Те, що в Україні щодень збільшується кількість послуг завдяки зусиллям місцевих і центральної влад, у чому значною підмогою став незмінний курс щодо переходу на електронний обіг документів, впровадження автоматизованих систем, цифрових технологій тощо, безперечно, радує пересічних українців, бо допомагає впоратися із щоденними клопотами. Однак, на жаль, як стверджує аксіома, не завжди кількість переростає у якість, і причин тут багато. Одна з головних, думаю, — жадоба надавачів послуг до якомога більших власних прибутків за рахунок споживачів.

Уявіть ситуацію. У країні монополізували ринок хліба, і тепер кожен житель міста чи села прикріплений до певної торгової точки й тільки там може придбати буханець. І ось одного дня ви заходите до свого магазину і бачите порожні полиці. Те саме відбувається і в наступні дні, тижні, місяці. Телефонуєте постачальникам, пишете скарги і прямуєте в сусідню пекарню, щоб до сніданку на столі був хоч лаваш, які там випікають. Постачальник не бариться з реакцією, присилає контролера, і той, побачивши на столі лаваш, складає акт, що ваша сім’я хлібобулочними виробами забезпечена. І жодних претензій не приймають. А оскільки ви закріплені за магазином, що узаконено відповідними рішеннями і постановами, маєте сплатити офіційному постачальникові за те, що хлібними продуктами користуєтеся.

Анекдот? Безглуздя? Аж ніяк. Просто замість хлібного ринку підставте в текст ринок тепла, і постачальником виступає комунальне підприємство, що має обігрівати ваші помешкання. У Харкові це КП «Харківські теплові мережі», безроздільний і повний монополіст у забезпеченні теплом усіх жителів міста. Справно звітує напередодні кожного опалювального сезону про підключення 99,999% будинків до мережі і… Уже кілька років поспіль сотні квартир зимують із холодними батареями. Просто якийсь там мізерний відсоток чи десята відсотка. Пояснюють просто: розбалансовані внутрішньобудинкові системи опалення. І нічого не роблять.

Даруйте, з приводу «нічого не роблять» є певні уточнення. Роблять, бо надсилають квитанції на повну оплату ненаданих послуг, прикриваючись постановами уряду №630 від 21 липня 2005 р. та №151 від 17 лютого 2010 р., в яких мірило послуг тепловиків — звичайнісінький термометр контролера, яким виміряють температуру повітря в помешканні. І якщо ви обігріваєте житло електроенергією та сплачуєте за це чималі кошти, контролер однаково в акті зазначить нормальну температуру у вашій квартирі, тож немає жодних претензій до тепловиків — гроші на бочку. За кошти, здерті за ненадані послуги, вже давно можна б було придбати і встановити лічильники на теплоносії у квартирах, як у Європі.

Стверджую це не зі слів харків’ян, а із власного досвіду й досвіду сусідів у будинку №39 на проспекті Петра Григоренка, а також численних скарг жителів кількох мікрорайонів Харкова, котрі потерпають від холоду і безкарності комунальників. Ситуація стає ще більш дражливою для мешканців тим, що в частині квартир будинку одні зомлівають від спеки, а інші — від холоду. На щастя, цього року стараннями уряду і місцевої влади теплові тарифи знизилися, але платити ні за що навіть за таких умов, погодьтеся, абсурдно. Невже так складно надавачам послуг дійти до розуміння простої істини, що спочатку треба дати стільці, а вже потім вимагати гроші. І невже постанови затертих років настільки безсмертні?

Жадоба наживи у будь-який спосіб притаманна не лише комунальникам, а й надавачам численних соціальних послуг. Маскують її під модною яскравою мішурою, називаючи і реформами, і наближенням до європейських стандартів, і навіть державною необхідністю.

Ось пенсійна реформа. Необхідна вона країні? Безсумнівно. Її очікували мільйони пенсіонерів і тих, хто незабаром ними стане. Але чекали на реформу, а не на її імітацію, якою за останні кілька років людям, посилаючись на державну необхідність, замилювали очі. Пенсіонери розуміють, що нинішня система вже давно неспроможна, але якщо її змінювати, то ж треба ґрунтуватися на законних інтересах самих пенсіонерів. Нині, думаю, роблять лише перші кроки до справжньої реформи, що не подобається багатьом колишнім, які голосно пророкують провал і хаос. Кричать, проте сором’язливо замовчують, що під фанфари так званих новацій у пенсійній галузі було обдурено тисячі, якщо не мільйони пенсіонерів, починаючи з непрозорого і малозрозумілого навіть фахівцям принципу і хитромудрих формул нарахування пенсій й завершуючи борговою ямою перед Пенсійним фондом для тисяч пенсіонерів, які працюють. Ідеться про зниження коефіцієнта стажу і його застосування поголовно до всіх, хто вийшов на пенсію. Оскільки цей принцип перерахунку призвів до фактичного зниження рівня пенсійних виплат, Пенсійний фонд запровадив так звані доплати, зробивши майже кожного пенсіонера своїм боржником. І тепер, після березня 2019 року, пенсіонерам, які працюють і раніше могли розраховувати на надбавку до пенсії через два роки роботи після її нарахування, на підвищення пенсійних виплат сподіватися марно. Віртуозно?

Учорашнім спритникам з Пенсійного фонду можуть позаздрити навіть банкіри зі споживчими кредитами. Хоч у них також усе гаразд, бо обґрунтовано здирають з клієнтів замасковані відсотки неправомірної наживи. Поки що. Бо віриться, що їх не лише зобов’язали розкривати повну вартість споживчого кредиту — буде ще й встановлено жорсткий контроль у цій сфері та відповідальність за вчинені порушення.

На жаль, таких послуг, які кульгають на одну, а чи й обидві ноги, в нашій країні незліченні звалища.