щодо сім’ї, яка є загальною базовою цінністю. Тобто робота — інструмент досягнення успіху і в сімейному житті», — прокоментувала соціолог. 

А як щодо довіри людям? 72% опитаних відповіли, що у стосунках з людьми слід бути обережними, і лише 23% сказали, що більшості можна довіряти. Решті було важко відповісти. 

«Цей показник і в міжнародних порівняльних дослідженнях відображає загальну атмосферу в суспільстві, рівень відкритості й доброзичливості громадян. Настороженість більшості молоді — тривожний сигнал соціального неблагополуччя», — зазначила експертка. 

Права і свободи

Щодо ситуації з дотриманням в Україні прав людини, закріплених Конституцією, то 20% не змогли відповісти. Думки інших розділилися: 41% вважає, що прав людини дотримуються, 39% — що ні. Проблеми прав людини цікавлять 72% опитаних, 11% не цікавляться цим, решта не змогла відповісти. Із тим, що права людини порушують лише в бідних країнах; тільки в авторитарних країнах / диктатурах; можуть дотримуватися лише в багатих країнах; права людини — це те, із чим мають справу тільки юристи, згодні 15—22% опитаних, не погоджуються 54—66%. 

Є ще один нюанс із дотриманням прав. Українці відповіли так: дотримуються — 43%, ні — 37%. Росіяни за національністю, які живуть в Україні, вважають так: дотримуються — 19%, ні — 56%. У південному регіоні кількість тих, хто вважає, що прав людини в Україні не виконують, (47%) перевищує число тих, хто вважає навпаки, (38%). 

Фактично на дві рівні групи розділилися думки про свободу висловлювання політичних поглядів. 46% вважають, що не всі можуть вільно висловлюватися, і 43% — всі. На півдні помітна частка тих, хто вважає, що в Україні порушують свободу слова: 55% проти 38% тих, хто вважає інакше. 

Рівень поінформованості про політичні події в Україні та світі. 29% опитаних повідомили, що політикою не цікавляться. Решта цікавиться, і для них основним джерелом інформації рівною мірою слугують форуми, блоги, соціальні мережі (38% опитаних), телебачення (37%), друзі, знайомі, родичі (35%). Новинним сайтам перевагу надають 29% респондентів, газетам, журналам — 7%, радіо — 4%. 

Молодь досить зважено оцінює рівень об’єктивності українських ЗМІ. 54% вважають, що якісь ЗМІ (телебачення, радіо, газети) висвітлюють події, що відбуваються в Україні, об’єктивно, а якісь — ні. Кількість тих, хто вважає висвітлення подій об’єктивним і необ’єктивним, фактично однакова: 14% і 15% відповідно. Частка тих, хто вважає, що більшість українських ЗМІ висвітлюють події, які відбуваються в Україні та світі, об’єктивно (по макрорегіонах): захід — 13% (стільки само вважають, що необ’єктивно), центр — 20% (16% ), південь — 8% (13%), схід — 9% (17%). 

Не були сюрпризом дані щодо політичної активності молоді. Тенденція притаманна молодому віку така: 55% опитаних не припускають для себе можливим брати участь у будь-яких мітингах, демонстраціях, акціях протесту, пов’язаних із проблемами, які хвилюють їх і їхніх близьких; 26% таку можливість припускають. 

Ставлення до  держави

Соціолог Олена Фостачук розповіла, які почуття в молоді викликає держава. Велика частка опитаних (42%) відчуває суперечливі почуття до України (гордість і сором водночас), 32% відчувають гордість, 13% — сором, стільки само не відповіли. 

«Ідеться про ставлення до культури та історії. Молодь не схильна пов’язувати нещодавні й давні події з особистим досвідом. Вони відображають зовнішні емоції, які беруть з підручників, шкільного викладання, повсякденного спілкування та основних для них джерел інформації. Насправді більшу тривогу викликають ті 13% молоді, які не можуть висловити емоційне ставлення до держави. А ось співвідношення гордості та сорому нормальне, бо сором — позитивний чинник, який спонукає людей до змін. 

Диференційними чинниками в питанні гордості та сорому слугують вік респондентів і місце проживання. Що респонденти молодші, віддаленіші від столиці, то менше гордості вони відчувають за країну, і навпаки», — зауважила Олена Фостачук. 

55% опитаних заявили, що задумуються над виїздом з населеного пункту, в якому живуть, 29% не хотіли б цього і 16% сказали, що важко відповісти. Серед тих, хто надумав виїхати, 22% збираються переїхати в інший населений пункт в Україні, 31% орієнтується на країни Східної Європи (найчастіше Польщу — 16%, Чехію — 11%, Угорщину — 4%), 28% — у США, 10% — в інші країни, 3% — в РФ. 

Щодо мови спілкування в сім’ї, то 42% відповіли, що спілкуються з батьками і родичами українською, на заході таких 94%, в центрі — 46%, на півдні — 4%, на сході — 2%. 37% спілкуються і російською, й українською (південь — 61%, схід — 55%, центр — 40%, захід — 5%). Російською спілкуються 20% (схід — 42%, південь — 33%, центр — 13%, захід — 0%). Аналогічна ситуація і в разі спілкування з однокласниками та друзями. 

Зручно заповнювати анкету для дослідження українською було всім респондентам на заході. У центрі думки розділилися так: 91% — українською, решта — російською, схід — 32% українською, південь — 14%. 

