Проректор Європейського університету Андрій Бутенко шість місяців служив рядовим у зоні АТО.

— Ніхто нас, солдатів, не інформував про події в державі і за її межами, — каже він. — Розумію, що в польових умовах складно забезпечити доступ до електронних ЗМІ. Але ж газети доставляти туди хтось мусить?!

Цей факт став одним із мотивів, чому Європейський університет виступив організатором «круглого столу» після того, як на території Донецької та Луганської областей запроваджено режим надзвичайної ситуації, а Верховна Рада визнала Росію країною-агресором.

Яким чином ці події вплинуть на інформаційну безпеку України? Чи посилюватимуться заходи щодо забезпечення інформаційного захисту в зоні АТО і в Україні загалом? Яким чином убезпечити нашу країну від російської пропаганди і що для цього потрібно зробити на законодавчому і технічному рівні?

Ці та інші запитання гостро ставили всі учасники розмови. Але, як і раніше, йшлося здебільшого про посилення заборон та обмежень.

— А якщо заберемо всю російську продукцію з телеекранів, — запитав начальник відділу ведення інформаційної боротьби Генерального штабу Анатолій Кравчук, — чим її замінимо?

Жителям в зоні АТО треба доставляти не тільки гуманітарну допомогу, а й нести слово правди. Фото з сайту mediarnbo.org

На його думку, у нас бракує професійного підходу при забезпеченні інформаційної безпеки держави. І навів приклад. Коли йшов на засідання, Генштаб блокували добровольці, які критикували дії військового керівництва. Що це як не підрив авторитету влади, запитував посадовець. Через такі дії виникають проблеми з призовом на військову службу.

З цим важко не погодитись. Але подібна ситуація змушує повертатись до витоків проблеми. Чому критикують Генштаб?

Збройні сили виявились не готовими до захисту держави. На ноги їх поставила не держава, а добровольці. От вони й вважають, що мають право на критику. І ніхто при цьому не зважає на ту межу, де закінчується її конструктивне начало і дається козир противнику для активізації інформаційного наступу.

На думку політолога Костянтина Матвієнка, найкращий захист від зарубіжної пропаганди — перекриття її правдою. Для цього, вважають учасники розмови, бракує фахівців, які б доносили її. При цьому немає єдиного державного центру, який би координував роботу. Йшлося й про те, що в окремих ситуаціях ми програємо ще й тому, що бізнесові інтереси деяких посадовців не збігаються з офіційною позицією, яку вони проголошують. Здається дивним, що ніхто з учасників розмови не згадав, що в державі є Доктрина інформаційної безпеки. Якщо не згадали, отже — документ не працює.

Від автора. То хто має активізувати роботу в нових умовах? Гадаю, Доктрина інформаційної безпеки відповідь на нього підказує. Її виконання залежатиме від позиції держави. Слід не забувати, що на інформполі кожен громадянин сам визначає свою позицію. А щоб була вона державницькою, влада має організувати життя суспільства так, аби державою пишались усі.