Свого часу багато хто побоювався, що запровадження єдиного для всієї України нормативу — один автомобіль швидкої допомоги на 10 тисяч населення й одна бригада медиків на 13 тисяч населення — стане дискримінаційним для жителів поліського краю загалом і області зокрема. Причина в тому, що однією з особливостей Житомирщини є майже двократна різниця щільності населення між чорноземним півднем області й суто поліськими районами на її півночі. Причому, скажімо, на Олевщині, Овруччині, Лугинщині населені пункти розміщені на значній відстані один від одного, а кількість жителів у них зазвичай менша за сто осіб.
Найкращим критерієм — є практика
Утім, як засвідчує статистика, дотримання нормативу прибуття машини швидкої допомоги на виклик (10 хвилин у місті та 20 — у сільській місцевості) в області фактично відповідає середньому в Україні рівню. Причому порівняно з недавніми часами, коли автомобілі екстреної служби зазвичай базувалися при районних лікарнях, медична допомога на Житомирщині стала набагато швидшою.
Обумовлено це і об’єктивними, і навіть суто суб’єктивними чинниками. До перших слід зарахувати створення 12 тимчасових пунктів базування бригад екстреної медичної допомоги, що значно скоротило час приїзду, адже тепер до віддалених сіл машинам не доводиться вирушати лише з райцентру. Крім того, за словами керівника обласного центру екстреної допомоги Анатолія Сови, завдяки єдиній системі управління службою межі районів перестали бути кордонами для медиків. Отож більшість тимчасових пунктів базування розташовані в колишніх «глухих закутках» і розраховані на обслуговування жителів віддалених сіл відразу двох, а то і трьох адміністративних районів.
Щодо суб’єктивних чинників, то не таємниця, що підпорядковані керівникам районних лікарень спецавтомобілі часто використовували як господарський транспорт, а сама служба фінансувалася за залишковим принципом. Нині, з гордістю констатує керівництво медичної галузі області, немає жодних проблем із забезпеченням машин швидкої допомоги пальним, а медичних бригад — ліками.
На жаль, не обійшлося без традиційної «ложки дьогтю». Поза сумнівом, кожна бригада повинна мати все для надання екстреної допомоги, навіть медикаменти, що, можливо, знадобляться раз на кілька сотень викликів. Проте не менш очевидно, що не використані ліки не варто утилізувати, а доцільніше незадовго до закінчення терміну придатності передавати до стаціонарів, де їх бракує. Натомість такого механізму, за словами медиків, бракує.
Гарантія — категорія економічна
Вже згадувана статистика свідчить про парадоксальну на перший погляд тенденцію: у сільських районах області кількість викликів скоротилася майже на 40%! Це при тому, що частка пенсіонерів із далеко не богатирським здоров’ям серед селян зростає. Медики переконують, що це перші позитивні результати реформування галузі.
— Загальновідома аксіома, що найефективніший метод протидії хворобам — їх профілактика, — каже начальник департаменту охорони здоров’я Житомирської облдержадміністрації Олександр Торбас. — Навіть при хронічних болячках, неминучих у зрілому віці, цілком реально не допустити їх загострення. Тому важко переоцінити значення турботи самого населення про власне здоров’я, роль первинної ланки медичної допомоги і насамперед сімейних лікарів, які вже обслуговують понад три чверті жителів області. Власне, це основна причина того, чому невідкладних станів, що вимагають екстреної допомоги, стає менше.
Втім, додамо вже від себе, не менш важливою є впевненість, що «швидка» вчасно прибуде на виклик. Відтак відпадає потреба вимагати приїзду медичної бригади про всяк випадок, бо, мовляв, доки вона добереться до села, хворому може стати зовсім зле.
Щодо того, чи вдається за єдиного для всіх нормативу однаковою мірою забезпечувати права як жителів густо населеного півдня області, так і її поліської півночі, то проблему успішно розв’язують шляхом уже згадуваного раціонального розміщення пунктів тимчасового базування та оптимізації кількості медичних бригад. Зокрема в найбільшому за площею Овруцькому районі останніх на одиницю більше, ніж передбачено нормативом, що, однак, жодним чином не позначилося на терміні приїзду «швидкої» в тих регіонах області, де чисельність бригад на кілька відсотків менша від нормативної.
Що «болить» медицині, те болить людям
Нині в області номінально 138 автомобілів швидкої допомоги за нормативу 130. Втім, на ділі про розкоші не йдеться, адже, за словами медиків, 80% наявного автопарку підлягає списанню через зношеність.
Натомість на всю Житомирщину — лише дві спецмашини типу С, які зазвичай називають реанімаційними. Обидві стали до роботи лише нинішнього року, причому завдяки коштам з обласного бюджету. Та все пізнається в порівнянні, адже ще торік для транспортування важкохворих навіть з лікарні до лікарні доводилося орендувати реанімаційні машини аж із Києва. Крім того, придбано вже чотири нові «швидкі допомоги» класу В.
На жаль, лише застарілим автопарком перелік проблем не обмежується. Далеко не всім відомо, що вартість «начиння» спецавтомобіля класу С щонайменше вдвічі перевищує ціну базової моделі машини, яка все це перевозить. Натомість майже 70% «швидких» нині зберігаються під відкритим небом. Поки йдеться про автотранспорт лише з ношами для хворих та системою GPS, з цим ще можна якось миритися, однак для потрібних області щонайменше 12 реанімаційних спецавтомобілів, вартістю мільйон гривень кожен, обов’язково слід збудувати сховища.
Не менш болісна проблема — обслуговування техніки. Причому й автомобільної, і медичної. Однак нині чинним штатним розписом на всю область передбачено лише чотири посади автомеханіків, тим часом як практика доводить, що на кожні 15—18 автомобілів потрібно по одному автолікарю, здатному проводити «профілактичні огляди» й надавати «першу допомогу» сучасному автотранспорту.
Дедалі складніше укомплектовувати екстрену допомогу фахівцями-медиками високого рівня. Насамперед йдеться про лікарів, які на Житомирщині входять до складу менш ніж третини бригад, тим часом як рекомендована частка — 40%. Зрозуміло, що в ситуації, коли доводиться перейматися банальним укомплектуванням штату, про конкурсний відбір не йдеться. Однак зайве пояснювати, що, на відміну від вузько?спеціалізованих фахівців чи навіть сімейного лікаря, працівник екстреної допомоги має за лічені хвилини встановити діагноз і почати рятувати життя пацієнта, вміло використовуючи найсучаснішу медичну техніку.
Номінально кадрову проблему нібито розв’язано завдяки досить високим надбавкам до зарплат за «особливі умови і характер праці». Та за відносно низьких посадових окладів на ділі йдеться про 500—700 гривень, які навряд чи компенсують постійний екстрим у роботі. Звісно, кожна бюджетна копійка нині в особливій ціні, однак навряд чи доцільно економити на здоров’ї і навіть житті пацієнтів «швидкої допомоги» і, що не менш важливо, на реальній кваліфікації лікарів, кожному з яких держава довірятиме обладнання вартістю в мільйон гривень.
Ми в Google+