Етнічна самоідентифікація української молоді. Більшість опитаних у всіх макрорегіонах вважають себе українцями. Центр і захід — 98—99%, схід і південь — 98—99% і 91—92% відповідно. Решта — представники інших національностей.

Болючий досвід, але не власний

Соціологи з’ясували, наскільки молодь обізнана з нещодавніми визначальними для держави подіями. 82% заявили, що їм відомо про події кінця 2013-го — початку 2014-го (Євромайдан). Майже 29% опитаних на півдні нічого про події не знають (для порівняння: в центрі таких 18%, на заході — 17%, на сході — 15%). Менше поінформовані жителі сіл (77%) порівняно із жителями міст (84%). Це, ймовірно, пояснюється тим, що міських жителів більшою мірою залучено до обговорення цих подій, ніж сільських.

Серед опитаних переважає думка, що після подій на Майдані ситуація з дотриманням прав в Україні не змінилася — 39%, поліпшилася — 21%, погіршилася — 17%. 

Рівень знань про події на Майдані 2013—2014 років невисокий. Лише 25% добре поінформовані (серед молодшого віку ця частка ще нижча). Знають у загальних рисах 48%, погано поінформовані 18%, решта не змогли відповісти. Вище за всіх оцінили свій рівень інформованості жителі Центральної України. 

«Нині у старших класах події Майдану активно вивчають. Є багато інформації у ЗМІ, хоч іноді суперечливої. Але з огляду на політизацію теми і те, що найбільше інформації про політику молодь отримує з інтернету та соцмереж, то знання часто суперечливі, фрагментарні й відрізняються від офіціозу. Отримані дані свідчать про певне дистанціювання молоді півдня країни від офіційних наративів, на відміну від їхніх однолітків із Західної України, яких ця тема хвилює більшою мірою», — констатує Олена Фостачук. 

Причини Майдану опитані визначили так: 50% вважають, що його було спричинено боротьбою громадян, котрі стихійно об’єдналися для захисту своїх прав; 17% кажуть, що це були протести громадян, які організували українські олігархи; підготовка державного перевороту політичною опозицією — 13%; 24% не були здатні розмірковувати про рушійні сили Революції Гідності. 

На півдні та сході частки тих, хто вважає, що Майдан був стихійною подією, (34% і 37% відповідно) і частки тих, хто не може розмірковувати про причини, (36% і 34%) фактично рівні і значно відрізняються від інших регіонів. На заході тих, хто вважає, що Майдан спричинено боротьбою громадян, що стихійно об’єдналися для захисту своїх прав, – 68%, у центрі — 53%. 

Дві третини опитаних (68%) відповіли, що серед їхніх родичів або знайомих не було тих, хто брав участь у подіях на Майдані (на сході та півдні таких абсолютна більшість 85—89%, у центрі й на заході — 54—58%). 20% відповіли, що серед учасників їхні знайомі, 7% — родичі, 5% — друзі. 

«Насправді ця революція в новітній історії — не пережита історія. Цю тему часто обговорюють у суспільстві, вона активна, стійка, але молодь не пов’язує її із власним досвідом, досвідом сім’ї та друзів. Для неї це болючий досвід, але досвід інших», — прокоментувала експертка.

Щодо запитання «якби ці події відбувалися нині, ви підтримали б Майдан?» думки опитаних розділилися на три фактично рівні групи. Це свідчить про те, що певною домінантної позиції немає: 36% респондентів вагалися з відповіддю, 33% сказали, що не підтримали б Майдан, 31% заявив про свою підтримку. Зріз макрорегіонів: центр — підтримка 40%, не готові підтримувати 25%, захід — відповідно 43% і 17%, південь — 13% і 55%, схід — 19% і 47% відповідно. 

Через сім років після трагічних подій 2 травня 2014 року в Одесі 35% опитаних заявили, що вперше чують про це, 34% вважають ці події трагедією, 22% вагалися відповісти, 9% вважають це перемогою над сепаратистами, прихильниками «рускава міра». Природно, що на півдні про трагедію знають 52% (не знають 29%), на сході — 37% (25%), у центрі — 31% (41%), на заході — 24% (42%). 

Ще одна болюча віха новітньої історії — збройний конфлікт на Донбасі. 55% опитаних вважають, що на Донбасі триває війна між Росією та Україною, 29% — одночасно війна між Росією й Україною та внутрішній конфлікт. Внутрішнім збройним конфліктом між громадянами України це називають 8%, стільки само не відповіли. Думки у макрорегіонах: відсотки прихильників того, що на Донбасі триває війна між Росією й Україною і що це одночасно війна між Росією й Україною та внутрішній конфлікт: схід — відповідно 43% і 37%, центр — 53% і 28%, південь — 58% і 21%, захід — 66% і 25%. 

Природно, що юні більше цікавляться тим, що відбувається поряд, є регіональна специфіка реагування на події. Вони менше переймаються тим, що відбувається у країні, зокрема знаковими для неї подіями. Це може негативно вплинути в майбутньому на згуртованість суспільства. Над цим потрібно працювати.

Експерти нагадують, що людину можна обдурити фактами, але важко обдурити того, хто відстежує тенденції. Тому українцям слід бути соціально активнішими та вчитися критично мислити. 

Не таємниця, що молодь завжди прогресивніша й активніша за батьків. Фахівці зауважують, що нині багато представників старшого покоління схильні рівнятися на молодь, брати з неї приклад. Тож конфлікт батьків і дітей, коли діти однозначно мають брати приклад із батьків, а батьки — ніколи, в Україні себе вичерпує.