«У Франківську застрелився з рушниці співвласник будівельної компанії. У Херсоні чоловіка порізали під час бійки між двома компаніями. У Чернігові у гідрокар’єрі потонув 58-річний чоловік. На Волині троє дівчат отруїлися алкоголем. Вінничанин налагодив бізнес зі збуту «важких» наркотиків. У Кривому Розі троє чоловіків з автоматами пограбували ювелірний магазин. Заступника головного лікаря однієї з лікарень у Сумській області затримали на хабарі. Аварія на Волині: авто на смерть переїхало пішохода. Підозрюваного у вбивстві випускниці з Тернопільщини направили до психлікарні. У центрі Хмельницького напали на чоловіка. Запоріжці масово труяться літніми продуктами…»

Це не оперативні зведення правоохоронців, а інформація, яку я прочитав за півгодини обідньої перерви в мережі Ukr.net у розділі «Події». Втративши апетит, вирішив переглянути решту «подієвих» публікацій розділу, які надійшли до 13-ї години. Жахнувся, скажу відверто: суцільний негатив, який взагалі відбиває бажання читати інтернет…

В якій країні ми живемо, шановні добродії? Бандитське Чикаго нам і в підметки не годиться! Українці стріляються, ріжуться, вішаються, у нетверезому стані сідають за кермо та вбивають на пішохідних переходах дітей, літніх людей, викидають із восьмого поверху немовлят… І журналісти з оперативністю, яка доречна в інших випадках, опиняються на місці пригоди, видаючи криваву трагедію ледь не як найголовнішу (!!!) подію дня. В інтернеті, газетах, на радіо та у випусках теленовин. При цьому «пишуча братія» намагається «переплюнути» своїх колег-конкурентів, проявляючи таку енергію та винахідливість у посекундному відтворенні події, що диву даєшся: в хід ідуть спецефекти, масовка, кадри службових зйомок.

Плювався, вірите, коли у новинах на каналі «1+1» дивився сюжет про неповнолітню, яка подалася до столиці на заробітки, але замість того потрапила у сексуальне рабство. Журналісти не лише розповіли, як над дівчиною кілька днів знущалися якісь сексуальні збоченці, а й довели до сліз її матір: жінка розридалася на весь екран та всю країну, ламаючи руки від того, що дочка фактично «повторила її долю».

Якщо телевізійники вважають такі сюжети повчальними, то я дотримуюся зовсім іншої думки: чуже горе не можна демонструвати! Це неетично. Мені, наприклад, хотілося вигукнути авторам сюжету: що ж ви за люди такі?! І хто взагалі дав вам право так безцеремонно лізти в душу членів убитої горем сім`ї?! Невже одному з наших центральних телеканалів немає про що більше розповісти у вечірньому випуску? І чи не думають тележурналісти про те, що після подібних сюжетів багатьом їхнім героям страшно буде навіть на вулицю вийти? Бо новини на «плюсах» дивляться мільйони людей, серед яких, на жаль, і чимало кривдників, котрі починають цькувати «знаменитих» потерпілих.

А ще мені дуже хочеться запитати у керівництва, власника телеканалу «1+1», чому у випусках «ТСН» сьогодні переважає кримінальне відео? Що це – верх майстерності журналістів чи якийсь нездоровий потяг до крові? Яка користь українцям від такої поінформованості? Я добре знаю одну з ведучих «ТСН» (з нею працювали на Житомирському телебаченні) й бачу, як іноді «верне» цю симпатичну жінку після перегляду чергового кримінального відео. Але вона не може вийти за рамки сценарію новин. Тож терпить. А глядачам як? Повертаючись увечері додому, знервовані й втомлені сьогоднішніми негараздами українці хочуть хоч трішечки відпочити біля екрана, забути на мить про той негатив, що нас оточує. А тут — як мішком по голові: «Авто влетіло в натовп людей на зупинці — одна людина загинула, троє травмувалися…»

Мій однокурсник-журналіст приїхав нещодавно з Фінляндії. При зустрічі розповів, що за весь час перебування в цій скандинавській країні жодного разу не бачив на місцевому телебаченні кримінальних сюжетів. У Фінляндії, де, до слова, немає ні антикорупційного бюро, ні спецпрокуратури, рівень злочинності та корумпованості дорівнює практично нулю. Не випадково у Рейтингу сприяння корупції—2016 від Transparency International країна Суомі перебуває у трійці благополучних держав (після Данії та Нової Зеландії), громадяни в яких завжди почуваються в безпеці.

Україна ж має серед європейських країн найвищий рівень злочинності і найгірший показник безпечності життя. І на поліпшення цих показників аж ніяк не впливає систематичний показ по телебаченню сюжетів про вбивства, зґвалтування, хабарі та інші прояви корупції. Навпаки, це ще більше озлоблює людей. Із криміналом потрібно боротися гучно не журналістам у своїх сюжетах, а тихо та професійно відповідним органам.

Тоді не будуть проходити перестрілки в українських містах серед білого дня і не злітатимуть у повітря автомобілі, начинені вибухівкою. І злочинців поліція обов’язково затримуватиме, а не «плакатиме» (у тих самих сюжетах новин), що за це їй мало платять. Якщо 104 265 гривень, які заробив у червні 2017-го керівник Нацполіції, мало, то я вже не знаю, якою повинна бути зарплатня головного поліціянта України, щоби він змусив своїх підлеглих працювати ефективніше!

Але то вже тема іншої розмови.