ТOЧКA ЗOРУ

Не існує альтернативи урядовим заходам

Пенсійна реформа - один із пріоритетів українського уряду на 2011 рік. Така увага до цього питання цілком обгрунтована, адже реформа сьогодні є фінансово необхідною. Крім того, це й питання соціальної справедливості та довгострокової конкурентоздатності української економіки.

Україна має найбільшу у світі частку витрат на пенсії - 18% від ВВП у 2010 році. А також один із найвищих рівнів пенсійних внесків у Європі, що становить 35% валової зарплати. І незважаючи на це в 2010 році до Пенсійного фонду було перераховано з бюджету суму, рівнозначну 7% від ВВП.

Перерахування величезних коштів з бюджету на покриття пенсійних виплат призводить до скорочення обсягу видатків, потрібних для покращення якості освіти українських дітей та якості медичного обслуговування сімей. Це також зменшує можливості інвестування в розвиток інфраструктури для підвищення конкурентоспроможності економіки країни, створення додаткових робочих місць та підвищення рівнів доходів усіх громадян.

Якщо нічого не робити, становище погіршуватиметься і надалі. Через 10 років на кожного працюючого буде один пенсіонер, а згідно з прогнозами частка працездатного населення в подальшому лише зменшуватиметься. Без проведення необхідних коригувань нинішня пенсійна система залишатиметься фінансово нежиттєздатною.

Існують три можливі шляхи розв'язання цієї проблеми: або урізати пенсії, або збільшувати розмір пенсійних внесків, або заохочувати працюючих довше залишатися на ринку праці. З огляду на невеликий розмір середньої пенсії, зменшення пенсій не є варіантом. Збільшення розмірів внесків також неприйнятне, адже вони й без того досить високі і їх підвищення сприятиме подальшому зростанню тіньової економіки.

Шлях до розв'язання проблеми полягає у тому, щоб заохочувати працівників працювати довше, а також зменшувати видатки, пов'язані з виплатою спеціальних пенсій, що здійснюються за рахунок трансфертів з бюджету. Саме такі заходи і містяться у підготовлених урядом законодавчих пропозиціях, що передбачають:

* поступове збільшення віку виходу на пенсію для жінок -від 55 до 60 років, на 6 місяців кожного року;

* збільшення стажу, необхідного для отримання мінімальної пенсії (на 10 років);

* здійснення початкових кроків на шляху до узгодження спеціальних пенсійних схем із загальною системою.

Починаючи з 2012 року запропоновані урядом заходи дадуть можливість щорічно заощаджувати пенсійні видатки на суму близько 1.5% від ВВП. А до 2015 року взагалі зникне потреба бюджетного фінансування дефіциту Пенсійного фонду.

У публічних дискусіях, що тривають в Україні, висловлюють занепокоєння, що запропонована реформа покладає надто важкий соціальний тягар на населення. Це не так. У багатьох країнах Європи під тиском демографічних і фіскальних проблем уряди змушені були провести пенсійні реформи. Запропонована Україною реформа є однією з найбільш соціально збалансованих у регіоні. Жінки, яких вона безпосередньо зачіпає, отримають під час перехідного періоду добавку до пенсії, а працівники бюджетного сектору також одержать додаткову компенсацію. Крім того, реформа проводитиметься вельми поступово: процес підвищення віку виходу на пенсію завершиться лише через 10 років, і розпочинати його слід уже зараз.

У громадських обговореннях також висловлюється занепокоєння, що якщо пенсійний вік підвищити до 60 років, а середня тривалість життя лише на декілька років довша, то людям не залишається часу для життя на пенсії. Це не зовсім правильно. Насправді очікувана тривалість життя середньостатистичної жінки у віці 60 років становить 80 років, тобто в середньому жінки можуть прожити ще 20 років після виходу на пенсію. Цей рівень є дуже близьким до відповідного показника в інших європейських країнах, хоча слід визнати, що очікувана тривалість життя при народженні в Україні залишиться набагато меншою.

Інша точка зору, що її можна почути в дискусіях з пенсійної реформи, пов'язує нинішні проблеми пенсійної системи із заниженням декларованих заробітних плат. Але це не відображає повною мірою реальний стан речей. Надто великі витрати на пенсії змушували всі попередні уряди підтримувати високі розміри внесків. Однак великі внески, у свою чергу, спонукали роботодавців і найманих працівників приховувати реальний розмір заробітної плати, внаслідок чого розширювалась тіньова економіка. Це згубне коло можна розірвати, лише спершу скоротивши пенсійні витрати і таким чином збалансувавши пенсійні фінанси. Як тільки цього буде досягнуто, можна вжити додаткових заходів, аби зміцнити адміністративний вплив, а також встановити більш прямий зв'язок між внесками та пенсійними виплатами, створивши таким чином стимули для працівників повідомляти про свої доходи.

У цьому зв'язку висловлюється думка, що введення так званого "другого рівня", в межах якого працюючі сплачують внески на персональні накопичувальні рахунки і з них в подальшому отримують пенсію пропорційно до зроблених внесків, створить стимули для більш чесного звітування про зарплати та покращить дисципліну зі сплати внесків. Це може стати реальністю, але лише за умови, якщо платники внесків будуть упевнені в тому, що їхнім накопиченням нічого не загрожує і вони інвестовані належним чином. Це, в свою чергу, вимагає створення належних інституційних передумов та функціонуючих ринків капіталу. Досвід запровадження багаторівневих пенсійних систем у світі свідчить про існування значних ризиків, пов'язаних із передчасним запровадженням обов'язкових накопичувальних пенсійних схем. Утім, хоч би якою була перспектива наступного етапу пенсійної реформи, без перших кроків, спрямованих на збалансування бюджету пенсійного фонду, жодна реформа не може бути успішною.

І насамкінець, на наше переконання, не існує альтернативи заходам, які пропонує уряд. Вони є фінансово відповідальними, соціально збалансованими і закладають підвалини для пенсійної системи, що дає можливість виплачувати пенсії не лише нинішнім, а й майбутнім пенсіонерам.

Мартін РАЙЗЕР,
директор Світового банку в Україні, Білорусі та Молдові